Додаток українські вечорниці  (сценарій)

Після свята Миколая, до Великого Поста, в селах України кожного вечора збиралась молодь на вечорниці.

Вечорниці – це клуб сільської молоді, де молоді люди знайомилися, зближалися, пізнавали один одного для подружнього життя... На вечорниці збиралися тільки дівчата та хлопці.

Зал прикрашено у вигляді селянської хати (піч, стіл з рушниками, скатертинами з вишивками)

Ведучий: Україна! Країна смутку і краси, радості й печалі, розкішний вінок з рути та барвінку, над яким світяться яскраві зорі! Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками чого є високі могили в степу, обеліски та прекрасна народна пісня.

Лунають українські пісні....

Ведуча: Українська пісня... Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою юність, красиву і ніжну. Який митець не був натхнений її мелодіями! Яка мати не співала цих легких, як сон пісень над колискою дорогих дітей своїх?

Українська пісня – це бездонна душа українського народу.

Ведучі виходять, з’являється хазяйка вечорниць, починає застеляти стіл скатертиною, чепуритися.

Хазяйка: Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає. Що то молодість, цілу ніч прогуляли б, тільки б музика та пісні. І то ж споконвіку так ведеться. І ми колись... Як згадаю... Літа-літа! Летять, наче орли сизокрилі. (Співає)

„Ой, верніться, літа мої,

Хоч до мене в гості....”

Непомітно заходить літня жінка, підхоплює пісню...

Жінка:

„Не вернемось, не вернемось. Немає до кого. Було б же нас шанувати,

Як здоров’я свого.”

Хазяйка: Ой, Наталко, налякала ж ти мене. А я тут молодість згадала, та так сумно стало.

Жінка: Не треба, Катре, не край мого серця (Співають разом).

„Ой за гаєм зелененьким Брала вдова льон дрібненький Вона брала-вибирала, Тонкий голос подавала.....”

У двері хтось стукає. Співаючи, заходять дівчата в українському вбранні.

Дівчата: Добривечір у вашій хаті!

Жінки: І вам вечір добрий. Заходьте, сідайте, будь ласка, у нашій хаті на нашій лаві.

Дівчата: Чи ж нам пристало сідати, нам пристало пісню співати (співають)

„В кінці греблі шумлять верби, що я насадила, Нема того миленького, що я полюбила. Нема мого миленького – вже й рочок минає, Пішла б його виглядати – дороги не знаю. Зашуміла дібровонька листом зелененьким.

Як поїхав мій міленький конем вороненьким.”

Хазяйка: Просимо гостей до хати, просимо, просимо сідати.

Дівчата (сідають, виймають вишивання, дві пораються біля печі, жінки сідають за прядку):

„Сядем, сядем, заспіваєм Аж усе, що тільки знаєм, Поки підем спати, Щоб раненько встати...”

Хазяйка: Дівчата, голубоньки, не крайте, веселої співайте.

Дівчата співають веселі пісні...

Одна із дівчат: А де ж наші хлопці?

У цей час чується пісня „Ой на горі та й женці жнуть”, яку співають хлопці, що йдуть на вечорниці.

Хлопці: Пустіть до хати!

Дівчата: Гарненько попросіть!

Хлопці стукають.

Дівчата: Агов, хто такий?

Хлопці: Пес рябий, баран крутолобий, ведмідь клишоногий, пустіть до хати!

Дівчата: Не пустимо в хату, дуже вас багато!

Хлопці: Пустіть, бо гірше буде!

Дівчата: Ми як візьмемо рогатини, полатаємо ваші спини.

Хлопці: ( видають, що злякалися) Дівчатонька, голубоньки, та ми ж прийшли не битися,   та ми ж прийшли миритися, гостинці принесли, і музик привели!

Музики грають. Дівчата пускають до хати хлопців, але вони вдають, що сердяться. Дівчата починають іх зачіпати. Виходить одна, починає, пританцьовуючи співати:

„Полюбила коваля, така доля моя, Я ж подумала – кучерявий, а в нього чуба немає...”

Хлопець до неї співає:

„Галя, Галя чорнобрива, чого в тебе брови криво,

На козака задивилась, та й брівоньки іскривились...”

Дівчата:

„А до мене Яків приходив, Коробочку раків приносив. А я тії раки забрала, А Якова з хати прогнала!”

Хлопці:

„По дорозі жук, жук, по дворі чорний,

Подивись на мене, дівко, який я моторний...”

Хлопці починають танцювати „Гопака”.

Хазяйка: Хоч не знаємо звідки ви, чи з полудня чи з півночі в нашу хату зайшли, просимо, просимо всіх сідати із дівчатами пісню заспівати!

Співають пісні.

„Ой, дівчино, шумить гай...”

„Ой, дівчино, шумить гай, Кого любиш, забувай, забувай. Нехай шумить, ще й гуде, Кого люблю, мій буде, мій буде...”

Хазяйка: А згадаймо, як колись молоді жили, про що мріяли, як любили.

Інсценізуються уривки з класичних українських п’єс І.Нечуя-Левицького ”Кайдашева сім’я”, Г.Квітки-Основ’яненка „Сватання на Гончарівці”.

Потім проводиться гра: хто знає більше народних пісень, що починаються на чоловічі та жіночі імена. Змагаються хлопці та дівчата, звучать уривки з пісень, які називаються.

Хазяйка: А хто з вас смішне нам щось розкаже?

Читають народні усмішки, гуморески. Співають веселі пісні.

Дівчата:

Ішов Гриць з вечорниць вночі слободою, Сидить сова на воротах, крутить головою, Він, сердега, як побачив, та через городи, Заплутався в бур’яні та й наробив шкоди.

Хлопці:

В Шамраївці густо хати, вітер не провіє, Сама мати ложки миє, бо дочка не вміє.

Дівчата:

Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі, Сидить гуска над водою, вирячила очі. Я до неї: гиля, гиля – вона й полетіла, Коли б не втік осокою, була б Гриця з’їла.

Хлопці Дякуємо хазяйці! (кланяються)

Хазяйка: Спасибі і вам, будьте здорові, йдучі.

Дівчата (співають пісню):

„Ой у вишневому саду, саду Там соловейко щебетав, Додому я просилася, А він мене все не пускав... Весна іде – красу несе, І в тій красі радіє все...”

Дівчата і хлопці співають разом:

Скільки б не співали, а кінчати час, Кращі побажання ви прийміть від нас. І в вас, і в нас хай буде гаразд, Щоб ви і ми щасливі були.

 З книги Л.М. Кудріна. Від роду до роду. Народознавство. – Харків: Торсінг, 2002.

40