Структурно-функціональні проблеми грошово-кредитної системи: макроекономічний вимір
Інституційне оформлення грошово-кредитної системи в Україні на початковому етапі її становлення здійснювалося шляхом формального імпорту інститутів грошово-кредитного ринку, норм і правил його регулювання, притаманних ринковим економікам. Однак функціональне її призначення дещо відрізнялося від зарубіжних аналогів внаслідок специфіки періоду становлення ринкових відносин в економічній системі, що перебуває на етапі трансформацій.
Для періоду економічної кризи (1991–1998 рр.) характерним був відрив грошово-кредитної системи від потреб реальної економіки, що пояснювалося затяжним економічним спадом, демонетизацією, структурними зрушеннями в економіці. За таких умов економічне поле діяльності інститутів грошово-кредитної системи було звуженим. Перехід на етап економічного зростання актуалізував потребу у формуванні ефективних механізмів взаємодії інститутів грошово-кредитної системи з реальним сектором економіки для мобілізації і перерозподілу інвестиційного капіталу. Однак повною мірою вирішити цю проблему не вдалося через низку структурно-функціональних проблем у її розвитку.
Банківська складова грошово-кредитної системи. На сучасному етапі найбільш розвиненими серед інститутів грошово-кредитної системи в Україні є банки – станом на 31.12.2008 р. часта активів банків у сукупних активах фінансового сектора перевищувала 90%.
Формування банківської складової грошово-кредитної системи в Україні розпочалося формально до проголошення незалежності – у ході реформи кредитної системи СРСР 1987–1988 рр., коли були розділені емісійна та комерційна функції Держбанку СРСР і з 01.01.1988 р. почали функціонувати спеціалізовані банки: Промбудбанк, Агропромбанк, Житлосоцбанк, Ощадбанк та Зовнішекономбанк. Своєрідний "пік" створення нових банків в Україні прийшовся на 1992–1994 рр., коли було зареєстровано понад 170 нових банків, при цьому на кінець 1994 р. сплачений статутний капітал діючих на той час 228 банків становив лише 88 млн грн. Загалом на початковому етапі ринкових перетворень в Україні були встановлені надто ліберальні вимоги до новостворюваних банків як щодо капіталу, так і щодо оцінки банківських ризиків. У результаті вітчизняні банки створювались і розвивалися за типовою універсальною моделлю, до того ж вони здебільшого були обтяжені надмірним впливом з боку інсайдерських структур або членством у неформальних ФПГ.
Наявність "кишенькових" банків, що обслуговують переважно інтереси неформальних ФПГ, залишається характерною особливістю банківського сектора і дотепер. Такі банки, якщо і кредитують підприємства, то лише з єдиною метою – взяти участь у контролі за їх фінансовими потоками. Оскільки при цьому часто відбувається надмірна концентрація ризиків (як у результаті кредитування підприємств певної галузі, так і внаслідок політичних ускладнень, що по-різному відбиваються на інтересах ФПГ), вказана структурна проблема являє собою певну загрозу стабільності банківського сектора і потребує втручання, передусім з боку НБУ, у питаннях виявлення реальних власників банків, посилення уваги з боку органів банківського нагляду до таких банків. Інший негативний бік вказаної ситуації полягає у тому, що поведінка таких банків на ринку провокує деформації у кредитуванні галузей економіки, процентній політиці банків, оскільки кредитні ресурси для "своїх" підприємств виділяються за нижчими процентними ставками, часто без належного забезпечення та аналізу кредитних заявок, що спотворює конкурентне середовище на кредитному ринку.
Характерною рисою розвитку банківської системи в Україні стало різке зниження протягом 1999–2008 рр. функціональної ролі банків, капіталом яких володіє держава (табл. 3.25). Зменшення державної частки на банківському ринку може призвести до обмеження впливу держави у формуванні національної стратегії розвитку банківської системи та фінансування пріоритетних напрямів економіки, унеможливить участь державних банків у масштабних інвестиційних проектах державної ваги та в цілому створить негативний дисбаланс між національним та іноземним капіталом у банківській системі України.
Таблиця 3.25
Власний капітал державних банків України, млн грн
Дата |
ВАТ "Укрексімбанк" |
ВАТ "Ощадбанк" |
Частка власного капіталу державних банків у сукупному капіталі банківського сектора, % |
01.01.1999 |
221,97 |
159,2 |
7,87 |
01.01.2000 |
250,43 |
126,6 |
6,41 |
01.01.2001 |
280,78 |
149,6 |
6,67 |
01.01.2002 |
290,1 |
238,4 |
6,68 |
01.01.2003 |
414,2 |
240,2 |
6,55 |
01.01.2004 |
444,7 |
253,6 |
5,42 |
01.01.2005 |
614,5 |
355,4 |
5,26 |
01.01.2006 |
1067,2 |
776,6 |
7,24 |
01.01.2007 |
1840,1 |
1791,4 |
8,53 |
01.01.2008 |
2177,3 |
1964,6 |
6,84 |
01.01.2009 |
4505,8 |
15471,9 |
16,75 |
Джерело: дані фінансової звітності банків України // Банківський нагляд Електронний ресурс. – Доступний з: <www.bank.gov.ua>.
Поряд із цим у докризові роки дедалі масштабнішим явищем було зростання присутності іноземного капіталу в банківській системі України: якщо у 2004 р. активи банків з іноземним капіталом становили 15% сукупних активів банківського сектора, то за підсумками 2008 р. – близько 50%, що є свідченням істотного посилення позицій іноземного банківського капіталу на грошово-кредитному ринку України.
Станом на 01.01.2010 р. із 197 зареєстрованих банків України 51 функціонували з іноземним капіталом, у тому числі 18 – зі 100-процентним іноземним капіталом. Загалом частка банків з іноземним капіталом на кінець 2009 р. становила 25,9% від загальної кількості зареєстрованих в Україні банків (рис. 3.21).
