15. Цілі та види зовнішньоекономічної політики держави.

Перша: ЗЕП — це система державних заходів, спрямо­ваних на найбільш сприятливий розвиток економічних зв'язків із зарубіжними країнами. Друга: ЗЕП — це стратегія самих учасни­ків міжнародного ринку. Економічна політика — це діяльність держави щодо управ­ління розвитком економіки. Основна мета економічної політи­ки — досягнення якнайвищого рівня добробуту людей.

Цілями ЗЕП є:

1. Зміцнення національної безпеки.

2. Поглиблення участі країни в міжнародному поділі праці.

3. Вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.

4. Вдосконалення структури національної економіки.

5. Максимальна реалізація економічного потенціалу країни на зовнішньоекономічному ринку.

6. Стимулювання економічних зв'язків із зарубіжними краї­нами.

7. Задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробництва.

Основні види зовнішньоекономічної політики

Протекціонізм - це політика, що спрямована на захист національної економіки від іноземних товарів шляхом обмеження імпорту.

Iнструменти протекціоністської політики поділяють на тарифні й нетарифні. Тарифні передбачають високі мита при імпорті готової продукції й більш низькі при експорті, нетарифні - безпосередньо спрямовані на обмеження експортно-імпортної діяльності з метою захисту від конкурентів певних галузей національної економіки.

До нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі відносять: квотування, ліцензування, державну монополію.

Квотування - це встановлення певних квот (обсягів) на експорт або імпорт окремих товарів.

Ліцензування - одержання підприємством дозволу на здійснення зовнішньоторговельних операцій товарами або послугами.

Державна монополія - це виключне право державних органів на здійснення певних видів зовнішньоекономічної діяльності.

Фритредерство - це політика вільної торгівлі, політика лібералізації, що з'явилася наприкінці XVII століття як реакція на протекціонізм.

Політику вільної торгівлі проводять країни з високоефективною національною економікою, що дозволяє підприємцям витримувати іноземну конкуренцію.

16. Франчайзинг, як сучасна форма міжнародного руху технологій. Види франчайзишу.

Франчайзинг — підприємницька діяльність, за якою на договірній основі одна сторона (франчайзер) зобов'язується передати іншій стороні (франчайзі) за винагороду на визначений строк комплекс виключних прав на використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, послуг, технологічного процесу і (або) спеціалізованого обладнання, ноу-хау, комерційної інформації, що охороняється законом, а також інших передбачених договором об'єктів виключних прав (франшизу).

такі три види франчайзингу:

1) товарний (інші назви – торговий, збутовий);

2) виробничий (промисловий);

3) діловий (бізнес-формат).

Товарний франчайзинг іноді називають «франчайзинг продукту (торгового імені)». Це франчайзинг у сфері торгівлі на продаж готового товару. У товарному франчайзингу франчайзером зазвичай є виробник, що продає продукт чи  напівфабрикат дилеру-франчайзі. 

Другим видом франчайзингу є виробничий франчайзинг. Цей вид франчайзингу найбільш широко представлений у виробництві безалкогольних напоїв. Кожен з місцевих чи регіональних розливальних  і пакувальних заводів є франчайзі від основної компанії. Coca Cola, Pepsi, і інші продають концентрати та інші продукти, необхідні для виробництва місцевим розливальним компаніям, що потім змішують концентрати з іншими складовими продуктами і розливають у пляшки чи банки для розповсюдження по місцевих дилерах. Зрозуміло, що товар у Нью-Йорку не повинний відрізнятися від товару в Сан-Франциско.

Третім видом франчайзингу є діловий франчайзинг, який ще називають «франчайзинг бізнес-формату». При цьому франчайзер продає ліцензію приватним  особам чи іншим компаніям на право відкриття магазинів, кіосків, або цілих груп магазинів для продажу покупцям набору продуктів і послуг під ім'ям франчайзера.