2 Цілі і функції розвитку національної економіки

Безпосереднім мотивом, що направляє і регулює діяльність суб’єктів національної економіки, є її цілі, серед яких визначають головну, провідну ціль, і конкретні цілі, які опосередковують головну. Головною ціллю національної економіки визначається економічна і соціальна стабільність з подальшим економічним зростанням, адаптація її до умов, що постійно змінюються. Конкретні цілі нерозривно пов’язані з об’єктами національної економіки. Так, ціль – вирівнювання економічного циклу – спрямована на економічний цикл; удосконалення галузевої і регіональної структури господарства – на секторальну і галузеву регіональну структуру і т. д. Конкретні цілі, будучи неоднаковими за значенням і масштабами, тісно взаємозв’язані, служать опосередковуючими для досягнення інших, більш важливих для даного поточного моменту цілей, які виконавчі суб’єкти національної економіки вважають пріоритетними.

Виділяють наступні функції розвитку національної економіки:

1. Визначення цілей, пріоритетів і основних напрямів розвитку;

2. Укріплення національної економічної безпеки і реалізація національних економічних інтересів;

3. Забезпечення єдиного економічного простору країни, встановлення оптимального співвідношення загальнонаціонального і регіонального рівнів економіки;

4. Формування мотивів, що дають можливість ефективно впливати на діяльність господарських суб'єктів і стимулювати економічні процеси в бажаному для суспільства напрямі;

5. Встановлення за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів певних правил діяльності для суб'єктів економіки, визначення правового простору;

Рисунок 1.3 – Система соціально-економічних функцій держави у сучасній економіці

6. Розподіл і перерозподіл ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства;

7. Регулювання соціально-економічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту і соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища;

8. Управління неринковим сектором економіки, тобто регулювання державного сектора, створення суспільних благ;

9. Державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних і соціальних стандартів.

Функціонування національної економіки вимагає налагодженого механізму побудови цілей, у тому числі логічного просування від абстрактного загального передбачення до конкретного прогнозування, а далі – до макроекономічного планування і програмування.

Макроекономічне прогнозування – це виявлення і аналіз закономірностей розвитку національної економіки, передбачення змін у ній і створення наукової бази для економічної політики і державного регулювання економіки.

Макроекономічне планування – це діяльність держави з розвитку національної економіки; розробка моделі бажаного і очікуваного стану економіки і одночасне визначення способів, методів і термінів забезпечення такого стану і кінцевих результатів. За формою прояву і змісту планування може бути директивним, індикативним і стратегічним. Директивне планування являє собою процес розробки планів, що мають чинність юридичного закону, і забезпечення їх виконання. Індикативне планування – це процес формування системи параметрів (індикаторів), що характеризують стан і розвиток економіки країни і відповідають державній соціально-економічній політиці, а також запровадження заходів державного впливу на соціальні і економічні процеси з метою досягнення зазначених параметрів. Стратегічне планування – це особливий вид планування, орієнтований, як правило, на довгострокову перспективу і визначає стратегічні цілі соціально-економічного розвитку країни і напрями їх досягнення.

Рисунок 1.4 – Класифікація прогнозів

Рисунок 1.5 – Класифікація планів

Рисунок 1.6 – Етапи формування і реалізації програм розвитку національної економіки

Макроекономічне програмування – це розробка комплексних програм розвитку національної економіки або її окремих секторів.

Завдання програм полягає у вирішенні найважливіших проблем розвитку національної економіки, регіональних, міжгалузевих, науково-технічних, соціальних, екологічних і інших складних завдань.

Залежно від змісту, об'єкта і напряму дії програми бувають соціально-економічні, науково-технічні, виробничо-економічні, територіальні, організаційно-господарські, а також національні, регіональні, надзвичайні і цільові.

Рисунок 1.7 – Взаємодія планових документів, що регламентують соціально-економічний розвиток національної економіки