За таких умов Україна поступово втрачає важелі впливу на національну банківську систему, стає залежною від іноземних урядів (російські державні банки ОАО "ВТБ Банк" та Сбербанк России)162 і міжнародних фінансових корпорацій (Raiffeisen Group, BNP Paribas Group, UniCredit Group, City Croup, OTP Group, Commerzbank Group, SEB Group тощо).
Рис. 3.21. Динаміка кількості банків з іноземним капіталом в Україні в 1992–2009 рр., одиниць
Джерело: дані про банки України [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.bank.gov.ua>.
Істотне збільшення присутності іноземних банків з їх потужними структурами на грошово-кредитному ринку України послаблює вплив держави на розвиток національної економіки, вирішення нагальних потреб її трансформації, усунення секторальних та регіональних диспропорцій. Іноземні банки, які обслуговують українських клієнтів і мають доступ до конфіденційної інформації, уже в найближчій перспективі можуть впливати на перерозподіл власності, структуру бізнесу, активів окремих підприємств і цілих секторів економіки. Доволі агресивна політика іноземних банків спрямована переважно на якнайшвидшу окупність здійснених інвестицій без урахування пріоритетних потреб України, що може викликати окремі невигідні диспропорції з огляду на розвиток та фінансування національної економіки.
Для українського банківського сектора характерні також значні територіальні диспропорції. У столичному регіоні зосереджено більше половини діючих банків, відповідно банківські установи м. Києва та області зосередили на своїх балансах понад 40% загальних активів банківського сектора і коштів, залучених від суб’єктів господарювання й населення, та понад 50% сукупного балансового капіталу. Поясненням цього факту слугує більш жваве ділове життя столиці порівняно з іншими регіонами, значні фінансові потоки, краще розвинена інфраструктура, місткий ринок із високою концентрацією платоспроможних клієнтів.
На другому місці за рівнем концентрації – індустріальні регіони (Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Одеська, Запорізька, Полтавська, Львівська області та АР Крим). Тут сконцентровано близько третини діючих банків, понад 40% філій, майже 40% загальних активів, кредитів і капіталу. Відносно постійна активність діяльності банків у таких регіонах пояснюється порівняно добре розвиненою інфраструктурою та ресурсним забезпеченням.
У дев'яти областях (Луганській, Миколаївській, Волинській, Чернігівській, Сумській, Івано-Франківській, Вінницькій та Херсонській) функціонує менше 10% загальної кількості банків, майже 30% філій з активами та кредитним портфелем близько 10% від системних та капіталом – близько 5% від сукупного. Інші сім областей (Рівненська, Житомирська, Хмельницька, Закарпатська, Тернопільська, Кіровоградська, Чернівецька) становлять групу низької концентрації.
Оцінюючи рівень активності банків у регіонах, необхідно зазначити, що вона значною мірою залежить від соціально-економічного розвитку цих регіонів – банки не здійснюють диференціацію клієнтів за регіональною ознакою, а лише на основі економічної доцільності, і тому не йдуть працювати у депресивні та економічно непривабливі регіони. Втім, зважаючи на заполітизованість та клановість окремих регіонів, така концентрація банків у регіональному розрізі може обернутися для деяких із них погіршенням ефективності функціонування й розвитку.
Серйозною структурною проблемою банківського сектора залишається домінування у його структурі малих банків (станом на 01.01.2009 р. із 180 діючих до категорії малих НБУ відніс 120 банків, активи яких становили лише 8,04% від сукупних активів банків). Малі банки у своїй більшості функціонують у тих регіонах, які великі банки ігнорують через їх економічну непривабливість, забезпечуючи послугами малий та середній бізнес. У цьому аспекті їх роль важлива для розвитку регіонів, насиченості банківськими послугами, втім, з іншого боку, саме ця категорія банків має найбільші проблеми з капіталізацією.
Порівняння рівня розвитку банківського сектора України та країн ЦСЄ, Росії і Казахстану за основними показниками розвитку (середньорічні темпи зростання кредитного портфеля банків тощо, табл. 3.26) засвідчує, що нинішній рівень його розвитку навіть порівняно з іншими постсоціалістичними країнами ЦСЄ, які стали членами ЄС (Чехія, Польща, Болгарія, Хорватія), є низьким.
Таблиця 3.26
Окремі показники діяльності банківських систем країн ЦСЄ, Казахстану та Росії
Країна |
Середньорічні темпи зростання кредитного портфеля банків у 2002–2007 рр., % |
Депозити фізичних осіб у банках до ВВП, % |
Кошти на рахунках клієнтів банків, % до ВВП |
Кредити фізичним особам на душу населення, євро |
Депозити фізичних осіб на душу населення, євро |
Болгарія |
44,1 |
33,4 |
57,2 |
868,5 |
1262,9 |
Казахстан |
61,3 |
11,3 |
30,4 |
964,0 |
535,8 |
Польща |
15,5 |
22,6 |
40,9 |
1892,6 |
1927,3 |
Росія |
50,2 |
15,6 |
23,4 |
634,9 |
1006,0 |
Румунія |
55,6 |
16,6 |
31,9 |
918,5 |
864,7 |
Словаччина |
24,9 |
26,3 |
48,8 |
1673,8 |
2681,2 |
Словенія |
26,5 |
57,4 |
99,0 |
3383,1 |
9602,0 |
Туреччина |
45,2 |
16,0 |
38,5 |
789,6 |
1157,1 |
Угорщина |
18,7 |
24,9 |
57,3 |
2899,2 |
2484,8 |
Україна |
59,8 |
23,1 |
39,3 |
453,6 |
479,9 |
Хорватія |
18,0 |
55,7 |
75,3 |
3505,7 |
4722,6 |
Чехія |
22,3 |
36,2 |
59,3 |
2482,7 |
4522,7 |
Єврозона |
7,8 |
108,7 |
182,3 |
14524,8 |
27166,9 |
Джерело: складено за даними МВФ.
