2. Модерністська хиба

¹ Див: Lowenthal (1985); про деякі причини, чому модерність слід уважати революцією, див.: Giddens(1991).

² Див.: Okamura (1981).

³ Про таку концепцію «соціального кордону» див: Barth (1969, Introduction). У якомусь сенсі Бартів підхід — це не чистий інструменталізм, не кажучи вже про ситуаціоналізм; він вважає, що хоч етнічні ідентичності творені і перетворювані постійними транзакціями крізь кордони, вони у певному сенсі доти-існуючі і «потойбічні» в поняттях сталих процесів соціальних кордонів, посилених символьними «хранителями кордонів»; див.: Jenkins (1988). Щодо інструменталістського підходу, який визнає важливість «афекту», емоційних властивостей етнічності разом із соціальним інтересом, див.: Bell (1975).

⁴ Див.: Brass (1979) — про застосовування еліти стського підходу до мусульман у Північній Індії.

⁵ Див.: Cobban (1964, ch.4) — про Руссо і французькі революційні доктрини; та Reiss (1955) — про німецький політичний романтизм.

⁶ Van den Berghe (1979); загальний виклад соціобіології див. у: Badcock (1991).

⁷ Така аргументація розвивається у книзі Ґірца (Geertz (1963)), яку почерпнуто з кн. Shils (1957), і полягає в тому, що члени й учасники наділяють етнічні узи примордіальною якістю; примордіальність — це справа атрибуції, вона /229/ не властива своїм об’єктам; це влада, якою об’єкти наділяються людьми; пор. також Stack (1986, Introduction).

⁸ Цю аргументацію див. у кн.: Brass (1979 and 1980). McNeill (1986, ch. 1) стверджує, що цивілізація потребує спеціалізованої праці, а тому завжди мала поліетнічні ієрархії.

⁹ Щодо критики соціобіології див.: V.Reynolds (1980). Про модель «раціонального вибору» див.: Hechter (1987 and 1988). Ґірцову версію примордіальності жорстко критикували Еллер і Кахлен (Eller and Coughlan (1993)) і захищав Ґросбі (Grosby (1994)).

¹⁰ Див.: Grosby (1991) — про майстерне і ґрунтовне застосування ґірцівського підходу до стародавньої ізраїльської релігії і нації.

¹¹ Про живкість пунічної культури див.: Moscati (1973,168-169); про поступову ісламізацію Ірану і перське відродження див.: Frye (1966, ch.6); фундаментальний характер спорідненості в етнічності й метафору «крові» коротко обговорює Неш (Nash (1989)) і підкреслює Коннор (Connor (1993)).

¹² Ранній «перенніалістський» аналіз національності в стародавньому і ранньосередньовічному світах див.: Koht (1947) та Levi (1965).

¹³ Див. inter alia Kedourie (1960), Gellner (1964, ch.7) та Nairn (1977, ch.2); пор. Anderson (1983) та Hobsbawm (1990) щодо більшого наголосу на соціально «сконструйованій» природі націй і націоналізмів. Різниця між їхнім аналізом насправді менш важлива, ніж спільна підставова прихильність до «модернізму».

¹⁴ Лінія аналізу, яка сягає Коббена (Cobban (1945, /230/ ch.2)); див.: Tilly (1975, Introduction and Conclusion).

¹⁵ Погляд, що націоналізм виник як спроба забезпечити привабливу відповідь на відчуження, породжене розривом між державою і модерним суспільством, див.: Breuilly (1982, Conclusion). Ідею, що націоналізм психологічно доповнює рефлексивну природу модерної держави, даючи місце довірі та співпраці, див.: Giddens (1985, ch.8, and 1991).

¹⁶ Ґеллнер у кн. Gellner (1983) більший матеріаліст і функціоналіст, ніж у своїй ранній теорії (1964, сп.7); книга менше наголошує на мові і більше на зв’язках між масовою державною освітою, високою культурою та індустріалізмом.

