3.2.Проблема сімейного виховання як наукова проблема

Інноваційні тенденції в сучасній теорії тапрактиці освітньої системи, як зауважуєТ.О. Пироженко, ставлять у центр освітньоїсистеми особистість дитини, забезпеченнякомфортних, безпечних умов для її життя тарозвитку, реалізацію природнихпотенціалівособистості.

Водночас Т.О. Пироженко відзначає, що особистісно орієнтовані виховні технології однаковою мірою звернені і до вихователя, і до вихованця: “Вихователь щоразу має немовби по-новому будувати свої стосунки з вихованцем. Характер сприйняття дитиною виховних впливів залежить від того, як вона

сприймає особистість вихователя. Саме тому, якщо педагог хоче, щоб його виховні дії справді доходили до дітей, він повинен викликати у вихованців повагу, довіру, стати авторитетом в

їхніх очах як вихователь і як людина”. Особистісний характер виховних впливів визначає, зрештою, які моральні принципи та поведінкові стереотипи формуватимуться у вихованців.⁴¹

Відомо, що дітей виховує сім’я, школа,книжка, кіно, телебачення, радіо, середовище. Але сімейне, батьківське виховання-найвагоміше. Відомий український педагог В.О. Сухомлинський зазначав: “ Без батьківської мудрості немає виховуючої сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обов’язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховуючою силою”⁴²

На думку М.Г. Стельмаховича “Тіло, душа, розум – ось три кити батьківської педагогіки”⁴³. Вчений підкреслює, що сім’я даєдитині первинну підготовку до життя, якешкола не може дати, тому що необхіднебезпосереднє зіткнення зі світом близьких,оточуючих дитину, світом, до якого дитина звикає з найперших літ і на який зважає. В дитячі роки людина виховується виключно сім’єю, життям сім’ї. Тут одержують своє перше визнання її схильності, тут зароджуються її симпатії, потреби, інтереси, тут позначається її характер. А вже потім народжується відоме відчуття самостійності, яке школа повинна підтримувати.

М.М. Фіцула підкреслює, що сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. Оскільки мета вихованняпідростаючого покоління – формування всебічно розвиненої особистості, сім’я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання⁴⁴

Сімейне життя для дитини те ж саме, що для дорослих суспільна діяльність. Тут дитина вчиться когось любити, когось ненавидіти, тут звикає до праці або ледарства, одержує перші естетичні смаки, тут спочатку накопичуються всі її інтереси, прихильності і авторитети. На важливу проблему сімейного виховання наголошує І.Д. Бех, зауважуючи, що процес розвитку та становлення особистості людини є багатогранним і різнобічним. Розпочинається він в сім’ї, в тому середовищі, в якому дитина живе і розвивається значний період свого життя - від народження до цілком усвідомленої самостійної життєдіяльності⁴⁵

Звернемось до визначення сімейного виховання. У “Педагогічному енциклопедичному словнику” сімейне виховання трактується як більш менш усвідомлене зусилля щодо виховання дитини, яким займаються старші члени сім’ї. Дані зусилля направлені на те, щоб молодші члени сім’ї відповідали уявленням старших про те, якою повинна бути дитина. Сімейне виховання багато в чому визначається

особистісними ресурсами сім’ї. Особистісні ресурси, з одного боку, залежать від складу сім’ї (повна або неповна сім’я, багатодітна сім’я та ін.), а з іншого (і головним чином) – від стану здоров’я, освіти, індивідуальних інтересів, рівня домагань старших членів сім’ї.⁴⁶

Розглянемо особливості виховної функції сім’ї, які полягають у тому, що вона одночасно виховує дорослих і дітей та реалізується у таких трьох головних аспектах:

1. Становлення, розвиток, виховання дитини як особистості, сприяння розвитку їїздібностей. Сім’я репрезентує дитині суспільство, забезпечує передавання їй соціального досвіду, охороняє її права.

2. Здійснення виховного впливу сім’ї на кожного індивіда впродовж усього його життя. Кожна сім’я має свою систему виховання, засновану на певних ціннісних орієнтаціях. Спочатку несвідомо, орієнтуючись на почуття близьких людей, дитина починає розуміти, що в її поведінці їх радує, а що засмучує. Пізніше у неї формуються уявлення про те, що є прийнятним у сім’ї, а дорослішаючи, вона

починає усвідомлювати принципи, на яких вибудовуються стосунки в її сім’ї, порівнювати їх з ідеальною, на її погляд, системою.