Докризовий етап розвитку банківського сектора України характеризувався високою концентрацією: за нашими оцінками, на початок 2009 р. понад 70% обсягів кредитних вкладень в економіку забезпечила група найбільших 18 банків, при цьому на долю першої вісімки (Приватбанк – близько 10%, "Райффайзенбанк Аваль" – 7,4%, УкрСиббанк – 6,8%, Укрсоцбанк – 5,9%, Укрексімбанк – 5,1%, Ощадбанк – 4,7%, Альфа-банк – 3,8%) припадало близько 48% кредитного ринку.
Значною проблемою для економічного розвитку є нарощування обсягів споживчого кредитування та кредитування нерухомості, що в умовах недостатності довгих ресурсів в національній валюті призводить до необхідності масштабних запозичень з-за кордону в іноземній валюті, і в підсумку це спричиняє значне зростання валютних ризиків як для банків, так і для позичальників, які не мають валютних доходів (рис. 3.22, 3.23, 3.24).
Рис. 3.22. Динаміка кредитів в іноземній валюті у 2004–2009 рр.
Джерело: розраховано і побудовано за даними НБУ про стан грошово-кредитного ринку за відповідні роки [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.bank.gov.ua>.
Рис. 3.23. Динаміка питомої ваги кредитів фізичним особам у сукупному обсязі кредитних вкладень банків у 2003–2009 рр., %
Джерело: розраховано і побудовано за даними НБУ про стан грошово-кредитного ринку за відповідні роки [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.bank.gov.ua>.
Рис. 3.24. Динаміка кредитів юридичним та фізичним особам у 2004–2009 р., % до попереднього року
Джерело: розраховано і побудовано за даними НБУ про стан грошово-кредитного ринку за відповідні роки [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.bank.gov.ua>.
Унаслідок стимулювання платоспроможного попиту та відсутності альтернативних можливостей для інвестування ринок нерухомості акумулював значну частку кредитних ресурсів. Поточна ситуація на ринку нерухомості несе в собі багато ризиків для банків та економки через можливість виникнення труднощів у погашенні кредитів, залучених з метою отримання спекулятивних доходів.
Загалом, підсумовуючи основні особливості розвитку банківської складової грошово-кредитної системи докризового періоду, треба визнати, що масштаби та якісний рівень українських банків певною мірою відображають рівень розвитку ринкових відносин у суспільстві в цілому: високий рівень монополізації, нерівномірність розвитку регіонів, внутрішні структурні перекоси, низька роль державних банків, незадовільна якість корпоративного управління, розвиток банків на основі моделі універсального банку.
Небанківська складова грошово-кредитної системи. Роль небанківської складової грошово-кредитної системи передусім пов’язується із сегментом інвестиційного ресурсу та інструментами його мобілізації, що пояснюється спеціалізацією діяльності небанківських інститутів.
Хоча у докризовиму періоді активність небанківських інститутів зросла, сукупні активи небанківської складової грошово-кредитної системи були майже удев’ятеро меншими, ніж сукупні активи банків. Досить розвиненим є страховий сегмент, підвищується роль НПФ та ІСІ, однак загалом небанківська складова грошово-кредитної системи розвивалася досить нерівномірно.
У 2005–2008 рр. збільшення кількості небанківських установ в основному спричинене значним зростанням кількості фінансових компаній (на 160%) та недержавних пенсійних фондів (на 102%). За кількістю суб’єктів, які надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення, Україна вже випередила такі країни, як Угорщина та Польща, які значно раніше розпочали діяльність у цій сфері. Дещо нижчими темпами зростала кількість інших фінансових посередників, а саме: кредитних спілок – на 21% та страхових компаній – майже на 18%. Збільшення кількості кредитних установ свідчить про зростання інтересу споживачів до цього сектора фінансового ринку та привабливість системи кредитної кооперації і мікрокредитування для середньозабезпечених верств населення завдяки певним їх перевагам над банківським кредитуванням.
Інструментарій інвестування НПФ на докризовому етапі був вузькоспрямованим (переважна частина пенсійних активів розміщена на банківських депозитах та у корпоративних облігаціях), а його подальший розвиток гальмується через непрозорість діяльності учасників ринку та обмеженість вибору інвестиційних інструментів.
Незважаючи на стрімке зростання системи недержавного пенсійного забезпечення, страхування продовжує залишатися найрозвиненішим сектором ринку небанківських фінансових послуг, який акумулює понад 70% загального обсягу його активів. Протягом 2008 р. було здійснено страхових виплат на суму 7 млрд грн, що на 67,4% більше, ніж у попередньому році, валові страхові премії за 2008 р. зросли на 33,3%, а премії зі страхування життя – на 40,0% порівняно з 2007 р.
Аналізуючи основні тенденції докризового періоду розвитку небанківських інститутів, необхідно відмітити, що подібно до банківського сектора дедалі відчутнішим стає вплив іноземного капіталу як у сегменті страхування, так і на ринку недержавного пенсійного забезпечення. Також чітко вираженою є регіональна диференціація присутності на ринку небанківських фінансових інститутів – найвища концентрація у столичному регіоні, Донецькій, Дніпропетровській, Одеській, Харківській, Луганській та Львівській областях.
