2. Суперечності фіскальної та регулюючої функцій податків та напрями їх гармонізації

Розвиток ринкової економіки в Україні потребує адекватної зміни методів її державного регулювання. У цьому контексті особливу роль відіграє політика держави в галузі бюджетних та податкових відносин. Саме цією обставиною спричинена підвищена увага до реформування бюджетної системи та системи оподаткування в Україні.

Необхідність узгодженості та збалансованості державної політики в сфері бюджетних відносин та оподаткування зумовлена тим, що при формуванні головного фінансового плану країни податкова політика виконує функції наповнення доходної частини бюджету, а бюджетна політика має забезпечувати оптимальний розподіл бюджетних ресурсів між різними рівнями бюджетної системи та різними напрямами їх використання. Тобто ці два напрями державної економічної політики слід розглядати як різні аспекти управління державними фінансами.

Однак на практиці податкова та бюджетна політика розвиваються без необхідної координації та взаємоузгодженості, внаслідок чого між ними виникають численні суперечності, а напрями їх удосконалення можуть не відповідати наміченим цілям та завданням у бюджетній та податковій сферах. Наявні суперечності між бюджетною та податковою політикою є причиною недостатньої ефективності державного регулювання економіки та перешкоджають сталому її розвитку. Однією з основних причин цих суперечностей є сутнісні відмінності бюджетної та податкової політики.

Зміст бюджетної політики визначається єдністю та взаємозв’язком її ланок. Вона формується на основі вивчення потреб сучасного стану суспільного розвитку, всебічного аналізу стану розвитку економіки і соціальної сфери, глобальних тенденцій соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави; визначення основних напрямів мобілізації й використання бюджетних ресурсів на перспективу і поточний період. При розробці бюджетної політики виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховують зовнішні і внутрішні чинники, можливості зростання бюджетних ресурсів. Основним завданням бюджетної політики є забезпечення сталого зростання національної економіки та соціального розвитку країни за рахунок раціонального витрачання коштів, що акумулюються в бюджетній системі.

Основою взаємозв’язку бюджетної та податкової політики є те, що податкові надходження складають основу доходної частини бюджетів (табл. 3.22).

Таблиця 3.22

Динаміка податкових надходжень Зведеного бюджету України за 2002–2007 рр.

Показник	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Доходи, млрд грн	62,0	75,3	91,5	134,2	171,8	219,9
Податкові надходження, млрд грн	45,4	54,3	63,2	98,1	125,7	161,2
Питома вага податкових надходжень у доходах Зведеного бюджету, %	73,3	72,2	69,0	73,1	73,2	73,3

Джерело: складено за даними Держкомстату України: Статистичний щорічник України за 2007 рік / за ред. О.Г.Осауленка. – К. : Консультант, 2008. – 572 с.

Аналіз динаміки структури надходжень до Зведеного бюджету свідчить, що протягом чотирьох з останніх шести років питома вага податкових надходжень перевищувала 73%, тобто основним джерелом фінансування виконання завдань бюджетної політики виступають саме податки. Отже, традиційний підхід полягає в тому, що податкова політика має бути підпорядкованою бюджетній політиці.

Проте механізм взаємозв’язку державної політики у сфері бюджетних відносин та оподаткування є більш складним і не обмежується лише фіскальною спрямованістю оподаткування, оскільки податки виконують різні функції, між якими існують певні внутрішні суперечності. Тому передумовою ефективної бюджетно-податкової політики як складової державного регулювання соціально-економічного розвитку є гармонізація функцій податків.

Суспільне призначення та сутність податків як економічної категорії проявляється через конкретні їх функції. При цьому під функцією податку фінансова наука розуміє проявлення його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей¹³⁶.

Історія виникнення податків та оподаткування була пов’язана саме з необхідністю централізації частини суспільного продукту для забезпечення потреб суспільства. Тому фіскальна функція в певному сенсі може розглядатися як сутнісна, основоположна функція цієї економічної категорії, що створює основу для взаємозв’язку з бюджетною політикою держави.