3. Спонукання дітей до саморозвитку, самовдосконалення своїх батьків та інших родичів. Дитина є невичерпним джерелом життєвих успіхів, емоційних стимуляторів для дорослих. “Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй пред’являють”⁴⁷

Т.І. Поніманська виділяє у виховному впливі сім’ї на особистість дитини такі чинники:

1. Безкорислива любов до дитини, яка вселяє їй почуття захищеності, створює атмосферу душевності, соціального і душевного оптимізму.

2. Природне включення дитини у найрізноманітніші людські стосунки.

3. Багато рольова структура сімейного колективу, яка забезпечує багатогранність, постійність і тривалість його виховного впливу.

4. Можливість набуття дитиною позитивного досвіду і переживання негативних почуттів.

Головне, зауважує вчена, щоб дитина сприймала сім’ю як фактор її емоційного затишку, внутрішнього комфорту, гарантію того, що за будь-яких умов вона знайде тут розуміння, підтримку і захист.⁴⁸

Сама ж побудова виховного процесу в сім’ї у площині особистісно орієнтованого виміру, на думку І.Д. Беха, повинна визначатися трьома виховними позиціями: розуміння дитини, визнання дитини, прийняття дитини. На основі таких позицій, підкреслює вчений, повинні ґрунтуватися сучасні взаємини батьків з дитиною.⁴⁹

В.К. Котирло в своїх наукових дослідженнях приходить до висновку, що результативність навчально-виховного процесу набагато вища у тих батьків, які в реалізації вимог орієнтуються на рівень знань

та вмінь дітей, на вікові і характерні особливості їхнього розвитку і реальні можливості. Вчена робить висновок, що одним з найважливіших принципів педагогічної практики є підхід до дитини як до цілісної

особистості з урахуванням усієї історії її розвитку й усіх індивідуальних особливостей.⁵⁰

Вибір і застосування методів батьківського виховання спираються на ряд загальних умов:

1. Знання батьками своїх дітей, їх позитивних і негативних якостей: що читають, чим цікавляться, які доручення виконують, які труднощі випробовують, які відносини з однокласниками і педагогами, дорослими, маленькими, що більш цінують в людях та ін.

2. Особистий досвід батьків, їх авторитет, характер відносин в сім’ї, прагнення виховувати особистим прикладом також позначаються на виборі методів. Це група батьків зазвичай вибирає наочні методи, порівняно частіше використовують привчання.

3. Якщо батьки віддають перевагу спільній діяльності, то зазвичай превалюють практичні методи. Інтенсивне спілкування під час сумісної праці, перегляду телепередач, походів, прогулянок, дає добрі результати: діти відвертіші, це допомагає батькам краще зрозуміти їх. Зорієнтованість батьків на особистість дитини передбачає наявність віри в дитину, знання загальних закономірностей її розвитку

та причин, які обумовлюють її дитячу унікальність як неповторну індивідуальність. При цьому важливо, зауважує B.C. Мухіна, вміти керувати цим процесом та створювати всі необхідні передумови для подальшого розвитку дитини.

Сучасні сім’ї переживають скрутні часи. В більшості нинішніх сімей основні сили і час батьків витрачаються на матеріальне забезпечення, а не на моральне виховання і розвиток дітей. Спілкування батьків з дітьми зводиться в основному до контролю за навчанням дитини в школі, а сам контроль – з’ясуванню того, які оцінки дитина отримала. Тому і проблема сімейного виховання стає

першочерговою. М. Земська серед найвагоміших причин незадовільного виховання дітей в сім’ї

визначає наступні.

1. Невисокий економічний рівень більшості трудових сімей, коли основний час батьків витрачається на здобуття засобів для існування (зарплати, продуктів харчування, товарів та ін.).

2. Низька культура суспільного життя, подвійна мораль, лицемірство властей, соціальна напруженість, невпевненість у завтрішньому дні, загроза втрати роботи, страх захворіти та інші чинники, що приводять людей в стан підвищеної нервової напруги, стресу.

