65. Договір про передання виключних майнових прав ів.

До договорів щодо розпоряджання майновими правами ІВ належить договір про передання виключних майнових прав ІВ. Відповідно до ч. 1 ст. 1113 ЦК України за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Цей договір спрямований на передання всіх чи частини виключних майнових прав інтелектуальної власності особою, якій такі права належать, іншій особі. Це відрізняє цей договір від ліцензійного договору. Ліцензійний договір має строковий характер, а договір про передання виключних майнових прав ІВ передбачає безповоротне передання.

У свою чергу, особа, яка передала відповідні виключні права ІВ за договором, перестає бути суб'єктом переданих прав.

Загалом, об'єктами, виключні майнові права на які можуть бути передані в рамках договору, виступають об'єкти права ІВ, невичерпний перелік яких наведено у ст. 42О ЦК України. Об'єктами виключних майнових прав не є наукове відкриття, географічне зазначення, комерційне (фірмове) найменування.

Предметом розглядуваного договору є виключні майнові права на певний об'єкт праваІВ. За цим договором може передаватися як частина зазначених прав, так і всі ці права у повному складі.

Договір про передання виключних майнових прав ІВ укладається між двома сторонами. Першою стороною виступає особа, якій належать виключні майнові права ІВ на певний об'єкт. Другою стороною виступає особа, до якої переходять відповідні виключні майнові праваІВ. Нею може виступати як фізична, так і юридична особа.

Договір про передання виключних майнових прав ІВ не може містити умов, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим ЦК України та іншим законом. Умови договору не можуть обмежувати право творця на створення інших об'єктів.

66. Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права ів.

Одним із видів договорів щодо розпорядження майновими правами ІВ є договір про створення за замовленням і використання об'єкта права ІВ. За цим договором одна сторона (творець – письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права ІВ відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.

Характерною ознакою цього договору, яка, зокрема, відрізняє його від ліцензійного договору, є те, що на момент його укладення відповідного об'єкта ІВ ще не існує.

Робота творця за договором завжди є творчою, а її результатом є створення об'єкта права ІВ (наприклад, написання роману, створення скульптури тощо). У договорі мають бути чітко обумовлені вимоги до створюваного за замовленням твору, а також строк, у який його має бути створено.

У статті 1112 ЦК України нічого не сказано про те, чи є цей договір відплатним, чи безвідплатним. Також відповідно до ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні, права» авторський договір замовлення може передбачати виплату замовником авторові авансу як частини авторської винагороди. Однією зі сторін договору про створення за замовленням і використання об'єкта права ІВ завжди є фізична особа (творець). У ліцензійному договорі однією зі сторін не у всіх випадках є творець об'єкта (це може бути спадкоємець автора у випадку його смерті). Відповідно до ч. 2 ст. 1112 ЦК України договір про створення за замовленням і використання об'єкта права ІВ повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником.

Згідно з ч. З ст. 1112 ЦК України оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. Тому у цій ситуації майнові права ІВ па цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.

Договір про … не може містити умов, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів (ч. 4 ст. 1112 ЦК України). Наприклад, у договорі про створення за замовленням і використання твору не може бути передбачено умову, за якою автор зобов'язується в майбутньому не створювати твори подібного жанру чи схожої тематики. Така позиція законодавства базується на тому, що одним із принципів права ІВ є принцип свободи літературної, художньої, наукової та технічної творчості, який одержав своє закріплення у ст. 54 Конституції України.