14. Зародження та розвиток шкільної освіти в Київській Русі:

• виникнення писемності та школи;

• Київська школа книжного навчання;

• монастирські школи;

• школи грамоти.

Наприкінці VIII - у IX ст. у східних слов'ян формуються племінні князівства і союзи. Процес консолідації східнослов'янських князівств і земель завершується утворенням держави Київська Русь. Це сприяло виникненню писемності та шкіл, розвитку духовної культури наших предків.

За часів язичництва існування писемності на Русі підтримувалось індивідуальним і груповим навчанням грамоти. Групове навчання було зародковою формою шкіл, що з'явилися з винайденням буквено-звукової графіки письма. До прийняття християнства існували язичницькі і християнські школи, оскільки християнство проникло на Русь задовго до його офіційного прийняття.

З прийняттям християнства освіта й шкільництво набули подальшого розвитку, завдяки чому Русь прилучилася до античної культури і науки, зблизилася з багатьма країнами Європи. Перше свідчення про школи на Русі датоване 988 р. і пов'язане з Ті хрещенням. Так, князь Володимир відкрив у Києві при Десятинній церкві школу "книжного вчення", в якій навчалося 300 дітей. У XI ст., у період розквіту Київської Русі, тут існували школи "книжного вчення", монастирські, школи грамоти, кормильство, жіночі школи.

Школи "книжного вчення" функціонували як школи підвищеного типу, в яких викладали "сім вільних мистецтв". Навчання здійснювалося у процесі роботи з книжкою, з текстом, що розширювало межі пізнання й можливості освіти. Молодь готували до діяльності в різних сферах державного, культурного та церковного життя.

У монастирських школах навчали новоприйнятих ченців. Навчання було індивідуальним.

Школи грамоти існували переважно в містах. У них навчали дітей бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Утримували ці школи на кошти батьків, тому для бідного населення вони були недоступними.

Формою домашнього виховання феодальної знаті було кормильство. Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5-7 років) кормильців (наставників) із воєвод і знатних бояр.

Жіночі школи забезпечували виховання жінок із знатних родів.

Більшість дітей простих людей виховувалася у сім'ях, їх навчали сільськогосподарської праці та іншої домашньої роботи, зрідка віддавали майстрові для опанування ремеслом, де вони могли вивчати також грамоту та хоровий спів.

Про розвиток педагогічної думки Київської Русі свідчать пам'ятки писемності, літературні твори різних жанрів, твори образотворчого мистецтва, засоби народної педагогіки (в усній народній творчості), церковна та побутова практика. Найдавніші пам'ятки, в яких порушуються питання освіти, датовані XI ст. Вони є перекладними та оригінальними (вітчизняного походження). До перекладних належать:

- "Пчела" - складений у Візантії й перекладений на Русі наприкінці XI ст. збірник цитат із Святого письма, афоризмів і висловлювань отців церкви, античних філософів Демократа, Сократа, Платона, Арістотеля, Плутарха та інших. Містив 71 розділ, кожен з яких присвячувався різним темам. "Пчела" мала на меті настановити читача, "як жити християнинові". Є тут думки і щодо навчання й виховання;

- "Златоуст" (за прізвищем грецького проповідника Іоанна Златоуста) - збірник окремих промов і висловлювань отців церкви;

- "Ізборник Святослава 1073 року" - збірник текстів античної літератури пізнавального характеру з різних галузей знань (383 статті), написаний у формі запитань і відповідей. Був призначений для розширення знань;

- "Ізборник" Святослава 1076 року" - збірник статей (44 статті) виховного, повчального характеру, нерідко звернених до дітей, наприклад, "Повчання дітям Ксенофонта" та ін.

Найдавнішою вітчизняною літературною пам'яткою, в якій піднімаються педагогічні питання, є філософсько-педагогічний трактат "Слово про закон і благодать", написаний київським митрополитом Іларіоном між 1037 і 1050 pp. Це був виступ митрополита перед Ярославом Мудрим та прочанами Київського храму св. Софії. Твір мав морально-патріотичне спрямування.

Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є "Повчання дітям" Володимира Мономаха (1096 або 1117 р.), створене за аналогією до "Повчання дітям Ксенофонта". Це перший у середньовічній Європі педагогічний твір, написаний світською особою, в якому (також уперше) було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, пов'язаного з практичними потребами людини, вказано на зв'язок освіти з потребами життя та діяльності особистості. Мономах вважав, що основою всіх успіхів людини є праця, а тому виховувати треба не повчаннями, а добрими справами. У творі порушуються важливі питання морального, трудового, патріотичного, релігійного виховання. Мономах наголошував на ролі освіти у вихованні та ін.

Отже, Київська Русь XI-XII ст. була висококультурною державою. Однак розвиток феодальних відносин у XII ст. породив відцентрові тенденції, що спричинило роздрібнення Русі на князівства. Досягнення культури зосереджувалися переважно в адміністративно-політичних центрах князівств. Виникали нові тенденції в галузі освіти й виховання, зокрема тенденція здобувати освіту за кордоном. Вихідці з Русі навчалися у Константинополі та інших містах Європи. Розвиток освіти в Русі був надовго перерваний навалою монголо-татарських орд, що не дало змоги піднятися руським школам підвищеного типу до рівня Болонського, Паризького та інших університетів Європи. Двісті п'ятдесят років Київська Русь жила під іноземним гнітом, унаслідок чого письменних людей стало менше, культурні зв'язки із Заходом послабилися.