Сутність регулюючої функції податків полягає у можливості держави через податковий механізм (що являє собою сукупність організаційно-правових форм і методів управління оподаткуванням) забезпечувати процес регулювання соціально-економічних відносин. А саме за допомогою податкових ставок, пільг та інших механізмів податкового регулювання держава впливає на процес накопичення капіталу, рівень платоспроможності, темпи розширеного відтворення, захист малозабезпечених верств населення, перерозподіл доходів. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на різних рівнях, впливати на поведінку конкретного платника податків та змінювати напрями його діяльності.

Деякі дослідники окремо виділяють стимулюючу (заохочувальну)¹³⁷ та дестимулюючу (обмежувальну або стримувальну)¹³⁸ функції податків.

Але цей підхід не вважається коректним з деяких міркувань. По-перше, стимулювання або стримування являють собою напрями податкового регулювання, тобто по суті є проявами (або підфункціями) регулюючої функції, складовими одного й того ж процесу податкового регулювання.

Внаслідок застосування заходів податкового стимулювання (податкової підтримки), як правило, знижується податкове навантаження на платника, у результаті чого непродуктивні витрати у вигляді податкових платежів скорочуються, а власні його оборотні кошти збільшуються. Наслідком цього є виникнення реальної економічної зацікавленості такого суб'єкта господарювання у виконанні всіх умов, передбачених нормами податкового законодавства, що регламентують застосування конкретного інструмента податкового регулювання. А виконання таких умов, якщо, звичайно, вони сформульовані коректно й з достатньою повнотою, у кінцевому підсумку має націлювати платника на вирішення саме тих завдань соціально-економічного розвитку, у яких безпосередньо зацікавлена держава.

Податковий вплив стримуючого характеру, навпаки, сприяє збільшенню податкового навантаження (у випадку здійснення платником саме тих операцій або видів діяльності, у яких не зацікавлена держава), у результаті чого збільшуються непродуктивні витрати суб'єкта господарювання, а рентабельність його діяльності (розрахована на основі чистого прибутку) знижується. Саме цей результат впливу таких заходів змушує платника відповідним чином відкоригувати свою господарську політику й змінити ті економічні рішення, які йдуть врозріз із податковою складовою економічної політики держави.

По-друге, не можна абсолютизувати протиставлення податкового стимулювання й податкового стримування. Справа в тім, що ці два процеси нерозривно пов'язані між собою, оскільки реалізуються через один і той же об'єкт впливу – економічні інтереси платника. Як наслідок, регулятивний вплив на соціально-економічні процеси за допомогою податкової політики може поєднувати в собі стимулюючий і стримуючий потенціал. Так, наприклад, податкові пільги інвестиційної спрямованості мають явно виражений стимулюючий характер і призначення. Водночас наявність таких умов, як відповідність інвестицій установленим державним пріоритетам, певною мірою стримує платника від реалізації інвестиційних проектів, які не відповідають законодавчо встановленим умовам за цим критерієм.

Таким чином, податкове регулювання як процес базується на свідомому, активному й цілеспрямованому використанні існуючої незалежно від волі суб’єктів управління регулюючої функції податків задля отримання певних соціально-економічних результатів. Тобто регулююча функція податків виступає основою податкового регулювання.

Законодавці завжди стоять перед вибором: збільшувати доходну частину бюджету за рахунок високих податків (тобто "податкового пресу", використовуючи переважно фіскальну функцію) чи формувати систему стабільних стимулів для підприємницької діяльності, яка за певний час забезпечить зменшення дефіциту бюджету і перспективи економічного зростання.

Отже, через фіскальну функцію системи оподаткування задовольняються загальнонаціональні потреби, а за допомогою регулюючої функції формуються протидії надлишковому фіскальному тиску, тобто створюються дієві механізми, що забезпечують баланс економічних інтересів держави, юридичних та фізичних осіб. У податковій системі ці дві функції мають діалектично поєднуватися. З позиції фіскальної податкова система має забезпечити стабільні й гарантовані надходження до бюджету, з позиції регулюючої – мати можливість впливати на всі сторони економічного і соціального розвитку суспільства.

