1.3 Оцінка та амортизація нематеріальних активів

У практиці підприємницької діяльності все частіше виникають проблеми, пов'язані з оцінкою вартості нематеріальних активів. Названа оцінка, зокрема, необхідна за таких обставин :[6]

1. приватизація або відчуження нематеріальних активів державою;

2. включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;

3. визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;

4. оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;

5. розв'язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об'єкти інтелектуальної власності;

6. здійснення фінансової звітності підприємств;

7. оцінка застави під отримуваний кредит;

8. визначення збитків від порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності;

9. організація франчайзингу тощо.

Специфіку нематеріальних активів як неуречевленої частини майна підприємства відображують особливості їхньої оцінки. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлено:[6]

1. різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;

2. різними способами їхньої появи на підприємстві;

3. різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;

4. імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.

Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО). Ці стандарти були розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки майна (ТІАVSC) і набрали чинності з 1994 р.

Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:[10]

1. обстеження нематеріальних активів;

2. правова експертиза; з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;

3. формування інформаційної бази для проведення оцінки;

4. розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;

5. підготовка звіту про оцінку.

На етапі обстеження нематеріальних активів необхідно пересвідчитися в наявності матеріальних носіїв, що є об'єктами обліку. Такими носіями можуть бути письмовий і (або) образотворчий опис, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо- та відеокасети, CD-ROM та інші носії об'єктів інтелектуальної власності.

На етапі правової експертизи необхідно ідентифікувати права на об'єкти інтелектуальної власності, тобто пересвідчитися в наявності документів, що підтверджують законне володіння майновими правами (патенти, свідоцтва, ліцензійні договори, договори замовлення на створення об'єктів інтелектуальної власності, контракти або авторські ліцензійні договори тощо).

На третьому етапі залежно від мети оцінки, правової ситуації, інших факторів необхідно з'ясувати тип вартості, що визначається. У вітчизняній практиці оцінки нематеріальних активів використовуються в основному два типи вартості: інвентарна та ринкова. Інвентарна використовується для інвентаризації, бухгалтерського обліку та постановки майна на баланс підприємства, а ринкова — для визначення розмірів платежів за комерційного використання майна. Методи оцінки вартості визначаються типом вартості, а також тим, для чого таку оцінку призначено і як планується використати її результати.

На четвертому етапі залежно від типу вартості й вибраного методу здійснюється формування відповідної інформаційної бази для проведення оцінки. Перелік необхідної інформації, зокрема, включає:

1. характеристики об'єктів інтелектуальної власності або товарів, виготовлених з використанням таких об'єктів (технічні, споживчі, експлуатаційні та екологічні показники), за необхідності в порівнянні з аналогічними або конкуруючими;

2. джерела отримання прибутків від використання об'єктів інтелектуальної власності (збільшення обсягів реалізації конкретних видів або всієї продукції, виготовленої з використанням об'єктів інтелектуальної власності; підвищення ціни залежно від якості продукції; економія у виробництві за використання об'єктів інтелектуальної власності; виручка від продажу (переуступлення) майнових прав або продажу ліцензій тощо);

3. опис ринку об'єктів інтелектуальної власності (галузі й напрямки застосування об'єктів інтелектуальної власності за функціональними ознаками і (або) способом застосування, географія збуту, місткість ринку збуту тощо);

4. витрати, пов'язані з придбанням прав і використанням об'єктів інтелектуальної власності (на придбання майнових прав; на використання у виробництві й організації випуску товарів, на правову та інші види охорони; на страхування ризиків здійснення проектів із використанням об'єктів інтелектуальної власності тощо);

5. собівартість і ціна одиниці товару з використанням об'єктів інтелектуальної власності;

6. ризики, що пов'язані з придбанням прав і використанням об'єктів інтелектуальної власності;

7. чистий прибуток від використання об'єктів інтелектуальної власності.