3. Подвійне навантаження на жінку в сім’ї (робота і сім’я).

4. Високий відсоток розлучень, що є наслідком багатьох соціально-побутових і моральних чинників.

5. Існуюча громадська думка, що чоловік лише допомагає дружині у вихованні дітей. Оголошене законом рівне право батька і матері у вихованні дітей на практиці порушується.⁵¹

Важливість даного питання піднімає необхідність того, щоб у сім’ї була впроваджена система взаємодії: материнських і батьківських оцінок, гуманного ставлення до дитини, специфічного розподілу функцій між батьком і матір’ю та виховних впливів.⁵²

Висновок до 3 розділу

Головною структурною одиницею суспільства, що закладає основи ціннісно-мотиваційної сфери особистості, формує її характер, прийнято вважати сім’ю.

Сім’я – це найменша клітина нашого суспільства, в якій як у фокусі, відображається все життя нашої країни.

Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства, його природнім і найбільш стійким елементом. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації. В сім’ї найповніше зберігаються першоознаки давніх етносів та відображаються усі етапи історичного розвитку кожного народу. Разом з тим вона не є чимось абсолютно сталим, незмінним. Сім’я акумулює в собі всі найважливіші ознаки суспільних процесів, економічного та культурного розвитку і одночасно ніби випромінює їх у суспільство та взаємодіє з ним.⁵³

Метою сімейного виховання є забезпечення високого рівня освіченості й виховання свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки і культури, врахування національно – територіальних особливостей України здійснювати соціально-економічний розвиток і господарювання в республіці, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни.

Зміст виховання в сім’ї обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою сімейного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання – національне, моральне, правове, статеве, художньо-естетичне, героїко – патріотичне, трудове, екологічне, фізичне та розумове.

Основними завданнями сімейного виховання є: виховання фізично й морально здорової дитини, забезпечення необхідних умов для реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу); створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань, її самореалізації; засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку; залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи і вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення; включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток працелюбності, творчої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище, виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин; формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності дітей; забезпечення духовної єдності поколінь, збереження сімейних традицій та реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості. Сімейне виховання ґрунтується на таких принципах гуманістичної педагогіки: креативності - вільного розвитку здібностей дітей; гуманізму; демократизму; виховання на традиціях народної педагогіки; пріоритетності вселюдських моральних норм і цінностей.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці згідно із законом України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» (ст. 12).

Законодавство України, а саме СК в ст. 150, визначає, що батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов'язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя.

Висновок

У висновку хотілося б відзначити деякі важливі аспекти, пов’язані з підставами виникнення прав та обов’язків батьків та дітей, з правами неповнолітніх дітей, визначити , правовідносин дітей і батьків у цілому.

В останні роки в нашій країні намітилися тенденції спрямовані на те, щоб, по-перше, цілком відродити розуміння сім’ї, як неминущої цінності, по-друге, у корені змінити сформоване століттями патріархальне представлення про підлегле положення неповнолітнього в сім’ї.

Закріплення законодавчо право неповнолітніх дітей, само по собі передбачило закріплення відповідних обов'язків у батьків. Так, наприклад, турбота про дітей, їхнє виховання - рівне право й обов'язок батьків. Отже, мова йде не тільки про моральний борг кожного батька, але і про його конституційні права й обов'язки. Причому їхнє існування не зв'язується з наявністю чи відсутністю шлюбу батьків. Наділення батьків правами у відношенні їхніх неповнолітніх дітей означає, що їм дається можливість робити схвалювані, бажані з погляду держави дії і вчинки, спрямовані на благо дитини. Правам батьків відповідають і певні обов'язки. Причому батьки мають рівні права й обов'язки. Їхня рівноправність забезпечується сімейно-правовими нормами, що мають конкретний зміст.

Зміст прав дитини складають: Право дитини жити і виховуватися в родині, що включає в себе: право жити і виховуватися в родині; право, наскільки це можливо, знати своїх батьків; право на турботу з боку батьків; право на спільне проживання зі своїми батьками; право на виховання своїми батьками; право на забезпечення інтересів; право дитини на спілкування з батьками й іншими родичами; право дитини на захист; право дитини виражати своя думку; Право дитини на ім'я, по батькові, прізвище; майнові права дитини, що включають у себе: право власності; право самостійне розпоряджатися своїм майном.