Відсутність цілісного бачення концептуальної моделі розвитку грошово-кредитної системи України у перспективі, невизначеність у структурі державного регулювання процесів, що відбуваються у кредитній системі (на сьогодні відносини у кредитній сфері регулюють: НБУ – у банківському сегменті, ДКЦПФР – у сегменті фондового ринку та ДКРРФП – у сегменті страхування, недержавного пенсійного забезпечення, інших фінансових послуг), призводить до того, до небанківська складова кредитної системи розвивається певною мірою всупереч об’єктивним потребам, хаотично, як результат – її роль в економічних процесах не відповідає пріоритетам економічного розвитку, не є якісно адекватною порівняно з провідним світовим досвідом.
Загалом перспективи розвитку інститутів небанківської складової грошово-кредитної системи в Україні залежать насамперед від розширення фінансових інструментів для приватних інвесторів і посилення захисту прав та інтересів інвесторів. Також потребує врегулювання оподаткування доходів, отриманих від володіння різними фінансовими інструментами.
На докризовому етапі грошово-кредитна система України, перебуваючи у стані динамічного розвитку, мала вкрай неоднорідну структуру – домінуючі позиції зберігали банки. Незважаючи на стрімке розширення масштабів діяльності банків (у тому числі обсягів інвестиційних кредитів), їх роль як у мобілізації, так і в перерозподілі ресурсів на інвестиційні цілі залишається досить обмеженою. Банки України не здатні забезпечити кредитування інвестицій у високотехнологічних секторах промисловості через проблеми з довгостроковими ресурсами для фінансування таких інвестицій, низьку капіталізацію та кредитні ризики.
За останні роки інституційна основа грошово-кредитної системи України суттєво розширилася за рахунок небанківських фінансових установ, однак їх інвестиційні можливості значно поступаються банківському сектору, хоча його роль в інвестиційних процесах також є заниженою.
На фоні прискорених темпів зростання кількісних параметрів діяльності банківської складової грошово-кредитної системи в Україні загострились проблеми, пов’язані з підвищенням ефективності використання інвестиційних можливостей небанківських інститутів (НПФ, ІСІ та інших інституційних інвесторів), що зумовлюється такими чинниками:
необхідністю стимулювання розвитку небанківської складової грошово-кредитної системи, яка натепер відіграє фактично другорядну роль, що знижує ефективність грошово-кредитної політики;
необхідністю розширення інструментарію мобілізації інвестиційного потенціалу населення (оскільки банки фактично стали монополістами у залученні фінансових активів домогосподарств, сформувався фактично дуальний інструментарій мобілізації заощаджень (банківські депозити і вкладення в нерухомість), що в кінцевому підсумку призвело до стимулювання перегріву цих сегментів);
наявними спотвореннями у функціональному призначенні фондового ринку, де за допомогою цінних паперів здійснюється перерозподіл фінансових потоків для податкового планування та делегалізація коштів, що є ненормальним явищем для економічної системи з ринковими принципами.
Зважаючи на масштаби та глибину окреслених проблем, у числі першочергових заходів щодо стимулювання розвитку небанківських інститутів, підвищення їх інвестиційного потенціалу та ефективності діяльності є законодавче врегулювання вузлових проблем функціонування фондового ринку та системна робота з підвищення довіри населення до інструментів фондового ринку як альтернативи банківським вкладам та інвестуванню в нерухомість.
Загалом на етапі ринкових трансформацій інститути грошово-кредитної системи в Україні розвивалися досить суперечливо і фрагментарно. Визначальний вплив на процес їх формування й розвитку мали фактори докорінної трансформації банківської системи (у стислі строки та у складних економічних і політичних умовах) без урахування специфіки перехідного періоду; економічна криза та обвальна демонетизація економіки; прискорене формування тіньової економіки; неузгодженість дій економічного блоку уряду, що у свою чергу ускладнювала узгодження цілей грошово-кредитної та фіскально-бюджетної політики і знижувала ефективність механізмів їх реалізації; недостатній розвиток ринкових інститутів. Багаторазове зменшення пропозиції грошей звузило базу для формування заощаджень економічних агентів і зумовило фактичну деградацію інституту кредитування інвестицій – одного з визначальних джерел фінансування розвитку економіки. Створення і розвиток банків (до того ж здебільшого обтяжених надмірним впливом з боку інсайдерських структур або членством у неформальних ФПГ) за типовою універсальною моделлю в умовах низькомонетизованої економіки блокували розбудову сегмента довгострокового інвестиційного кредитування.
Домінування банків в українській економіці спричинено не стільки високим рівнем їх розвитку, скільки низьким рівнем розвитку небанківських інститутів. В Україні розвиток інститутів небанківської складової кредитної системи, на відміну від банківської, відбувався досить неоднозначно і суперечливо. У числі основних передумов, що гальмують процес формування небанківської складової грошово-кредитної системи в Україні – відсутність досвіду грошово-кредитного та фінансового регулювання на початку 1990-х рр.; початок формування національної грошово-кредитної системи без національної грошової одиниці; особливості й недоліки сертифікатної приватизації.
1Sakamoto Takayuki. Fiscal-Monetary Policy Mix: An Investigation of Political Determinants of Macroeconomic Policy Mixes [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://faculty.smu.edu/sakamoto/Policy%20mix.pdf>. ‑ С. 29.
2 Barro R. Economic growth in a cross section of countries // Quarterly Journal of Economics. ‑ 1991. ‑ № 106. ‑ P. 407–444.
3 Aschauer D. Is public expenditure productive? // Journal of Monetary Economics. ‑ 1989. ‑ № 23. ‑ P. 177–200.
4 Diamond J. Government Expenditure and Economic Growth: An Empirical Investigation // IMF Washington D.C. ‑ IMF Working Paper № 89/45.
5 Lin S.A.Y. Government Spending and Economic Growth // Applied Economics. ‑ 1994. ‑ № 26. ‑ P. 83–94.
6 Kneller R., Bleaney M. and Gemmel N. Growth, Public Policy and the Government Budget Constraint: Evidence from OECD Countrie // University of Nottingham. ‑ Discussion Papers in Economics. ‑ 1998. ‑ DP № 98/14.