Виходячи із сутності та функцій податкової політики, її взаємозв’язок з бюджетною політикою не може бути зведений виключно до забезпечення формування доходної частини бюджетів. Податкову політику слід розглядати як самостійну підсистему державного регулювання економіки, яка, крім фіскальної складової, є засобом економічного регулювання соціально-економічних процесів.

Таким чином, одна з головних проблем, котра породжує суперечності між податковою та бюджетною політикою, полягає в необхідності раціонального поєднання фіскальної достатності податкової системи (виходячи з вимог бюджетної політики) та регулюючої функції оподаткування як самостійного напряму державної економічної політики.

Для бюджетної політики (на рівні Зведеного бюджету) структура податкових надходжень, з точки зору співвідношення прямого та непрямого оподаткування, не має суттєвого значення, хоча в умовах жорсткого закріплення окремих податків за відповідними бюджетами структурні зміни в оподаткуванні все ж впливають на формування державного та місцевих бюджетів. Однак, виходячи з необхідності забезпечення ефективної реалізації регулюючої функції оподаткування в соціально-економічному розвитку, співвідношення окремих видів податків виступає важливим важелем гармонічного розвитку національної економіки.

Аналіз тенденцій структури податкових надходжень за останні п’ять років (табл. 3.23) свідчить про збільшення питомої ваги непрямих податків, частка яких у ВВП у 2008 р. сягнула 12,33%. Таку тенденцію не можна вважати позитивною, особливо з урахуванням збільшення прибутку суб’єктів господарювання та доходів фізичних осіб.

Таблиця 3.23

Динаміка питомої ваги окремих груп податків у загальній сумі податкових надходжень до Зведеного бюджету, %

Показник	2004	2005	2006	2007
Всього доходів, млрд грн	92,1	134,0	171,7	219,9
Податкові надходження в загальній структурі доходів	70,4	73,2	73,2	73,3
у тому числі:
податок з доходів фізичних осіб	20,31	17,62	18,17	21,57
податок на прибуток підприємств	24,86	23,91	20,77	21,34
ПДВ	25,71	34,56	40,03	36,82
акцизний збір з вироблених в Україні товарів	10,23	8,06	6,83	5,63
акцизний збір з ввезених на територію України товарів	7,81	6,83	5,87	0,93
ввізне мито	5,82	4,92	4,51	5,95
Інші податки	5,26	4,1	3,82	7,76

Джерело: Розраховано за даними Держкомстату: Офіційний веб-сайт Державного комітету статистики України. – Режим доступу: // http://www.ukrstat.gov.ua.

Ще однією структурною проблемою є наявність диспропорції в структурі прямого оподаткування, а саме пере­важання оподаткування підприємств порівняно з оподаткуванням громадян¹³⁹. В останні роки тут відбулися певні позитивні зрушення. Якщо в 2004 р. частка податку на прибуток підприємств дорівнювала 24,86%, а частка прибуткового податку з громадян – 20,31%, то у 2007 р. ці показники дорівнювали, відповідно, 21,34 та 21,57%.

При цьому в Україні діє один із найнижчих загальних рівнів оподат­кування доходів фізичних осіб як наслідок запровадження пропорційного по­датку, що справляється за ставкою 15%. У деяких країнах ЄС також здійснено перехід до пропорційного оподаткування до­ходів громадян, однак за значно вищою ставкою, зокрема в Естонії – 26%, у Латвії – 25%¹⁴⁰.

Така ситуація призводить до погіршення інвестиційного потенціалу суб'єктів господарювання та потребує негайного державного втручання. Насамперед необхідно розробити комплекс заходів, які сприяють "детінізації" заробітної плати в приватному секторі економіки. Це приведе до збіль­шення бюджетних надходжень, ство­рить передумови для справедливого розподілу податкового тягаря між різ­ними верствами суспільства, дозволить більш ефективно реалізувати стимулюючі механізми в оподаткуванні прибутку підприємств.