Хочеться також відмітити, що в нашій державі дуже гуманне та цивілізоване сімейне законодавство, сформована гарна база основами якої послужили міжнародні конвенції, особливо з прийняттям проекту сімейного кодексу України, на мою думку, всі необхідні правові питання врегульовані, для того, щоб кожна сім’я могла бути щасливою.

Отже, на підставі вищевикладеного, можна дійти наступного висновку, що в ці­лому, українське законодавство в частині регламентації прав та свобод дітей відпові­дає міжнародним зобов’язанням України, що випливають з членства нашої держави в ЮНІСЕФ та вимог Конвенції про права дитини, 1989 р. Незважаючи на чітку регла­ментацію законодавства України в частині позбавлення батьківських прав, ми повинні усвідомлювати, що дитина потребує сім’ї і виховання її рідними батьками, адже ніщо і ніхто не замінить їй родинного затишку, любові батьків, рідних, близьких. Законо­давство України чітко регламентує підстави позбавлення батьківських прав і встанов­лює юридичні наслідки такого юридичного факту.

В якості рекомендацій з метою удоскона­лення українського сімейного законодавства в сфері правового регулювання особистих немайнових прав батьків та дітей, можна за­пропонувати більш ретельніше вивчати по­зитивний досвід зарубіжних країн та міжна­родного співтовариства в цілому. Адже, як відомо, Україна є стороною багатьох міжна­родних конвенцій в галузі сімейних право­відносин, в тому числі, й особистих немай­нових відносин між батьками та дітьми. А, це, в свою чергу, вимагає від нашої держави приведення у відповідність українського за­конодавства й практики із міжнародними та європейськими стандартами.

Список використаної літератури:

1. Конституція України, Київ, Відомості Верховної Ради України, 1996 р.

2. Цивільний Кодекс України № 435-ІV від 16.01.2003 року, із змінами станом на 19.01.2013 року

3. Сімейний кодекс України:Науково- практичний коментар/За заг.ред. С.Я.Фурси. - К.:Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008. - 1248 с. - (Серія “Цивілістика”)

4. Конвенція ООН про права дитини підписана Україною 21 лютого 1990р., рати­фікована постановою Верховної Ради Укра­їни № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 р., набу­ла чинності для України 27 вересня 1991 р. [Електронний ресурс] / режим доступу до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=995_021

5. Не говоріть про дітей, а запитайте у них! // Права дітей. - 2009. - №2 (8). - С.23.

6. Про охорону дитинства. Закон Укра­їни від 26.04.2001 року // ВВР України. – 2001. - № 30.

7. ЕнверДжуліман та Лілліан Юрт. На­вчання молоді правам людини. Посібник для організаторів освітніх заходів з прав людини для молоді. / За ред. С.Бурова, К.Рєуцького. Худож.-оформлювач К.Рєуцький. – Харків: Права людини, 2009. – 156 с.

8. Тарусина Н.Н. Сімейне право. Навчальний посібник – М.: Проспект, 2001.

9. Божович Л. И. Личность й ееформирование в детскомвозрасте: Психолог, исследование. — М., 1968. — 464 с.

10. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори в 5-ти томах. -К., 1977.-Т.З.

11. Антокольская М. В. Підручник Сімейне право. – М.:Юристъ, 2002 р. – 336 з.

12. Антокольская М. В. Сімейне право.- М.:Юрист,2005.

13. НечаеваA.M. Сімейне право. Курс лекцій. М, 2002.

14. Бабій В. Сімейні традиції та їх виховне значення // Позакласний час, 2004, - № 7-8, С. 27-31.

15. Нові технології виховання. Відп. Ред. С.В. Кириленко. – К., 1995. – 156 с.

16. Основи психології і педагогіки: Консп. лекц. / Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2009. – 174 с.

17. Осійчук І. – Юрид. вісник. Укр. – 2010 – 18 – 24 груд. – С. 13.

18. Вєтрова Н. – Закон і бізнес. – 2007. – 7-13 квіт. С. 11

19. Ластівка Є.С. // Крайова освіта 2006 26 трав. ( № 20 ). С. 6.

20. Моткіна С. // Дзеркало тижня 2005. – 12 березня. С. 111-115.

