2. Узагальнюючі статистичні показники
2.1. Абсолютні та відносні показники (величини)
У процесі статистичного спостереження отримують дані про значення тих чи інших ознак, що характеризують кожну одиницю досліджуваної сукупності.. Для характеристики статистичної сукупності в цілому або окремих її частин дані по окремих одиницях сукупності піддають зведенню та групуванню. У результаті такого зведення отримують узагальнюючі статистичні показники, які характеризують чисельність сукупності в цілому або її окремих груп в конкретних межах часу і місця.
Узагальнюючі статистичні показники є базою для аналізу та прогнозування соціально-економічного розвитку держави, її окремих регіонів і галузей.
Щодо статистичної природи показники надзвичайно різноманітні. Показники, які розраховують під час статистичної роботи, поділяються за наступними ознаками:
– за способом обчислення розрізняють:
первинні показники – це показники, які отримують під час зведення даних статистичного спостереження, їх подають у формі абсолютних величин (обсяг продукції, кількість працівників тощо);
похідні (вторинні) показники – їх обчислюють на базі первинних показників (продуктивність праці, середня заробітна плата, фондовіддача основних фондів та ін..). Це похідні показники першого порядку, при порівнянні яких отримують вторинні показники першого порядку, при порівнянні яких отримують вторинні показники другого порядку (темп зростання продуктивності праці, середньої заробітної плати, фондовіддачі основних фондів);
за ознакою часу показники поділяють на:
інтервальні – виражають розміри кількісної ознаки досліджуваного суспільного явища за певні періоди часу (наприклад, обсяг інвестиційних вкладень за місяць, квартал, рік);
моментні – характеризують розміри кількісної ознаки явища на певний момент (дату) часу (наприклад, чисельність працівників підприємства на перше січня кожного року);
за ступенем агрегування суспільних явищ розрізняють:
індивідуальні показники – виражають розміри ознаки окремих одиниць статистичної сукупності;
загальні показники – характеризують розміри ознаки окремих груп або всієї досліджуваної статистичної сукупності;
за суттю досліджуваних явищ узагальнюючі показники поділяються на:
об’ємні (кількісні, екстенсивні) – характеризують розміри суспільних явищ (вартість основних фондів, матеріальні затрати на виробництво продукції та ін.);
якісні (інтенсивні) – виражають кількісні співвідношення, характерні властивості досліджуваних суспільних явищ (наприклад, продуктивність праці одного робітника, матеріаловіддача тощо).
за зв’язком з досліджуваним явищем розрізняють:
прямі показники – зростають з підсиленням, зростанням явища (виробіток одного працівника, фондовіддача основних фондів та ін.);
обернені показники – зменшуються із зростанням явища (трудомісткість та фондомісткість продукції тощо).
В статистиці використовують декілька різновидів узагальнюючих статистичних показників:
абсолютні та відносні величини;
середні величини;
показники варіації.
Абсолютні величини – це показники, які характеризують розміри (рівень, обсяг) суспільних явищ і процесів, що вивчаються, в конкретних умовах місця і часу. Абсолютні величини відповідають на запитання „скільки” й завжди іменовані (виражаються, наприклад, у метрах, тоннах, кілограмах, гривнях). Їх поділяють на індивідуальні, що характеризують ознаки окремих одиниць сукупності (наприклад, розмір заробітної плати окремого робітника) і сумарні (підсумкові, загальні), які визначають обсяг певного досліджуваного суспільного явища (наприклад, фонд оплати праці усіх працівників підприємства).
Абсолютні величини в залежності від характеру суспільного явища можуть мати різні одиниці вимірювання:
натуральні – характеризують фізичні властивості досліджуваних явищ (кілограм, метр, тонна, літр, кілометр, штуки тощо); вони можуть бути простими (зазначені вище) і складними (комплексними, комбінованими), що являють собою добуток величин різної розмірності (кіловат-година, тонно-кілометр);
умовно-натуральні – ці вимірники застосовуються, якщо якийсь продукт має декілька різновидів, а потрібно визначити загальний підсумок виробництва; тоді один із продуктів приймають за одиницю, а решта показників прирівнюють до нього за допомогою відповідних перевідних коефіцієнтів (одна умовна банка консервів, одна умовна одиниця палива);
трудові – застосовують для визначення затрат праці на виробництво продукції, продуктивності праці, для оцінки трудомісткості продукції (відпрацьований людино-день, людино-година і т.д.);
вартісні – характеризують розміри досліджуваних явищ у вартісному (грошовому) вираженні (гривня, рубль, долар, євро та ін..).