Відносно фіскальної достатності окремих податків і зборів слід відзначити, що не всі податкові платежі, встановлені Законом України "Про систему оподаткування", забезпечують відповідний рівень надходжень до бюджету. Лише чотири податкових платежі забезпечують більше половини бюджетних надходжень, а саме податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб, податок на додану вартість та акцизний збір.

Щодо першого, то в Україні має місце один із найвищих рівнів оподаткування прибутку підприємств, причому не за рахунок по­даткової ставки, а за рахунок широкої податкової бази, що є наслід­ком жорстких обмежень стосовно віднесення витрат на валові та практичної відсутності інвестиційних податкових пільг. При цьому існує суттєва нерівномірність між рівнем ефективної ставки податку на прибуток підприємств за різними видами економічної діяльності (табл. 3.24).

Таблиця 3.24

Динаміка ефективної ставки податку на прибуток підприємства за видами економічної діяльності, %

Види економічної діяльності	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Сільське господарство	3,2	2,5	2,1	2,6	2,7	1,8	3,8
Промисловість, усього у т.ч.	27,4	30,8	24,5	29,1	29,3	28,0	30,0
Добувна промисловість	48,2	39,9	27,0	34,5	41,7	31,9	19,2
Переробна промисловість, усього у т.ч.	30,3	33,9	25,9	30,5	28,4	26,1	41,2
обробка деревини	34,9	27,5	22,5	31,8	37,2	37,0	79,3
целюлозно-паперове виробництво	28,6	28,2	21,5	24,5	28,9	29,5	34,3
виробництво коксу та нафтопродуктів	30,5	42,8	25,9	50,1	27,6	19,9	24,9
хімічне виробництво	26,0	26,7	22,6	30,6	39,9	21,3	31,4
виробництво інших неметалевих мінеральних продуктів	31,6	26,1	27,3	31,5	29,1	25,3	36,5
Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів	33,8	38,8	26,6	31,5	30,4	28,7	49,5
Виробництво машин і устаткування	26,1	33,4	25,2	26,7	29,8	24,9	41,4
Виробництво й розподіл електроенергії, газу й води	36,3	34,7	32,3	41,9	21,4	35,0	45,0
Будівництво	32,3	34,2	25,5	24,6	23,3	23,2	45,0
Оптова та роздрібна торгівля	12,5	22,6	17,2	23,9	20,0	19,8	45,0
Готелі та ресторани	28,7	27,8	19,7	22,6	26,5	28,1	29,9
Транспорт та зв'язок	36,1	40,6	33,9	30,6	32,2	30,9	38,4
Фінансова діяльність	27,9	12,6	9,7	11,1	13,8	11,9	22,4
Інші види діяльності	23,4	29,1	22,1	34,9	19,1	8,6	57,0
Усього по економіці	25,9	28,8	21,9	26,3	23,7	18,8	33,7

Джерело: Налогообложение: проблемы науки и практики – 2009 : монография / под. ред. Ю.Б.Иванова. – Х. : ИД "ИНЖЭК", 2009. – С. 292.

Різке зростання фіскальної ефективності ПДВ стало наслідком¹⁴¹:

• розширення податкової бази внаслідок скасування деяких галузевих пільг, а також пільг, що надавалися суб'єктам спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку;

• випереджаючих темпів зростання імпорту, який оподатковується ПДВ за стандартною ставкою, над експортом, що оподатковується за нульо­вою ставкою;

• посилення контролю за сплатою податків при перетині митного кордону України;

• удосконалення адміністрування податку;

• бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ.

Таким чином, структура податкової системи України потребує суттєвого коригування.

Іншою проблемою, пов’язаною із суперечністю функцій податків, яка проявляється у сфері взаємоузгодженості бюджетної та податкової політики, є суперечність між вимогами щодо стабільності умов оподаткування та гнучкістю бюджетної політики.