7 Devarajan S. and Vinaya S. What do Governments Buy? The composition of Public Spending and Economic Performance // The World Bank. ‑ 1993. ‑ Policy Research Working Paper. ‑ WPS 1082.
8 Barro R. Economic growth in a cross section of countries.
9 Розраховується шляхом зменшення загальних обсягів державних витрат на обсяги державних інвестицій і соціальних трансфертів за методологією Міжнародних фінансових стандартів (IFS).
10 Barro R. Government Spending in a Simple Model of Endogenous Growth // NBER Working Paper. – 1998. ‑ № 2588 [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <www.nber.org/papers/w2588/pdf>.
11.Afonso A., Schuknecht L. and Tanzi V. Public Sector Efficiency: an International Comparison // ECB Working Paper. – 2003. ‑ № 242. ‑ 37 p. [Електронний ресрус]. ‑ Доступний з: <http://www.ecb.int/pub/pdf/scpwps/ ecbwp242.pdf>.
12 Розраховано за даними Євростату [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://epp.eurostat.ec.europa.eu/ tgm/table.do?tab=table&init=1&plugin=1&language=en&pcode=tec00023>.
13.De Avila D.R., Strauch R. Public Finances and Long-term Growth in Europe – Evidence from a Panel-Data Analysis // European Central Bank. ‑ Working Paper № 246. – 2003. ‑ P. 5 [Електронний ресрус]. ‑ Доступний з: <http://www.ecb.int/pub/pdf/scpwps/ecbwp246.pdf>.
14.Tanzi V. and Schuknecht L. Public Finances and Economic Growth in European Countries //Fostering Economic Growth in Europe : conference volume of the 31st Economics Conference of the Oestereichische Nationalbank. ‑ Vienna, 2003. ‑ P. 178–196 [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://www.oenb.at/en/img/vowitag_2003_ tcm16-8876.pdf>.
15 У короткостроковому періоді зростання частки державних витрат до ВВП можливе у разі застосування контрциклічної ФБП.
16 Илларионов А., Пивоварова Н. Размеры государства и экономический рост // Вопросы экономики. – 2002. – № 9. ‑ C. 42.
17.International Monetary Fund.‑ Government Finance Statistics Yearbook. – 2008. ‑ P. 13–16 [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <www.imf.org>.
18Запатріна І. Фінансова політика та її вплив на економічне зростання // Економіст. – 2006. ‑ № 3. ‑ С. 28.
19 Фінансово-монетарні важелі економічного розвитку : у 3 т. / за ред. чл.-кор. НАН України А.І.Даниленка. – Т. 1. – К. : Фенікс, 2008. – С. 318.
20 За визначенням: Gali J, Perotti R. Fiscal Policy and Monetary Integration in Europe // NBER Working Paper Series. ‑ Working Paper 9773. – 2003 [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.nber.org/papers/ w9773>. ‑ C. 10–11.
21 Включають видатки на державне управління і правопорядок, освіту і охорону здоров’я, суспільну інфраструктуру, внутрішню та зовнішню безпеку.
22 Kneller R., Bleaney M. and Gemmel N. Growth, Public Policy and the Government Budget Constraint: Evidence from OECD Countries // University of Nottingham.‑ Discussion Papers in Economics. ‑ 1998. ‑ DP № 98/14.
23 Pulpanova L. Trends in selected general government expenditure by function of EU Member States // Statistics in focus. Economy and Finance. – 2004. ‑ № 43 [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_OFFPUB/KS-NJ-04-043/EN/KS-NJ-04-043-EN.PDF>.
24 Eurostat. ‑ Government finance statistics. ‑ Summary tables – 1/2009.
25 Луніна І. Державні фінанси України у перехідний період. – Харків : Форт, 2000. ‑ С. 26.
26 Основи економічної теорії: політекономічний аспект / за ред. Г.Н.Климка і В.К.Нестеренка. – К. : Знання, 1994. – С. 394.
27 Каламбет С.В. Податковий потенціал: теорія, практика, управління : наукова монографія. – Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2001. – 304 с.
28 Крисоватий А.І. Теоретико-організаційні домінанти та практика реалізації податкової політики в Україні : монографія. – Тернопіль : Карт-бланш, 2005. – 371 с.
29 Лащак В.В. Стимулювальна роль прямих податків // Фінанси України. – 2005 р. – № 2. – С. 85–91.
30 Податкова система України : Підручник / В.М.Федосов, В.М. Опарін, Г.О. П’ятаченко та ін.; за ред. В.М.Федосова. – К. : Либідь, 1994. – 464 с.
31 Соколовська А.М. Податкова система України: теорія та практика становлення. – К. : НДФІ, 2001. – С. 91.
32 Загорський В.С. Бюджетно-податкова система України: теорія і практика : монографія. – Ірпінь : Національна академія ДПС України, 2006. – С. 160.
33 Найденов В.С., Сменковский А.Ю. Инфляция и монетаризм. Уроки антиинфляционной политики. – Белая Церковь : Белоцерковская книжная фабрика, 2003. – 352 с.
34 Крисоватий А.І., Кізима А.Я. Податковий менеджмент : навчальний посібник. – Тернопыль : Карт-бланш, 2004. – 304 с.; Новицький В.Є. Податкове регулювання в системі інструментів соціально-економічного розвитку: питання методології // Фінанси України, 2007. – № 10. – С. 60–73.
35 Закон України від 21.12.2000 р. № 2181-III "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетам та державними цільовими фондами" (зі змінами і доповненнями) // в кн. "Основи податкового законодавства. Збірка основних законодавчих актів". – 4-те вид., перероб. та доп. – Х. : ВД "ІНЖЕК", 2008. – С. 63–109.