Звіт (або акт) про оцінку вартості нематеріальних активів — це офіційний документ, який складається в установленому порядку за результатами оцінки і містить:

1. вступ, що в ньому викладено мету оцінки, підстави для проведення оцінки, відомості про оцінювача, зазначено дату оцінки;

2. опис об'єктів інтелектуальної власності, що оцінюються, відомості щодо їхньої правової охорони, дані про строки, регіони та сфери дії прав;

3. характеристику видів вартості конкретних об'єктів інтелектуальної власності;

4. обґрунтування методу оцінки;

5. аналіз зібраної інформації з посиланням на джерела її отримання;

6. повний розрахунок оцінки вартості нематеріальних активів, а також обмеження щодо застосування отриманого результату;

7. інші потрібні відомості щодо оцінки.

Використання нематеріальних активів у господарській діяльності підприємств і відображення в бухгалтерському обліку операцій з руху таких об'єктів дає змогу:

1. документально підтверджувати довгострокові майнові права за допомогою обліку їх на балансі підприємства, а отже, створювати відповідні фонди амортизаційних відрахувань. Розрахунки показують, що з урахуванням вартості нематеріальних активів амортизаційні відрахування за цінами 1995 р. могли встановити 10 % вартості основних засобів підприємств.

2. отримувати додаткові прибутки від передачі нематеріальних активів, а також забезпечувати (залежно від обсягу прав, що передаються) обґрунтоване регулювання цін на інноваційну продукцію підприємства;

3. виплачувати фізичним особам авторські винагороди, обминаючи фонд заробітної плати, з віднесенням витрат на виплату авторської винагороди на статтю собівартості продукції «Інші витрати», тобто без обмеження розмірів виплат і без традиційних відрахувань до страхових та інших фондів.

Все це безпосередньо пов'язано з необхідністю визначення вартості нематеріальних активів. Саме тому оцінка їх вартості не є самоціллю, а лише одним з пунктів комплексу заходів, спрямованих на збільшення прибутку і поліпшення умов діяльності підприємств.

Крім того, використання нематеріальних активів у статутному капіталі дає змогу: [5]

• сформувати значний за своїми розмірами статутний капітал без відволікання коштів і забезпечити доступ до банківських кредитів та інвестицій, використовуючи нематеріальні активи як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

• амортизувати нематеріальні активи у статутному капіталі і замістити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати нематеріальні активи;

• авторам і підприємствам — власникам нематеріальних активів (інтелектуальної власності) стати засновниками (власниками) під час організації дочірніх і самостійних фірм без відволікання коштів.

Амортизація нематеріальних активів — постійне списання вартості нематеріальних активів в процесі їх виробничого використання. Вона покликана компенсувати затрати, понесені підприємством при їх придбанні, і забезпечити формування джерела фінансування майбутніх придбань відповідних активів.

Амортизаційні відрахування проводяться щомісячно починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому актив став придатний до використання, і закінчуються з місяця, наступного за місяцем вибуття. Протягом терміну корисного використання об’єкту нематеріальних активів амортизація його не зупиняється, окрім випадків консервації підприємства. Нарахування амортизаційних відрахувань не залежить від фінансового результату діяльності підприємства.

Метод амортизації нематеріального активу підприємством обирається самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням та можливістю достовірного встановлення його вартості. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу (податкового або фінансового).

Фінансовий, або податковий, метод:

А_на = , де А_на = , де

А_на — сума амортизаційних відрахувань з нематеріальних активів;

Н_аі — первісна вартість кожного i-го виду нематеріальних активів;

Н_пі — місячна норма амортизації i-го виду нематеріальних активів;

К_і — кількість місяців функціонування i-го виду нематеріальних активів.

Під час розрахунку вартості, яка амортизується, ліквідаційна вартість нематеріальних активів прирівнюється до нуля, крім випадків: коли існує невідмовне зобов'язання іншої особи щодо придбання цього об'єкта наприкінці терміну його корисного використання; коли ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації існуючого активного ринку і очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці терміну використання цього об'єкта.

Нарахування зносу починається з 1-го числа місяця, наступного за місяцем зарахування на баланс підприємства.

Нарахування зносу припиняється за об'єктами, що вибули з 1-го числа місяця, наступного за місяцем вибуття.