Бюджетна політика за своєю сутністю є динамічною та гнучкою. Це зумовлено динамікою соціально-економічних процесів на рівні держави, зміною пріоритетів національного розвитку, необхідністю невідкладного вирішення соціальних завдань, а також політичними факторами. Оскільки бюджетна політика реалізується через бюджетні закони на відповідний рік, щорічно (а іноді й протягом року) вона підлягає перегляду й коригуванню. Виходячи з цього, динамічність та змінюваність є суттєвими рисами, притаманними цьому напряму державної економічної політики.

Реалізація податкової політики ґрунтується на двох головних і певною мірою протилежних принципах – стабільності і гнучкості. Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна виходити з установлених на певний період орієнтирів. Податкове законодавство має бути стабільним і змінюватися відповідно до змін економічної ситуації в країні. Стабільність податкової політики створює і стабільність у суспільстві, оскільки дає можливість реалізовувати інтереси всіх суб’єктів. Вона сприяє налагодженості механізму справляння податків. Стабільність податкової політики передбачає незмінність правового регламентування справляння податків та зборів протягом певного податкового періоду. За допомогою цього досягається два позитивних явища: по-перше, суб’єкти господарювання внаслідок існування стабільного законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини з державою, у змозі правильно обрати напрями фінансової стратегії та отримати заплановані прибутки; а по-друге, покращується податкова робота як платників податків, так і органів державної податкової адміністрації.

Принцип гнучкості полягає у тому, що податкова політика повинна вчасно реагувати на істотні зміни ситуації в економіці і суспільстві та на зміну стратегічних орієнтирів і тактичних завдань економічної політики. Водночас зміни у податковій системі й механізмі оподаткування мають бути чітко аргументованими й виваженими.

Особливостями становлення і вдосконалення податкової системи України є її постійна змінюваність, а отже, надзвичайно високий ступінь нестабільності. Протягом кожного року до податкового законодавства вносяться численні зміни, що не дає можливості суб’єктам господарювання налагодити систему податкового планування та спрогнозувати можливі результати на довгострокову перспективу. Законодавчі акти щодо змін суттєвих умов оподаткування іноді вводяться в дію не з початку податкового періоду. У цьому випадку створюється взагалі неприпустима ситуація, коли підприємці не знають про умови оподаткування не тільки на майбутній період, але й на той, котрий ще триває. Тому податкова політика має носити більш стабільний характер порівняно з бюджетною.

Однією з причин виникнення суперечностей між податковою та бюджетною політикою, які безпосередньо пов’язані як з фіскальною, так і з регулюючою функцією податків, є невідповідність пріоритетів у сфері оподаткування та витрачання бюджетних коштів. Ця невідповідність певною мірою є виправданою та визначається сутнісними їх відмінностями. Однак на практиці спостерігаються розбіжності між однаковими за напрямом (державна підтримка) галузевими пріоритетами. Так, у сфері оподаткування податковими пільгами та преференціями протягом останніх років користувалися такі галузі, як сільське господарство, гірничо-металургійний комплекс, книговидавнича справа, літакобудівна, космічна, автомобілебудівна промисловість тощо. У цей же період засобами бюджетної політики здійснювалася державна підтримка сільського господарства вугледобувної промисловості та деяких інших галузей. Втім оголошений пріоритетним у масштабах країни інноваційний розвиток не знайшов відповідної підтримки ані в бюджетній, ані в податковій політиці.

Відсутність чіткої координації пріоритетів в оподаткуванні та бюджетній політиці призводить до розпилювання та неефективного витрачання державних коштів, що не дає змоги акумулювати фінансові ресурси держави для вирішення ключових проблем соціально-економічного розвитку.

Суперечність між фіскальною та регулюючою функціями податків породжується також альтернативністю відповідних інструментів у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку країни.