Абсолютні показники відіграють важливу роль у системі узагальнюючих статистичних показників. В той же час вони не можуть дати достатньо повного уявлення про досліджуване соціально-економічне явище. Тому при порівнянні окремих показників необхідно брати не абсолютні величини, а використовувати інші узагальнюючі показники – відносні величини.
Відносні величини – це такі узагальнюючі кількісні показники, які виражають співвідношення порівнюваних абсолютних величин.
Логічною формулою відносної величини є така звичайна дріб:
Відносна величини = Порівнювана величина / База порівняння.
Залежно
від характеру досліджуваного явища та
конкретних завдань статистичного
дослідження відносні величини можуть
бути виражені у таких формах: коефіцієнтах
(частках), процентах (%), проміле (
),
продециміле (
),
просантиміле (
),
коли за базу порівняння приймають
відповідно: 1; 100; 1000; 10000; 1000000 одиниць.)
В залежності від аналітичних функцій, що виконують відносні величини при проведенні економіко-статистичного аналізу, розрізняють такі їх види:
відносна величина планового завдання(прогнозування) – відношення запланованого (прогнозного) рівня показника до базисного (одного із попередніх періодів, прийнятих за базу порівняння);
відносна величина виконання плану (договірних зобов’язань) - відношення фактичного досягнутого рівня досліджуваного показника до його величини, передбаченої планом (договірними зобов’язаннями);
відносна величина динаміки – відношення рівня досліджуваного показника звітного періоду до аналогічного рівня даного показника попереднього періоду, характеризує напрямок та інтенсивність зміни явища у часі;
відносна величина структури – відношення абсолютної величини кожного із елементів досліджуваної сукупності до абсолютної величини всієї сукупності і може бути відображена у вигляді частки або у відсотках (сума відносних величин структури по всій сукупності дорівнює одиниці або 100%), характеризує склад і структуру сукупності за тією чи іншою ознакою;
відносна величина координації – характеризує відношення окремих частин сукупності до однієї з них, прийнятої за базу порівняння (наприклад, скільки службовців припадає у середньому на 100 робітників);
відносна величина порівняння – розраховують як співвідношення однойменних показників, що характеризують різні об’єкти (підприємства, галузі) або території (міста, регіони, країни) і мають однакову часову визначеність, наприклад, частка від ділення продуктивності праці одного працівника даного підприємства на аналогічний показник підприємства-конкурента;
відносна величина інтенсивності – це є співвідношення двох різнойменних величин, що характеризують різні, але зв’язані у своєму розвитку соціально-економічні явища, показує, скільки одиниць однієї сукупності припадає на одиницю іншої сукупності (наприклад, випуск продукції у розрахунку на одиницю основних виробничих фондів – фондовіддача).
Статистичні показники як відображення об’єктивної реальності тісно пов’язані між собою, тому їх розглядають не ізольованого один від одного, а в повному взаємозв’язку. Таке комплексне використання узагальнюючих абсолютних і відносних показників є важливою умовою статистичного аналізу.
Під час статистичного аналізу розглядають зв’язки і відношення окремих суспільних явищ, виявляють чинники, які впливають на рівень і варіацію досліджуваних показників, оцінюють ефекти їх впливу, вивчають динаміку, напрямок і швидкість змін, характер і рушійні сили розвитку.
Узагальнюючі статистичні показники виконують наступні функції:
пізнавальну – дають можливість аналізувати і пізнавати якісну сторону досліджуваних суспільних явищ, розкривати їх суть;
управлінську – виконують важливе завдання при обґрунтуванні та прийнятті управлінських рішень, від правильності їх побудови значною мірою залежить ефективність управління на всіх його рівнях;
директивну – орієнтують керівників та працівників підприємств на виконання поставлених завдань;
контрольну – дозволяють відстежувати виконання планових завдань з виробництва, реалізації, договірних умов тощо;
стимулюючу – посилення дії узагальнюючих показників на діяльність виробничих колективів.