36 Майбуров И. А. Теория и история налогообложения: Учебник для вузов.– М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – С. 233.
37 Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР) // в кн. "Основи податкового законодавства". – С. 110–192.
38 Проблеми розвитку податкової політики та оподаткування : монографія / за заг. ред. проф. Ю.Б.Іванова. – Х. : ВД "ІНЖЕК", 2007. – 448 с.
39 Фінансово-монетарні важелі економічного розвитку. – Т. 1. – 468 с.
40 Там само, с. 141.
41 Іванов Ю.Б. Альтернативні системи оподаткування : монографія. – Харків : ХДЕУ. – Торнадо, 2003. – 517 с.
42 The Role of Export Processing Zones and Similar Arrangements in Economic Development (UNCTC) / Finance & Development. – 1990. – № 126. – P. 14–17.
43 Василик О.Д. Податкова системи України : навч. посібник. – К. : Поліграфкнига, 2004. – 478 с.; Государственное регулирование экономики / под. ред. И.И.Столярова. – М. : Дело, 2001. – 280 с.; Фокин В.М. Налоговое регулирование : учеб. пособие / под. ред. С.Г.Пепеляева. – М. : Статут, 2004. – 76 с.
44 Закон України від 25 червня 1991 р. № 1251-XII "Про систему оподаткування" // в кн. "Основи податкового законодавства. Збірка основних законодавчих актів". – С. 6–5.
45 European Тax Нandbook 2004 / Juhani Kesti, L.L. M. Editor. – Amsterdam: International Bureau of Fiscal Documentation, 2004. – 754 p.
46 Закон України від 25.06.1991 р. № 1251-XII "Про систему оподаткування". // в кн. "Основи податкового законодавства. Збірка основних законодавчих актів". – С. 6 – 15.
47 Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Податки, збори, обов'язкові платежі. Термінологічний словник. — 2-ге вид., випр. та доп. – Л. : Нац. ун-т "Львівська політехніка", ІВЦ "Інтелект+", "Інтелект-Захід, 2003. – 192 с.; Кучерявенко Н.П. Основы налогового права : учебн. пособ. – Х. : Легас, 2003. – 384 с.; Литвиненко Я. Податкові пільги: їх вплив, значення і зарубіжний досвід застосування // Економіка, фінанси, право. – 2002. № 6. – С. 21–27; Началов А.В. Налоговый словарь. – М. : Изд.-конс. компания "Статус-кво 97", 2004. – 400 с.; Федосов В.М., Опарін В.М., П'ятаченко Г.О. та ін. Податкова система України : підручник / за ред. В.М Федосова. – К. : Либідь, 1994. – 464 с.; Юрій С.І., Таранов І.М. Оцінка ефективності наданих пільг з оподаткування // Фінанси України. – 2002. – № 12. – С. 55–62.
48 Іванов Ю.Б., Єськов О.Л. Сучасне оподаткування: мотиваційний аспект : монографія. – Х. : ВД “ІНЖЕК”, 2007. – 328 с.
49 Система податкових пільг в Україні в контексті європейського досвіду / А.М. Соколовська, Т.І.Єфименко, І.О.Луніна та ін. – К. : НДФІ, 2006. – 320 с.; European Тax Нandbook 2004 / Juhani Kesti, L.L.M. Editor. – Amsterdam : International Bureau of Fiscal Documentation, 2004. – 754 p.
50 Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР) // в кн. "Основи податкового законодавства. Збірка основних законодавчих актів". – С. 110–192.
51 Крисоватий А.І., Кізима А.Я. Податковий менеджмент. – 304 с.; Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. – Ірпінь : Академія державної податкової служби України, 2001. – 364 с.
52 Закон України від 22.05.2003 р. № 889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" // в кн. "Основи податкового законодавства. Збірка основних законодавчих актів". – 312.
53 Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР) // в кн. "Основи податкового законодавства. Збірка основних законодавчих актів". – С. 110–192.
54 Закон України "Про податок на додану вартість" від 3.04.1997 р. № 168/97 (зі змінами і доповненнями) // в кн. "Основи податкового законодавства. Збірка основних законодавчих актів". – С. 192 – 239.
55 Іванов Ю.Б. Оподаткування та інноваційна діяльність // Інновації: проблеми науки і практики : монографія . –Харків : ВД "ІНЖЕК", 2006. – С. 36–58.
56 Головачев Д.Л. Государственный долг. Теория, российская и мировая практика. – М. : ЧеРо, 1998. – С. 19.
57 Alesina A., Perotti R. The Political Economy of Budget Deficits // IMF Staff Papers. – 1995. – № 42. – Р.1–31.
58 Sargent T. A primer on Monetary and Fiscal Policy // Journal of Banking and Finance. – 1999. – № 23. – Р. 1463–1482.
59 Дмитриев В. Внешние заимствования государств: теоретический, практический и региональный аспект // Деньги и кредит. – 2006. – № 10. – С. 15.
60 Barro R.J. On the Determination of Public Debt //Journal of Political Economy. ‑ 1979. ‑ Vol. 87. ‑ October. – Р. 940–71 [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.jstor.org/pss/1833077>.
61 Поширена точка зору, що бюджетний дефіцит, який утворюється внаслідок скорочення ставок оподаткування і податкових надходжень, призводить до розширення сукупного попиту й економічного зростання.
62 Willem H. Buiter The Theory of Optimum Deficits and Debt // NBER WORKING PAPER Series. ‑ Working Paper № 1232. ‑ 1983. ‑ P. 49 [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://www.nber.org/papers/w1232.pdf>.