Так, наприклад, вирішення завдання підтримки соціально-незахищених верств населення принципово може вирішуватися як засобами податкової політики (уведення податкових пільг, неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, прогресивної шкали ставок оподаткування тощо), так і прямим бюджетним фінансуванням (дотації, компенсаційні виплати та ін..). У першому випадку вирівнювання доходів здійснюється за допомогою зменшення податкового тиску, а в другому – шляхом збільшення доходів відповідних платників податків за незмінних умов оподаткування.

Крім того, засобам податкової політики притаманна також "внутрішня альтернативність", тобто одні й ті ж завдання можуть вирішуватися за допомогою різних інструментів, причому фіскальні наслідки їх застосування можуть суттєво різнитися. Так, аналіз іноземного досвіду оподаткування інноваційної діяльності¹⁴² свідчить про те, що податкова підтримка інноваційного розвитку може здійснюватися за допомогою податкових канікул, відстрочення сплати податкових зобов’язань з прибутку від реалізації інноваційних проектів, застосування знижених ставок податку на прибуток підприємств, прискореної амортизації, інноваційної податкової знижки (зменшення бази оподаткування) або інноваційного податкового кредиту.

Більшість науковців¹⁴³ цілком справедливо відзначають вади пільгового оподаткування, яке викривлює умови конкуренції, віддає перевагу застосуванню засобів бюджетної політики, що не впливають на мотиви прийняття господарських рішень платниками податків.

Неефективність більшості податкових пільг пояснюється різними причинами. Так, на думку Л.Шаблистої¹⁴⁴, до таких причин можна віднести те, що такі пільги встановлюються не лише податковими законами, але й іншими нормативно-правовими актами; носять галузевий або груповий характер; надаються з урахуванням критичного стану конкретної галузі; не мають чітко визначених критеріїв надання пільг і методів контролю за цільовим використанням вивільнених коштів.

Та все ж, незважаючи на вади цього інструменту податкового регулювання, пільги (у першу чергу інноваційної спрямованості) достатньо широко використовуються у світовій практиці оподаткування. Тому при вирішенні того чи іншого завдання необхідно обирати найбільш ефективні та адекватні засоби податкової й бюджетної політики з урахуванням умов розвитку національної економіки та співвідношення фіскальних і регулятивних наслідків їх застосування.

Ефективне управління державними фінансами та реалізація економічної політики, спрямованої на забезпечення сталого розвитку національної економіки, потребують взаємоузгодженої бюджетно-податкової політики та усунення виявлених суперечностей між фіскальною та регулюючою функціями податків.

Основними напрямами вирішення цієї проблеми є такі:

1. підвищення регулюючої (стимулюючої) ролі податків при забезпеченні їх фіскальної достатності;

2. удосконалення структури податкової системи;

3. встановлення єдиної системи пріоритетів бюджетної та податкової політики, підпорядкованої системі пріоритетів розвитку національної економіки;

4. поєднання стабільності умов оподаткування та гнучкості бюджетної політики;

5. науково-обґрунтоване обмеження застосування податкових пільг на користь застосування інших механізмів податкової та бюджетної політики;

6. забезпечення ефективного та рівномірного витрачання бюджетних коштів при збільшенні тривалості податкових періодів.

Податкова система України має переважно фіскальний характер, причому інструменти податкового регулювання стимулюючої спрямованості використовуються безсистемно, що не дозволяє отримати очікувані результати та призводить до необґрунтованих втрат податкових надходжень. Тому акцент має бути перенесений на ефективне використання регулюючої функції податків в напрямі податкового стимулювання перш за все інноваційно-інвестиційного розвитку.

З урахуванням регулятивного потенціалу окремих податків та зборів доцільним вбачається надання податку на прибуток підприємств переважно регулюючого характеру з компенсацією бюджетних втрат внаслідок перенесення фіскальних акцентів на інші податкові надходження.

Регулююча (перш за все стимулююча) і фіскальна функції податків мають перебувати в оптимальному співвідношенні, що вимагає раціоналізації структури податкової системи. Змінюватися повинна, насамперед, структура непрямих податків у напрямі зменшення частки ПДВ і зростання частки акцизних зборів за рахунок подальшого приведення їх ставок у відповідність до стандартів ЄС (на тютюнові вироби, алкогольні напої тощо). Перспективним вбачається запровадження акцизів на електроенергію, енергетичне паливо; диференціація ставок акцизного збору на моторне дизельне паливо в залежності від вмісту шкідливих речовин, а на алкогольні напої – від вмісту алкоголю тощо.

