18.2.4. Легка, важка і катастрофічна економічні кризи: основні причини та наслідки

З метою вжиття антикризових заходів необхідно визначити глибину еконо­мічної кризи, тобто фінансовий стан: рівень кредиторської заборгованості та рівень неплатоспроможності. Розрізняють три основні фази кризи: легку, важ­ку і катастрофічну економічні кризи підприємства.

Легка економічна криза — це криза, яка безпосередньо не загрожує функ­ціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління). Підприємство тимчасово на невеликий період із-за внутрішніх труднощів (поломки технологічного устаткування, невеликих аварій та про­стоїв) або неплатоспроможності споживачів продукції потрапляє в скрутне фінансове становище. Але шляхом короткотермінової фінансової підтримки саме швидко виходить із цього критичного фінансового стану, повертає кредит фінансуючій установі (банку) і надалі нормально здійснює свою виробничо-господарську і економічну діяльність.

Важка економічна криза належить до другої фази, яка загрожує існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації.

Переважно вона викликається економічною дестабілізацією тієї чи іншої га­лузі виробництва, навколишнього середовища. Наприклад, підприємства легкої промисловості, які переробляють бавовну в пряжу, залишилися після розпаду СРСР не зі своєї вини без сировини — бавовни, і практично вони різко скоротили своє виробництво, таким чином без пряжі залишили інші підприємства галузі, які отримували її від них. Такий стан склався в легкій промисловості України в останні роки, коли Херсонський бавовнопрядильний комбінат та Долинська ба­вовнопрядильна фабрика (Івано-Франківська область) залишилися без бавовни-сирцю, який раніше Україні постачали Узбекистан та Казахстан. Неурегулювання поставки бавовни-сирцю на рівні Міністерства легкої промисловості і уряду держави призвели до різкого спаду виробництва (майже у 10 разів), фінансового краху, безробіття. А це в свою чергу — до заборгованості за тепло, електроенер­гію, воду, допущення непродуктивних витрат і т. д. У цьому випадку без підтрим­ки як галузі, так і держави підприємство само не може вийти із затяжної кризи.

Катастрофічна економічна криза — це кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. Як правило, вона залежить від форс-мажорних явищ, які не залежать практично від підприємства (стихійні лиха, пожежі, паводки, землетруси).

Ми з вами є свідками катастрофічної аварії на Чорнобильській АЕС, яка крім великої руйнівної сили і знищення не тільки самої АЕС, а й ряду підприємств і організацій призвела до катастрофічної гибелі сотні тисяч лю­дей, переселення населення в інші населені пункти України.

18.2.5. Фази реакцій керівництва підприємства на настання економічної кризи

На фінансовий стан підприємства, його платоспроможність чутливо реагу­ють партнери по бізнесу із сторони: постачальники сировини, споживачі про­дукції, кредитори, банки, оскільки стан підприємства, з яким вони мають взає­мовідносини, впливає і на економічні результати їх діяльності. Тому вони нама­гаються певною мірою різними шляхами контролювати економічний і фінансо­вий стан підприємства.

Розрізняють такі фази реакції керівництва підприємства (фірми) на виник­нення економічної кризи: шоку, оборонного відступу, визнання кризи, адаптації і зміни поведінки.

Економічну кризу не завжди можна передбачити, оскільки вона не зале­жить від безпосередньої діяльності підприємства. Безперечно, незалежно від форми власності керівники, колективи підприємств негативно реагують на такі явища, як криза. Коли підприємство потрапляє в такий стан, що саме вже не в силі вибратись з нього, наступає шокова фаза. Щоб вивести підприємство з шокової фази, в першу чергу частково або повністю замінюють його керівний склад, реформується організаційна структура управління підприємством, відбу­вається значне скорочення працівників. Підприємство має борги, які самостійно ліквідувати вже не в змозі, тому потрібна відповідна фінансова підтримка, в іншому випадку підприємство може повністю збанкрутувати.

Оборонний відступ. При цій фазі підприємство шукає і знаходить рішення щодо виробництва, за якого воно може вижити. На основі глибокого аналізу стану виробництва розробляються і впроваджуються заходи з його стабілізації. Підприємство переходить у фазу визнання кризи. Здійснюється жорстка полі­тика щодо економії всіх видів ресурсів, скорочення витрат, пов'язаних із ре­алізацією продукції, утриманням основних фондів, персоналу, що може та­кож призвести до скорочення виробництва в цілому. Підприємство поступово адаптується і стабілізує свою виробничу діяльність. Проте така тактика може бути ефективною лише для окремих підприємств за сприятливих рин­кових умов.

При масовому застосуванні оборонної тактики у більшості підприємств мо­жуть поглиблюватися кризові явища, оскільки головною причиною виникнен­ня критичних ситуацій є зовнішні фактори.

Оборонний відступ підприємства обмежується, як правило, вжиттям опера­тивних заходів з ліквідації збитків, скорочення витрат, виявленням внутрішніх резервів, кадровими перестановками, зміцненням дисципліни, намірами нала­годити справи з кредиторами і поставниками тощо.

Зміна поведінки характеризується наступальною тактикою, тобто поряд з оперативними заходами розробляються прогнозні (стратегічні). З цією метою здійснюється активний маркетинг із вивчення та освоєння нових ринків збуту продукції, установлення більш високих цін, збільшення витрат на удоскона­лення виробництва за рахунок модернізації, оновлення основних фондів, впро­вадження перспективних технологій.