4. Тимчасові перспективи в кадровому плануванні.

Коротко-, середино- і довгострокове планування персоналу

Планування персоналу розглядається в трьох різних тимчасо­вих інтервалах, на чому грунтуються різні підходи до цього процесу. Виділяють такі часові інтервали планування:

• короткострокове — поширюється на період не більше од­ного року;

• середньострокове — передбачає складання планів на період від

одного до п'яти років;

• довгострокове — включає плани, які складаються на більш ніж

п'ять років.

Короткострокове планування персоналу орієнтоване переважно на вирішення проблем його використання, а середньо- і довгостро­кове — потреб у персоналі, тобто набір, розвиток і звільнення.

Метою середньо- і довгострокового планування є своєчасне і кваліфіковане поповнення складу персоналу. Для цього має бути ви­значена майбутня потреба в ньому, встановлена на основі наявних даних про потребу в поповненні (молоддю) і в прийнятті на роботу.

Як правило, при збільшенні часового періоду збільшується і не­визначеність у плануванні, через що ступінь точності планування персоналу в більшості випадків також знижується. Так, довгостро­кове планування персоналу надасть лише приблизні дані, а при зме­ншенні часового періоду можна складати детальніші плани. Хоча й не можна ототожнювати довгострокові плани із стратегічними, а ко­роткострокові — з оперативними, між ними можна провести деякі паралелі. Якщо планування стосується різних часових періодів на різних рівнях планування на підприємстві, то постає проблема часо­вої координації планів, що означає орієнтацію короткострокового планування на цілі середньо- і довгострокового, або, навпаки, пере­несення цілей довгострокового глобального планування на коротко­строкове.

Визначення меж планування необхідно проводити індивідуаль­но для кожного підприємства, а їхнє узгодження є дуже бажаним через високий ступінь інтеграції планування персоналу у плануван­ня всього підприємства.

4.1. Стратегічне, тактичне та оперативне планування персоналу

Тимчасові перспективи планування персоналу перебувають у тісному зв'язку з диференціюванням стратегічних, тактичних та оперативних видів планування. Стратегічне планування персоналу в більшості випадків орієнтоване на довгостроковий період і, отже, має довгострокові цілі.

Стратегічне планування розробляється на найвищому керівно­му рівні підприємства і розглядає планування персоналу як частину планування на підприємстві. Основною рисою цього виду плануван­ня персоналу є велика гнучкість.

Тактичне планування стосується глобальних планів, які виник­ли при стратегічному плануванні, і перетворює їх на самостійні час­тини. До цього, як правило, додається найдетальніший річний план. Для часового періоду від одного до п'яти років розробляється де­тальний глобальний план. Тактичне планування здійснюється ви­щою і середньою керівними ланками підприємства.

До інструментів оперативного й стратегічного планування пер­соналу відносять:

• техніку кадрового регулювання;

• способи визначення потреби в персоналі;

• зайнятість, використання, розвиток персоналу;

• вакансії;

• інформаційні системи даних про персонал.

При стратегічному, оперативному й тактичному плануванні персоналу ці інструменти характеризуються:

• значимістю (мають бути виділені найважливіші складові час­тини);

• спрощенням (планування обмежується декількома найважливі­шими аспектами логічного проектування);

• активністю (планування має враховувати всі завдання і зміни);

• інструменти оперативного планування орієнтовані на коротко­строковий період і стосуються короткострокового використан­ня персоналу.

На практиці часто проводиться розмежування між стратегічним та оперативним плануванням персоналу. Проте характер кожного виду планування має бути зорієнтований на стратегічне планування. Розмежування є обгрунтованим лише тоді, коли інші сфери плану­вання на підприємстві однаковою мірою охоплюють стратегічні та оперативні аспекти. Використання поряд із стратегічним оператив­ного планування обумовлене, насамперед, розукрупненням стратегі­чних цільових завдань і одержанням оперативних.