63 Термін "Exhaustive spending" означає придбання урядом товарів і послуг для виробництва суспільних послуг [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://encarta.msn.com/encyclopedia_761580660/public_ finance.html>.
64 Sargent T., Wallace N. Some Unpleasant Monetarist Arithmetic // Quarterly Review, FRB of Minneapolis, fall 1981 [Reprinted in Rational Expectations and Inflation 2nd Edition NY : Harper Collins College Publishers 1993].
65 Stiglitz J.E. On the Relevance or Irrelevance of Public Financial Policy // NBER Working Paper. – № 1057. ‑ January 1983 [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://www.nber.org/papers/w1057.pdf>; Stiglitz J.E. On the relevance or irrelevance of public financial policy: Indexation, price rigidities and optimal monetary policy // NBER Working Paper № 1106. ‑ April 1983 [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://www.nber. org/papers/w1106.pdf>.
66 Buiter W.H. The Theory of Optimum Deficits and Debt // NBER WORKING PAPER Series. ‑ Working Paper № 1232. ‑ 1983. ‑ P. 49 [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.nber.org/papers/w1232.pdf>. ‑ Р. 21.
67 Лагутін В.Д. Економічна політика держави: сутність, етапи, перспективи // Економічна теорія. ‑ 2006. ‑ № 4. ‑ С.16-26. ‑ С.26.
68 Togo Eriko Coordinating Public Debt Management with Fiscal and Monetary Policies: An Analytical Framework // The World Bank. ‑ Banking and Debt Management Department. ‑ Policy Research Working Paper 4369. – September 2007. ‑ P. 37 [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://treasury.worldbank.org/web/WPS4369 CoordinatingPDMwithFiscalandMonetaryPolicies.pdf>.
69 Kaminsky Graciela L, Carmen M. Reinhart and Carlos A. Végh When It Rains, It Pours: Procyclical Capital Flows and Macroeconomic Policies // NBER Working Paper. ‑ 2004. ‑ № 10780 [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://mpra.ub.uni-muenchen.de/13883/1/MPRA_paper_13883.pdf>.
70Talvi E., Carlos V. Tax Base Variability and Procyclical Fiscal Policy // NBER Working Paper. ‑ 2000. ‑ № 7499. – January [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://www.nber.org/papers/w7499.pdf>.
71 Rodrik D. Why Do More Open Economies Have Bigger Governments? // Journal of Political Economy. – 1998. – Vol. 106 (October). – P. 997–1032 [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.nber.org/papers/w5537.pdf>.
72 Public Debt in Emerging Markets. ‑ IMF // World Economic Outlook. – 2003. – September [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2003/02/index.htm>.
73 Sargent T., Wallace N. Some Unpleasant Monetarist Arithmetic // Quarterly Review, FRB of Minneapolis, fall 1981 [Reprinted in Rational Expectations and Inflation 2nd Edition NY: Harper Collins College Publishers 1993].
74 Такий сценарій мав місце в Україні в 1997–1998 рр., коли у структурі внутрішнього кредиту значна частина припадала на кредити Уряду.
75 Ahmed H., Miller S.M. Сrowding-out and crowding-in effects of the components of government expenditure // Contemporary Economic Policy. ‑ 2000. ‑ № 18. ‑ P. 124–133.
76 The Economist [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.economist.com/research/Economics/ alphabetic.cfm?letter=C#crowdingout>.
77 Фінансово-монетарні важелі економічного розвитку : у 3 т. / за ред. А.І.Даниленка. – Т.1. – К. : Фенікс, 2008. ‑ С. 114.
78 Суверенные рейтинги дефолта эмитента и рейтинги возвратности активов: Методология присвоения рейтингов. 14 декабря 2005 г. [Електронний ресурс]. – Доступний з: <www.fitchratings.com>.
79 Dahan M. The Fiscal Effects of Monetary Policy // IMF Working Paper. ‑ 1998. ‑ Р. 14 [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.sida.se/shared/jsp/download.jsp?f=Fiscal+effects+of+monetary+policy.pdf&a=32482>.
80 Вдосконалення координації грошово-кредитної та фіскальної політики: Інформаційно-аналітичні матеріали. – Вип. 5 / В.І.Міщенко, О.П.Жак, Д.С.Попов та ін.; НБУ, Центр наукових досліджень. ‑ К., 2006. – С. 35.
81Public Debt in Emerging Markets. ‑ IMF // World Economic Outlook. – 2003. – September [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2003/02/index.htm>.
82 Barnhill Jr., Theodore M., George Kopits Assessing Fiscal Sustainability Under Uncertainty // IMF Working Paper. – 2003. ‑ № 79 [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://www.imf.org/external/pubs/ft/wp/2003/wp0379.pdf>.
83 Mendoza E.G., Oviedo P. Marcelo Fiscal Policy and Macroeconomic Uncertainty in Emerging Markets: The Tale of the Tormented Insurer // Iowa State University. ‑ December 2005 [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://repec.org/sed2006/up.18195.1139886978.pdf>.
84Public Debt in Emerging Markets.‑ IMF ‑ С. 133–134.
85 Public Debt in Emerging Markets. ‑ IMF // World Economic Outlook ‑ 2003. – September [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2003/02/index.htm>. ‑ Р. 142.
86 Public Debt in Emerging Markets. – IMF.
87 Фінансово-монетарні важелі економічного розвитку : у 3 т. / за ред. чл.-кор. НАН України А.І.Даниленка. – Т. 1. – К. : Фенікс, 2008. ‑ С. 355.
88 У зв'язку зі специфікою банківської діяльності емісійний доход для окремого банку, зокрема центрального, не є доходом у фінансовому розумінні цього поняття. Це традиційний ресурс, який надходить у постійне розпорядження банків і використовується ними для забезпечення їх статутної діяльності. І тільки на базі останньої банки можуть сформувати свої доходи і прибутки у фінансовому їх розумінні. Тому відносно банків коректніше говорити про емісійні ресурси замість емісійних доходів.
