3. Законодавча база для енергетичної безпеки України.

Енергетична стратегія України до 2030 року була впроваджена Розпоряд-

женням Кабінету Міністрів України № 145 від 15 березня 2006 року.

Енергетичну стратегію від 2006 року спрямовано на:

збільшення рівня споживання електроенергії на громадянина Украї-

ни і зменшення – на одиницю ВВП. Нині в Україні показник спо-

живання енергії на одиницю ВВП в 3,9 разу більший, аніж в ЄС;

використання географічного розташування та привабливих умов для

транспортування нафти та газу до європейських країн;

продаж у Європу електроенергії, якою Україна може забезпечити те-

риторію завбільшки в дві–три Словаччини;

посилення контролю держави для захисту інтересів енергоспожива-

чів;

організаційно-правові зміни для регулювання, запобігання зловжи-

ванням тарифною політикою і контролю за діяльністю компаній, що

є природними монополіями;

зменшення енергозалежності України через:

збільшення обсягів добування нафти і газу;

будівництво нових потужностей і модернізацію старих для збіль-

шення видобування бурого вугілля та його спалення;

використання транспортного потенціалу;

розбудову газопроводу “Богородчани–Ужгород” зі 120 млрд до

140 млрд м куб. на рік;

зменшення споживання газу до 45–48 млрд м куб до 2020–2030

років;

збільшення обсягів споживання електроенергії;

виробництво елементів ядерного палива (окрім збагачення);

модернізацію атомних електростанцій.

Через відсутність єдиної законотворчої процедури українське

енергетичне законодавство досі не відповідає у повній мірі європей-

ським аналогам.

Недосконалість українського законодавства зумовлює такі проблеми в

енергетичній сфері:

відсутність структурних реформ в енергетичному секторі;

відсутність системи контролю за стратегічними державними рішен-

нями;

корумпованість енергетичного сектору;

відсутність контролю за природними монополіями і незалежного ре-

гулювання їхньої діяльності;

неефективність тарифів для підприємств і населення.

Прийняття Енергетичної стратегії України стало спробою вирішити ча-

стину законодавчих проблем і вивести українську енергетику на новий

рівень.

Через відсутність економічної стратегії України та стратегічного плану-

вання загалом Енергетична стратегія не мала зв’язку з іншими сферами

життя країни. Під час написання Стратегії не бралися до уваги аналогіч-

ні документи, які формувалися та оновлювалися в той самий час у сусід-

ніх країнах. За більш як чотири роки, що минули з часу прийняття Енергетичної стратегії, розроблено низку Концепцій Державнихпрограм, хоча жодної Державної програми досі не прийнято. Підписано низку міжнародних угод у енергетичній сфері, жодні з яких не виконані повністю та не узгоджуються повною мірою зі Стратегією.

У Стратегії на час її створення було вироблено правильні напрями розвитку сектору, але після написання вона належним чином не використовувалася та не було здійснено жодних спроб щодо її доопрацьовування.

У Стратегії відсутня ієрархія пріоритетів енергетичного комплексу Укра-

їни. Іноді вона більше нагадує збірник побажань галузевих лобі, аніж

комплексний документ. Через галузевий підхід до написання в ній від-

сутня синергія: Стратегія описує дії окремих органів влади в енергетич-

ній сфері, її розділи не узгоджені між собою, ключові цифри у розділах

відрізняються.

Наявна Енергетична стратегія не задає жорсткого і чіткого курсу на забезпечення енергоефективності та переходу на альтернативні джерела

енергії, не пропонує способів досягнення енергетичної незалежності і безпеки України. Вона передбачає збільшення використання енергетичних ресурсів, отримання більших прибутків від фінансових потоків у енергетиці,водночас не спрямована на збільшення інвестицій. Без інвестицій в українську енергетичну систему, які можна отримати лише забезпечивши вільний енергетичний ринок, Стратегія залишається лише побажаннями на папері.

Прийняття Енергетичної стратегії України 2006 року не стало гарантією

її виконання.

Існує два варіанти поліпшення стратегічного планування в енергетичній

сфері:

вдосконалити і модернізувати наявну стратегію на основі іншого ме-

тодологічного підходу;

запропонувати нову стратегію, зрозумілу всім і прийняту всіма, що

відповідатиме на сучасні виклики перед Україною та об’єднає всі прі-

оритети, цілі і завдання всіх написаних стратегій, концепцій, програм

у сфері енергетичної безпеки.

Розділ 2. Аналіз сучасного стану енергетичних ресурсів України та стратегичні пріоритети зміцнення енергетичної безпеки держави