6. На захист нації

¹ Цей розділ написано на основі статті для конференції «Нації і громадяни», яка відбулася в Центрі філософських досліджень, Кінґз-коледж, Лондон [Centre for Philosophical Studies, King’s College, London] у 1993 p.; прикінцева частина статті опублікована у: Anthony D.Smith: Ties that Bind’, LSE Magazine 5, 1, 1993, 8-11. Див.: M.Weber (1947, The Nation’). У кн.: Neuberger (1986, ch. 3) аналізуються різні критерії національної «самості» в Африці на південь від Сахари.

² Використання плебісциту для з’ясування волі народу породжує складні питання; див. гостру критику в кн.: Kedourie (1960 and 1971); пор. також Breuilly (1982, Conclusion).

³ Про південнотирольське питання див.: Doob (1964) та Katzenstein (1977). Цікаву дискусію про національні кордони й політичну географію стосовно французького «шестикутника» див.: E.Weber (1991, ch. 3).

⁴ Утім, див. спростування у кн.: Kedourie (1960, 71-4). Найзагальніша відмінність пролягає, за Гансом Коном, між «органічною» доктриною, яку можна побачити у Східній Європі, і «волюнтаристською» доктриною на Заході. Однак, хоч /253/ ця відмінність і важлива, вона виражає два варіанти тієї самої загальної системи переконань, які часто взаємонакладаються на практиці. Обговорення різних типологій націоналізму див. у кн.: A.D.Smith (1971, ch. 8); пор.: Gellner (1992).

⁵ Про означення націоналізму див.: L.Snyder (1954) та Connor (1978). Щодо дефініції, наведеної тут, див. повніший виклад у кн.: A.D.Smith (1973, section 2, and 1991, ch. 4); а про означення нації — розділ 3 вище.

⁶ Таку критику див. у кн.: Minogue (1967b); пор. Porter (1965). Їм частково відповів Міллер у кн.: Miller (1993).

⁷ Про Енгельсові спостереження див.: Davis (1967, 22). Німецькі романтичні доктрини описано в кн.: Kohn (1965), Robson-Scott (1965) та Hughes (1988, ch. 2).

⁸ Входження націоналізму в тогочасний порядок держав, спершу в Європі, а далі деінде, задокументоване в кн.: Cobban (1945), Hinsley (1973) та Mayall (1990, chs 2-3). Аргументи за те, що дестабілізація (розпад держав) радше передумова, ніж наслідок націоналізму, див.: Snyder (1993) та Posen (1993).

⁹ Дивно, що Дюркгайм, який так сильно переймався проблемою соціальної згуртованості в модерних суспільствах, прямо не звернувся до проблеми націоналізму; можливо, як і Вебер, він просто засвоїв націоналістичні припущення, тобто Дюркгаймові погляди на соціальну солідарність були непрямим (через «органічних» німецьких теоретиків суспільства) продуктом націоналістичної епохи. Лише під час Першої світової війни його націоналізм зри-/254/нув на поверхню, але «Первісні форми релігійного життя: тотемна система в Австралії» (фр. оригінал, 1912; анг. переклад, 1976 [укр. переклад: К.: Юніверс, 2002. — Прим. пер.]) з уміщеними в книзі аналогіями між тотемічними й секулярними обрядами (Великої Французької революції) та доводами про потребу в «релігії» і періодичних святкуваннях у колективному житті модерних суспільств можна витлумачити як визнання центральності нації в модерному світі. Однак бракує визнання міфу вітчизни й територіального виміру; див.: Mitchell (1931) та A.D.Smith (1983).

¹⁰ Про роль зради і вірності див.: Grodzins (1956); про національні святкування див.: Eri and Jobbagyi (1989); про святкування тисячоліття Угорщини 1896 р. і в загальніших рисах див. у: Hobsbawm and Ranger (1983).

¹¹ Про вплив двох світових воєн на національну єдність див.: Marwick (1974) та в загальних рисах A.D.Smith (1981b). Теми героїчної самопожертви в ім’я нації, які були на передньому плані в неокласичному мистецтві, досліджуються у кн.: Rosenblum (1967, ch. 2) та A.D.Smith (1987, ch. 8).

¹² Цю тему докладніше розглянуто у кн.: A.D.Smith (1992a). Про вірменський і сіоністський націоналізм див.: Walker (1980) та Almog (1987).

¹³ Відмінність «формального» і «неформального націоналізму» на Маврикії і Тринідаді проаналізовано у кн.: Eriksen (1993); а відродження айстедводів розглянув Прис Морґан (P.Morgan [1983]). Про урбанізацію мішнаїстського юдаїзму див.: Neusner (1981); а про відродження /255/ єврейських свят раннім сіонізмом — Hertzberg (1960).

¹⁴ Про цю «паралізуючу сьогомоментність» щодо етногенези народу йоруба див.: Peel (1989). Приклади націоналістичного використання героїв і мудреців минувшини описано у кн.: Kedourie (1971, Introduction); пор. з критичними поглядами у кн.: Hutchinson (1987, ch.1), Kapferer (1988) та Roberts (1993), які всі зосереджуються на обмеженні націоналістичних маніпуляцій соціальними відносинами, сформованими довгою історією етнічних і релігійних уз та почуттів. (Йоруба — народ у Нігерії, чисельність — бл. 27 млн. осіб. Живуть також у Беніні, Гані, Того та ін. африканських країнах. Мова йоруба. За релігією християни, є мусульмани-сунніти і прихильники традиційних вірувань. Писемність на основі латинського алфавіту. — Прим. пер.)

¹⁵ Інколи говорять, що нації потребують спільного призначення, але можуть обійтися без спільної історії, і наводять як приклад «нові нації» Азії й Африки. Однак дуже часто це нові держави, а не нації, і їхнє етнічне ядро може хвалитися спільною історією, хоча лише для кількох поколінь. Утім, є випадки, коли конкретна історія стосується регіону чи провінції, які мають кілька етносів (і релігій); але тут сама сила спільного історичного досвіду тривалої боротьби за звільнення злютувала докупи етнічно різнорідне населення. Тут націоналізм функціонує як «сурогат релігії» на місці давніших релігій і етносів. Прикладом може бути Еритрея, хоча продовжують дискутувати, чи зможе /256/ її націоналізм сформувати повноцінну націю із спільноти зі спільною долею; див.: Cliffe (1989). Подібний погляд на націоналізм, як на такий, що перейнятий і шукає «відповідей» на питання смертності й забуття (і «проблему зла», можна додати), див.: Anderson (1983, 17-19).