21. Осипчук Н. – Освіта. – 2004. № 18 – 25 лют. С.15

22. Савченко Л. – Право України 1997. № 5; С. 55-57.

23. Морозов В. – Право України 1999 № 8 – С. 48-49.

24. Анткольская М.В. Семейное право: Учеб. – М., 2001. – С. 182.

25. Ромовська З. Сімейний кодекс України: погляд в майбутнє // Право україни. – 2001. - № 2. – С. 67.

26. Сімейне право України: Підруч. / За ред.. Гопанчука В.С. – К., 2002.

27. Науково-практическийкомментарийСемейногокодексаУкраиньi / Под ред.. Ю.С. Червоного. – К., 2003. – 520 с.

28. Волинець Л.С. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи. – К., 2000. – С. 74.

29. Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, С37 В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Бо-рисової та І. В. Жилінкової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. — 200 с.

1Нечаєва А.М., Сімейне право. Курс лекцій. – М.: Юрист, 1998.-336с. (144-221с.)

2Конвенція ООН "ПРО права дитини" // Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР, 1990, №45.

3Юридичний журнал № 7 (25), 2004 с. 45

4

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. Офіційний текст. - К., 2013.

5Загальна декларація прав людини (прийнята на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р.) // Бібліотечка Російської газети", випуск №22-23, 1999 р.

6Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р., зі змінами і доповненнями // Урядовий кур'єр. — 2012. — 1 березня.

7І Н С Т Р У К Ц І Я N 22/5 від 29.12.84 ;м.Київ : Про порядок реєстраціїактівгромадянського стану в Україні

8Визначення походження дитини від батьків при державній реєстрації народження: Мін'юст України;

Роз'яснення від 11.05.2012

9

В.С. ГОПАНЧУК. СІМЕЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ, 2009

10

Коновалов Д. Сімейний кодекс України – шлях до Європи.

11.Сімейне право України: Підруч. / За ред.. Гопанчука В.С. – К., 2010. – 304 с.

12

Хазова О.А. Встановлення батьківства / / Закон. -1997. - № 11 .- С. 80 - 84.

13Нечаєва А.М., Сімейне право. Курс лекцій. – М.: Юристь, 1998.-336с. (144-221с.)

14

Тарусина Н.Н. Сімейне право. Навчальний посібник – М.: Проспект, 2008.

15

Богомольний, Б. Р. Медицина екстремальних ситуацій : навч. посіб. для студ. мед. вузів III—IV рівнів акредитації.

16Левківський Б. К. Особисті немайнові права та обов’язки членів сім’ї: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Левківський Богдан Казимирович. – К., 2003. – 198 с.

17Неволин К.А. Полноесобраниесочинений К.А. Неволина. / Неволин К.А. – Санкт-Петербург : ТипографияЭдуардаПраца, 1857. – Т. 3: ИсторияРоссийскихгражданскихзаконов. – 1857. – 444 с.

18. Костомаров Н. И. Домашняяжизнь и нравывеликорусскогонарода в XVI и XVII столетиях (Очерк) [Електронний ресурс] Н. И. Костомаров. – Режим доступу: http://www.fidel

19. Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: [у 2 т.] [уклад.: Ю. В. Білоусов, І. Р. Калаур, С. Д. Гринько та ін.; ред. Р. О. Стефанчук та М. О. Стефанчук]. – К.: Правова Єдність, 2009. – Т. 2. – 1168 с.

20Меркулова В.О. Правові та психологічні проблеми відповідальності жінок-злочинниць: Посібник / В.О. Меркулова [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.naiau.kiev.ua/biblio/books/metod/arxiv/merkulova.htm.

21Владимирский-Буданов М. Ф. Обзористориирусского права./ Владимирский-Буданов М.Ф. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1995. – 639 с.

22Права за якими судиться малоросійський народ / [під редакцією Ю. С. Шемшученка]. – К., 1997. – 547 с.

23Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: [у 2 т.] [уклад.: Ю. В. Білоусов, І. Р. Калаур, С. Д. Гринько та ін.; ред. Р. О. Стефанчук та М. О. Стефанчук]. – К.: Правова Єдність, 2009. – Т. 2. – 1168 с.