Іншим напрямом раціоналізації структури податкової системи є підвищення частки прибуткового податку з доходів громадян (за рахунок розширення бази оподаткування в результаті зростання заробітної плати, оподаткування інших доходів населення), платежів за використання природних ресурсів, а також екологічних платежів, що охоплюють усі види негативного впливу на навколишнє середовище.

Об’єктивно необхідним вбачається зменшення податкового навантаження на капітал за рахунок зменшення частки податку на прибуток підприємств у загальних податкових надходженнях.

Системний підхід до визначення пріоритетів бюджетної та податкової політики потребує вироблення науково-обґрунтованої та прозорої процедури встановлення пріоритетів розвитку національної економіки, які мають базуватися на чітко визначеній стратегії соціально-економічного розвитку.

Саме стратегічний характер пріоритетів забезпечуватиме їх відносну стабільність та узгодженість. Ці пріоритети мають бути покладені в основу відповідно бюджетної та податкової стратегії, що забезпечуватиме узгодженість напрямів їх реалізації та концентрацію фінансових ресурсів держави на вирішенні ключових проблем соціально-економічного розвитку. При цьому основними принципами встановлення таких пріоритетів мають бути обмеженість їх кількості та концентрація на вирішенні тих проблем, які забезпечуватимуть підвищення рівня національної конкурентоспроможності та розвиток конкурентних переваг національної економіки.

Забезпечення прозорості оподаткування та можливості довгострокового стратегічного планування діяльності суб’єктів господарювання потребує відносної стабільності умов та механізмів оподаткування. З цією метою доцільним є вирішення тактичних завдань управління державними фінансами переважно засобами бюджетної політики.

Альтернативність заходів бюджетної та податкової політики, спрямованих на соціально-економічний розвиток країни, потребує визначення сфер та умов застосування конкретних бюджетних та податкових інструментів.

З цією метою необхідно розробити науково-методичні основи вибору доцільних інструментів бюджетно-податкової політики, оцінки соціально-економічної ефективності їх використання та можливості системного їх застосування. При цьому основним критерієм вибору конкретних заходів бюджетної чи податкової політики відповідно до встановлених пріоритетів є максимальна бюджетна ефективність у довгостроковому аспекті.

Характерною рисою української системи оподаткування є відносно коротка тривалість податкових періодів та висока частота сплати податків. Так, наприклад, податковий період з податку на прибуток підприємств дорівнює в Україні одному кварталу (у більшості європейських країн – один рік), єдиний податок сплачується суб’єктами малого підприємництва щомісяця, місячні податкові періоди встановлені для більшості місцевих податків і зборів та ресурсних платежів.

Традиційно такий підхід аргументується необхідністю рівномірного (протягом бюджетного року) формування доходної частини бюджету. Проте існування скорочених податкових періодів призводить до підвищених витрат, з одного боку, на адміністрування податків контролюючими органами, а з іншого – на обчислення, декларування та сплату податків платниками.

Подовження податкових періодів, особливо по тих податках і зборах, питома вага яких у формуванні доходної частини бюджетів є невеликою, дозволить зменшити такі витрати та сприятиме підвищенню фіскальної ефективності оподаткування. Але цей напрям потребує перенесення акценту з податкової на бюджетну політику: вимога щодо рівномірності та ритмічності формування доходів бюджетів має бути замінена на вимогу ефективного та рівномірного витрачання бюджетних кошів.

Реалізація цих напрямів сприятиме гармонізації фіскальної та регулюючої функції податків і дозволить, якщо не повністю ліквідувати суперечності між бюджетною та податковою політикою, то зменшити їх негативні наслідки, що сприятиме забезпеченню їх взаємоузгодженості.