1.3.4. Мішані помилки

В більшості випадків досить складно, а іноді взагалі неможливо віднести помилку міркування до якогось одного типу. Наприклад, якщо тезу намагаються довести при недостатньому обґрунтуванні, то й сам висновок буде з необхідністю неправильним. Тому, недостатнє обґрунтування як помилка аргументу тягне за собою ще одну помилку – або помилку висновку «не слідує», або підміну тези.

Розрізнити ці дві помилки не завжди легко. Якщо тезу сформульовано в декількох варіантах, то який з них вважати тезою, а який проміжним твердженням виводу?

***Наприклад, у випадку з студентом Сидорчуком і викладачем «доведення» може представлятися так:

• Сидорчук «тихесенько» списує, отже

• викладач цього не бачить, отже

• висловлення викладача правильне.

В такій формі логічна помилка перетворюється в помилку умовиводу (перехід від другого висловлення до третього – неправильний).

Можна записати міркування і в такій формі: «доведемо, що викладач не побачить, що Сидорчук списує».

• Сидорчук списує,

• Сидорчук «тихенько» списує, отже

• теза виконується.

В цьому випадку помилка перетворюється у підміну тези: доведено не те, що декларовано. Отже, різниця між помилками полягає в формі їх викладу.

Також достатньо важко класифікувати помилки, пов’язані з порушенням тотожності. З одного боку, зміна змісту поняття відбувається звичайно в процесі доведення, тому її (зміну змісту) можна віднести до помилок висновку. А з іншого боку, ці помилки супроводжуються формально правильними міркуваннями, тому природа їх дещо інша. Звичайно в логіці приховану підміну тези відносять до помилок, пов’язаних з тезою: теза повинна бути ясно і чітко сформульована і не змінюватися в процесі доведення.

***З огляду на сказане вище, можна продовжити приклади деяких логічних помилок.

☺ – Чому на немовлят одягають довгі сорочечки?

– На них завжди одягають довгі сорочечки!

– Так, але чому?

– Але, сер! Не одягати ж на бідних немовлят коротке!

(Джером К. Джером)

☺ – І поки ти думаєш, що сказати, роби реверанс! Це економить час.

Аліса трохи здивувалась, але Королева вселяла їй таку повагу, що заперечувати вона не посміла. «Повернуся додому, – подумала вона, – і попробую робити реверанс, коли буду запізнюватися на обід».

(Л. Керрол)

☺ Чоловік читає газету: «Кожна п’ята дитина в світі – китаєць».

Дружина: «Слава господу, у нас четверо дітей!».

☺ Продавець: «В нашому магазині знайдуться черевики, що підходять на будь-який розмір».

Покупець: «От такі мені і дайте!».

2. Класифікація умовиводів

2.1. За якими ознаками можна класифікувати умовиводи?

Питання про класифікацію умовиводів занурюється у сиву давнину. Але переважна більшість сучасних науковців визначають, що не існує певної суттєвої ознаки, яку можна б було вважати універсальною при поділі класу всіх умовиводів на їх специфічні види.

Справа в тому, що людському мисленню притаманна здатність застосовувати умовиводи з різноманітних точок зору. Неабияке значення при побудові нових наслідків тут належить логічній операції синтезу. Саме завдяки синтезу у мисленні поєднується знання, яке було розбіжним до початку здійснення висновків про речі, події і явища. Більш того, кожний умовивід (незалежно від його форми) відображає єдність загального, одиничного й особливого, яка безпосередньо існує у об’єктивному світі. За допомогою зв’язку загального з одиничним через особливе наше мислення відображає цю об’єктивну дійсність у вигляді зв’язків понять в умовиводах.

На думку українського логіка П.Копніна [1, 365], всі умовиводи доцільно класифікувати за трьома ознаками:

• за складом;

• за достовірністю наслідку;

• за направленістю процесу висновку.

Причому класифікація за вказаними вище ознаками не вичерпує всієї множини можливого поділу умовиводів на їх специфічні види.