67. Авторські договори: поняття, види, особливості правового регулювання.

ЦК України виділяє авторським договорам самостійне місце в системі договірних зобов'язань — положення про договори щодо розпоряджання майновими правами ІВ, вміщені у главі 75 ЦК України. Положення, що регулюють договірні (відносні) правовідносини у сфері права ІВ, містяться у книзі п'ятій.

На сьогодні сформувалося два основні підходи: 1) договори щодо об'єктів ІВ не виділяються в самостійну групу цивільно-правових договорів; 2) в системі договірних зобов'язань цим договорам відводиться самостійне місце.

У частині 1 ст. 1107 ЦК України закріплено невичерпний перелік видів договорів щодо розпоряджання майновими правами ІВ: 1) ліцензія на використання об'єкта права ІВ; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права ІВ; 4) договір про передання виключних майнових прав ІВ; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами ІВ.

Названими договорами опосередковується розпоряджання саме майновими правами ІВ. Тому такі договори не можуть передбачати перехід до інших осіб особистих немайнових прав ІВ на відповідний об'єкт (наприклад права авторства на винахід).

У частині 2 ст. 1107 ЦК України закріплено спеціальні положення про форму договорів щодо розпоряджання майновими правами ІВ. Такі договори повинні укладатися у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Загалом, договори щодо розпоряджання майновими правами ІВ не підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Порядок державної реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими авторськими правами (авторських договорів) визначається постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». Реєстрація договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Міністерством освіти і науки України в особі Державного департаменту ІВ, що діє у його складі.

Обов'язкова державна реєстрація договорів щодо розпоряджання майновими правами на об'єкти промислової власності спеціальними законами у чинній редакції не передбачена.

68. Загальнотеоретична характеристика захисту прав ів.

Особливості прав на об'єкти ІВ і зумовлюють необхідність у закріпленні спеціальних заходів, спрямованих на захист цих прав. У частині 2 ст. 432 ЦК України перелічуються повноваження суду щодо захисту права ІВ:

— застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права ІВ та збереження відповідних доказів. Так, відповідно до Закону України від 22 травня 2003 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» до ГПК України були включені норми про запобіжні заходи. У статті 43-1 ПІК України закріплено, що особа, яка має підстави побоюватись, що подача для неї потрібних доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до пред'явлення позову. Запобіжними заходами відповідно до ст. 43-2 ГПК України є: 1) витребування доказів; 2) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав; 3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб; зупинення пропуску через митний пункт України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права ІВ.

– вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот із порушенням права ІВ;

— вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням прав інтелектуальної власності;

— застосування разового грошового стягнення. Це стягнення застосовується замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єктів ІВ.

Тому позитивним є закріплення у ЦК України цього способу захисту прав як загального для всіх об'єктів права ІВ.

Тому особа, чиї права інтелектуальної власності порушені, має право замість відшкодування збитків вимагати разового стягнення, розмір якого визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

— опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права ІВ і зміст судового рішення щодо такого порушення.