¹⁷ Див.: Seton-Watson (1977, ch.2-3); про піднесення націоналізму в Англії XVI ст. див.: Greenfeld (1992, ch.2). Ранні дискусії про націоналізм у середньовіччі див.: Tipton (1972). Про існування національних сентиментів еліти в середньовічній Європі див.: S.Reynolds (1984) та Guenee (1985, ch.3).

¹⁸ Про «націєтворення» див.: Deutsch and Foltz (1963); гостру критику див. у кн.: Connor (1972). Про розкол та іредентизм в Африці й Азії див.: Horowitz (1985, ch. 6).

¹⁹ Пояснення теорією «раціонального вибору» прагнення до відокремлення див.: Hechter (1992); cf. Meadwell (1989). Про саможертовні складники націоналізму див.: Anderson (1983).

²⁰ Hobsbawm (1990, ch.2); але навіть він визнає, що пізніший російський націоналізм може завдячувати чимось «протонаціональним» спільнотам, відданим царю й церкві; про це див.: Cherniavsky (1975). Див. також: Robinson, /231/ in Taylor and Yapp (1979) — щодо критики елітистського підходу, як його застосовує Брасс (Brass (1974)) до північно-індійських мусульман.

²¹ Seton-Watson (1977). Дональд Сміт (D.E.Smith (1974)) подає приклади релігійного відродження натомість як Ентоні Сміт (A.D.Smith (1989)) наголошує роль етнічних ядер. Слід також додати, що колишня роль релігії продовжує забарвлювати багато нинішніх етнічних конфліктів і національних історій; Ірландія, Польща, Сербія і Греція — очевидні приклади в Європі, але можна стверджувати, що прохолодніша відповідь скандинавських народів «Європі» чимось завдячує їхній протестантській підозрілості до католицького континенту.

²² Про політичний міф див.: Tudor (1972); про міф «модерної нації» див.: A.D.Smith (1988).

²³ Про таких першопрохідців і моделі див.: Bendix (1966).

²⁴ Про різні часові графіки приходу націоналізму у світі див.: Orridge (1980).

²⁵ Про раніші французькі підходи див.: Benthem van den Berghe (1966). Ревізію загальноприйнятих традицій у викладанні французької історії, які ґрунтувалися на різних підручниках Лавісса, див.: Citron (1988); а про тривкий регіоналізм у Франції див.: Braudel (1989).

²⁶ Соціальний склад квебекського націоналізму проаналізовано у кн.: Pinard and Hamilton (1984).

²⁷ Порівняння з баскським націоналізмом див.: Payne (1971); детальніший аналіз див. у кн.: Conversi(1994). /232/

²⁸ Про американський провіденціальний націоналізм див.: Kohn (1957a) та Tuveson (1968).

²⁹ Тривкість націоналізму в Ірландії аж до XX ст. проаналізовано у кн.: Lyons (1979) та Hutchinson (1987); про релігію й націоналізм у післявоєнній Польщі див.: Chrypinski (1989). Про Норвегію див.: Mitchison (1980) — щодо ранніх націоналістичних тенденцій; про недавніші тенденції, зокрема скептицизм, навіть опір Європейському Союзу, див.: Waever (1992).

³⁰ Про такий неофашизм див.: Wilkinson (1983) та Husbands (1991).

³¹ Повніший опис таких домодерних впливів див.: A.D.Smith (1986a, ch.8).

³² Стайнберг (Steinberg (1976)) дає яскраву картину проблем швейцарської національної ідентичності.

³³ Повніші дані про історичне формування швейцарської національної ідентичності і єдності див.: Im Hof (1991); він датує процес національного формування кінцем XV ст.

³⁴ Загальну історію див. у кн.: Kohn (1957b) та Thurer(1970).

³⁵ Див. «модерністську» швейцарську історію Фарні (Fahrni (1983)), який применшує важливість міфу про заснування й етнічних уз; див. також: Kreis (1991) — щодо соціально-конструкціоністського підходу до швейцарського національного міфу 1291 p., тлумаченого як націоналістичний витвір кінця XIX ст.