11. Відкриття університетів у Західній Європі.

У середньовіччі зі Сходу почали проникати єретичні вчення, спалахували релігійні дискусії. Церква намагалася опанувати досягнення логіки, використати їх у боротьбі з противниками релігії. Так почала розвиватися схоластика (грец. achole - школа) - система мислення, яка полягає у застосуванні законів формальної логіки для обґрунтування релігії, прагне примирити розум з релігією. Схоластичне навчання зводилося до вивчення формально-логічних доведень певних релігійних положень. Розвиваючи витонченість розуму, схоластичне навчання придушувало самостійність мислення. Схоластика сприяла розвиткові абстрактного мислення, однак вона була лише гімнастикою для розуму, не розвивала інтересу до реального світу, до природничих наук.

Учені, невдоволені тим, що церковні школи ігнорували нові знання, які не відповідали догматам віри, у XII ст. почали об'єднуватись у позацерковні спілки, стали ініціаторами створення вищих спеціальних шкіл - університетів. Перші університети було відкрито в Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Кембриджі (1209), Парижі (1253), Празі (1348) та в інших містах Європи. Ці освітні заклади мали самоврядування, користувалися певною автономією щодо церкви, феодалів і міських магістратів.

У середньовічних університетах були артистичний (підготовчий) з терміном навчання 5-7 років, упродовж яких вивчали "сім вільних мистецтв", юридичний, медичний і богословський (термін навчання 5-6 років) факультети. Після закінчення артистичного факультету студенти могли вступати на інші факультети. Особи, які закінчували цей факультет, отримували ступінь "магістра мистецтва"). Особи, які закінчували повний курс навчання в університеті (11-13 років), здобували вище звання - "доктор наук". Основними методами занять в університетах були лекції та диспути. Студенти виконували багато вправ, писали трактати (письмові роботи).

Середньовічні університети сприяли розвиткові міст, певною мірою підготували культурний дух епохи Відродження.

12. Система виховання єзуїтів.

Боротьба проти католицизму породила не тільки реформацію, але й контрреформацію – реакцію офіційної церкви на події. Орден єзуїтів (засновник І. Лойола – колишній іспанський офіцер), який існував для захисту католицької церкви, обрав своїм знаряддям сповідь, проповідь i школу. Єзуїти створили цілу систему свого виховання, яке спрямоване на підготовку активних поборників католицької церкви.

Вони не пропагували широкої освіти для народу, тому всі свої зусилля кинули на відкриття недоступних простим людям середніх і вищих єзуїтських шкіл, призначених для дітей феодальної знаті.

Єзуїтські школи поділялись на колегіуми з 7-річним терміном навчання, які за освітою наближались до гімназій, і семінарії, які прирівнювались до університетів і мали 6-річний термін навчання. Ці заклади були інтернатного типу і, як правило, розміщувались у просторих спорудах з добрим обладнанням, де дотримувались відмінної чистоти і порядку. Режим дня і навчальний рік були побудовані з умілим чергуванням занять і відпочинку (часті свята, тривалі перерви). Велика увага приділялась фізичному розвитку вихованців через впровадження гімнастики, ігор. Все це приваблювало сюди дітей з багатих аристократичних сімей.

Єзуїтами була розроблена методика навчання, коли майже весь навчальний матеріал засвоювався під час шкільних занять. Щоденно проводилось повторення матеріалу, вивченого перед цим. У кінці тижня повторювали матеріал за тиждень, у кінці місяця – за місяць, у кінці року – за рік. Від учителів вимагалось уміння ясно викладати, поступово переходити від легкого до важкого. Кожне заняття вчителя, кожне його слово регламентувались шкільними статутами.

Випускники єзуїтських колегіумів та семінарій добре володіли логікою і красномовством, умінням підкорити оточуючих своєму впливу.

Серед вихованців викликався дух суперництва (у тому числі і в навчанні). Для цього було розроблено систему заохочень (занесення на почесну дошку, особливі місця у класі, золоті крапки проти прізвищ учнів тощо) і покарань (ковпак з ослячими вухами, прізвиська, особливі лавки сорому тощо). Допускались і тілесні покарання.

Єзуїтська система виховання готувала переконаних пропагандистів католицизму, які нетерпимо ставились до інаковіруючих. З метою повного підпорядкування вихованців церкві над ними встановлювався постійний зовні непомітний нагляд, серед учнів розвивався взаємний шпіонаж, лестощі і догідливість у ставленні до старших. Учень, що завинив, звільнявся від покарання, якщо доносив про такі ж вчинки когось із своїх товаришів.

Діти в цих закладах просочувалися єзуїтською мораллю i ставали слухняними знаряддями в руках єзуїтів. Вони були позбавлені власної волі, свободи думки, їм були чужі такі моральні поняття як гуманізм, чесність, патріотизм. У боротьбі з ворогами церкви єзуїти вважали придатними будь-які засоби, вони не зупинялись ні перед чим.

Єзуїтське виховання відіграло реакційну роль у розвитку національних культур i релігій у багатьох країнах, серед яких можна назвати i Україну.

Єзуїтські школи існують i зараз у багатьох країнах Латинської Америки, Іспанії, США та iн. Звичайно вони не походять на своїх середньовічних прототипів. У них відбулася уніфікація навчальних планів i програм та пристосування до нових умов.

В єзуїтських школах вивчали латинську граматику, грецьку і польську мови, риторику і діалектику. Багато уваги приділялося вивченню схоластичної діалектики, яка базувалася на законах формальної логіки і в ті часи була символом єзуїтської науки. Схоластичні положення такої "діалектики" єзуїти використовували для виправдання своїх огидних вчинків, терору нехтування найелементарнішими етичними нормами.

Методи навчання були схоластичними. В учнів виховували сліпе підкорення авторитетові церкви, потайність. лицемірство та ін. Єзуїтами була розроблена методика навчання, коли майже весь навчальний матеріал засвоювався під час шкільних занять. Щоденно проводилось повторення матеріалу, вивченого перед цим. У кінці тижня повторювали матеріал за тиждень, у кінці місяця – за місяць, у кінці року – за рік. Від учителів вимагалось уміння ясно викладати, поступово переходити від легкого до важкого. Кожне заняття вчителя, кожне його слово регламентувались шкільними статутами.

Орден єзуїтів - один з найвпливовіших і найбагатших у світі, продовжує існувати і в наші дні, хоча його функції не настільки великі. Зараз, в період нового загострення у відносинах католицтва і православ'я, в світлі подій, що відбувалися під час активізації діяльності єзуїтів, можна побачити, наскільки сильним знаряддям політичної боротьби може бути релігія. Але я думаю, що здавалася можливою для Павла I унія православ'я і католицтва навряд чи була здійсненна. Незважаючи на те, що в кращі роки єзуїтів, багато дворян прийняли від них католицтво, вони з легкістю розсталися зі своєю новою вірою, коли вона втратила свої світські позиції. Прийняття її було пов'язано, швидше за все, з даниною моді тих часів, яка незабаром змінилася новою. Але єзуїти все ж залишили свій слід. Завдяки їх добре продуманій системі виховання і навчання  з'явилося покоління людей зі складом розуму, ближчим європейцям, ніж коли-небудь до цього.