24. Правова система України: історія, стан та перспективи: [у 5 т.]. – Х. : Право, 2008. – Т. 1: Методологічні та історико-теоритичні проблеми формування і розвитку правової системи України. – 2008. – 728 с.

25. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Ю. С. Червоного. – К. : Істина, 2004. – 400 с.

26Сімейне право: [навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів] / С.П. Індиченко, В.С. Гопанчук, О.В. Дзера, Л.А. Савченко. – К.: Вентурі, 1997. – 272 с.

27Сімейне право України: Підручн. / За ред. Гопанчука В.С. – К. : Істина, 2002. – 304 с.

28Шахматов В.П. Законодательство о браке и семьіе (практика применения, некоториевопроситеории) – Томск. 1981.

29Леженин В.Н. Праврродителей на воспитаниедетей по советскомусемейномузаконодательству ( проблеми содержания и осуществления). Автореферат на соисканиеученойстепени канд.. юрид. Наук. – Х., 1989. – 24 с.

30Кидалова А. Особисті немайнові права та обов’язки батьків і дітей: характеристика їх окремих видів // ПРАВО УКРАЇНИ, 2003, №5. – С. 51-56.

31Савченко Л.А. Особисті права та обов’язки батьків і дітей за сімейним законодавством України / Автореф. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. Наук. – К.,1997.

32Л. Савченко Про права і обов’язки батьків по вихованню дітей // ПРАВО УКРАЇНИ, 1997, №5. – С. 55-57.

33А. Кидалова: Обов’язки та прва батьків щодо виховання та розвитку дитини: окремі проблеми // ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, №3. – С. 88-91.

34Научно-практическийкомментарийСемейногокодексаУкраиньі / Под ред.. Ю. С. Чернового. – К., 2003. – 520с.

35Волинець Л.С. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи. – К., 2000.- С. 74.

36Якубова Ю.М.,Антонова-Турченко О.Г. та ін.. Проблеми сімї: діти і батьки. – К., 1998. – 138 с.

37Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К., 1978.

38Макаренко А.С. Книга для батьків. - К., 1972

39Основи національного виховання. - К., 1994.

40

.Гірник А.М., Саламатов Е.О. Духовність в період кризи // Людина і духовність. - К., 1996. - Т.5.

41Пироженко Т. Інноваційна психолого-педагогічна діяльність: нові підходи // Дошкільне виховання. – 2001. – № 12. – с. 10 – 11.

42Сухомлинський В.О. Моральні цінності сім’ї // Вибр. тв. В 5 т. – К.: Рад. шк., 1977. – Т.5. – с.436 –440.215. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка // Вибр. тв. В 5 т. – К.: Рад. шк., 1977.–Т.5.–С.410–414.

43Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. – К.: Рад. школа, 1997.–312 с.

44Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2003. – 527 с.

45Бех І.Д. Виховання особистості: Моногр.: У 2 кн. – К.: Либідь, 2003. –Кн.2. Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. – 344 с.

46Педагогическийэнциклопедическийсловарь. – М.: Научноеиздательство "БольшаяРоссийскаяэнциклопедия", 2003. – 279с.

47Педагогика: Учеб. пособие для студентов пед. интов/ Ю.К.Бабанский, В.А. Сластенин, Н.А. Сорокин и др., Под ред. Ю.К. Бабанского. – М.: "Просвещение", 1988. – 479 с.

48Пониманская Т.И. Усвоение старшими дошкольникаминраственных норм и совместнойтрудовойдеятельности: Автореф.дис. ...канд.пед.наук: 13.00.01 / НИИ дошк. восп. АПН СССР. – К.: 1983. – 23 с.

49Бех І.Д. Категорія ставлення в контексті розвитку "Я" особистості // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 3. – с.9 – 21.

50Котирло В.К. Воля гартується змалку. – К.:Знання, 1975. – 48 с.

51Земская М. Семья и личность / Пер. с польск. Л.В.Васильева; Общ. ред. М.К. Мацковского. – М.: Прогресс, 1986.–134 с.

52Наукові записки: серія – педагогічні науки; випуск 88., Проблеми сімейного виховання як наукова проблема: Лілія Кравчук.

53Купина Н.М. Погляд на сучасну сім’ю. Освітянин, 2002. - № 1. – С. 20-22.