89 Оскільки в елементі грошової бази "резервні кошти банків" можуть бути інвалютні кошти, які не беруть участь у формуванні емісійних ресурсів України, фактичний обсяг останніх може відрізнятися від розрахованого по загальній грошовій базі НБУ.
90 Вісник Національного банку України. – 2007. – № 6.
91 Ця обставина послужила головною причиною того, що центральний банк працює не на комерційних засадах, є неприбутковою інституцією, покриває всі свої витрати своїми доходами, а залишок їх перераховує в бюджет або ж одержує фінансування з бюджету, якщо витрати перевищують доходи.
92 Лагутін В.Д., Кричевська Т.О. Монетарна політика в трансформаційній економіці: довіра, стратегія, механізми реалізації. – К. : КНТЕУ, 2004. – С. 49, 201.
93 Енциклопедія банківської справи України. – К. : Молодь, 2001. – С. 227–228.
94 Поверненість емісійних ресурсів призначена забезпечувати їх ефективне використання та підтримувати товарно-грошову збалансованість в економіці. Платність же призначена стримувати попит на емісійні ресурси, сприяти зрівноваженості попиту і пропозиції на грошовому ринку, надавати в розпорядження центрального банку джерело коштів для покриття витрат, пов'язаних з емісійною діяльністю.
95 Помітне і тривале знецінення в останні роки долара США на світовому валютному ринку свідчить не стільки про неефективність вибраного в США емісійного механізму, скільки про те, що їх монетарна влада переоцінила обсяги попиту на доларові запаси на внутрішньому та зовнішньому ринках і перевищила пропозицією межі попиту на доларові запаси.
96 Бюлетень Національного банку України. – 2009. – № 3 – С. 174, 175.
97 Бюлетень Національного банку України. – 2009. – № 3. – С. 75.
98 Бюлетень Національного банку України. – 2009. – № 3. – С. 87.
99 Бюлетень Національного банку України. – 2009. – № 3. – С. 67, 69.
100 Ослабити цю перевагу кредитного механізму може надмірний розвиток інвалютного кредитування вітчизняними банками резидентів, який відкриває шлях для проникнення кризових явищ світової економіки у сферу внутрішніх кредитних відносин між банками і позичальниками. Саме така ситуація склалася в Україні в 2005–2007 рр., коли банківське кредитування в інвалюті стало зростати швидше, ніж у національній, особливо кредитування фізичних осіб. Обвал курсу гривні на початку фінансової кризи зробив більшість інвалютних позичальників неплатоспроможними за їх зобов’язаннями перед банками.
101 Бюлетень Національного банку України. – 2009. – № 9. – С. 46, 74.
102 Бюлетень Національного банку України. – 2009. – № 3 – С. 29, 65, 69.
103 Бюлетень Національного банку України. – 2008. – № 12. – С. 38.
104 Бюлетень Національного банку України. – 2008. – №12. – С. 86, 110.
105 Бюлетень Національного банку України. – 2008. – № 12. – С. 111.
106 В окремих країнах, наприклад у США, допускається перевищення кредитної заборгованості над грошовою масою, що пояснюється великими обсягами кредитних вкладень іноземних філій вітчизняних банків в інших країнах (див.: Матвієнко П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України. – К. : Наукова думка. – 2004. – 253 с.).
107 За 2008 р. обсяг торгів з цінними паперами на організаторах торгівлі становив 37,76 млрд грн, а загальний обсяг торгів на ринку цінних паперів – 883,4 млрд грн. Таким чином, частка організованого сегмента ще зменшилася до 4,3%.
108 Багато законодавців США вважають, що на тлі падіння цін на папери, пов’язані з іпотекою, саме це правило призвело до мільярдних списань фінансовими компаніями своїх інвестицій, що в підсумку ще більше підірвало довіру на ринку. Наразі американські банки повинні щокварталу коригувати вартість низки активів, виходячи з їх поточної ринкової ціни. Деякі законодавці запропонували ввести мораторій на застосування цього правила й запропонували включити відповідний пункт в урядовий законопроект по підтримці фінансової системи США. На їхню думку, нинішні ринкові ціни на деякі види цінних паперів, пов’язаних з іпотекою, відірвані від реальності, тому що відбувається "пожежний" розпродаж цих зобов’язань. Їхні опоненти вважають, що подібний крок можна зрівняти з поведінкою хворого, який сам прийшов до лікаря, а потім образився за те, що йому поставили правдивий діагноз. Крім того, скасування правила fair value знизить прозорість звітності та ще більше підсилить страхи на ринку. SEC не готова міняти правило обліку активів за ринковою ціною, але йде на поступки [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://din.com.ua/>.
109 Не варто забувати і про податковий аспект цієї проблеми, оскільки відсутність об’єктивності в процедурі котирування та визначенні біржового курсу призводить до використання цінних паперів у схемах відмивання незаконно отриманих капіталів і несплати податків. Держфінмоніторинг уже давно констатував, що цінні папери з огляду на складність визначення їх справедливої вартості найбільш зручно використовувати для легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом. Такої самої думки дотримується і ДПАУ. У першу чергу йдеться про "технічні" ("сміттєві") цінні папери, з якими борються ДПАУ та ДКЦПФР.
110 WFE Annual Reports. WFE Focus [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.world-exchanges.org>.
111 Кількість договорів, укладених у 2008 р. на ВАТ "Фондова біржа ПФТС", становила 62147, кількість цінних паперів, допущених до торгів, на кінець року налічувала 934 фінансові інструменти. Таким чином, в середньому з одним фінансовим інструментом за рік було укладено (однак, не обов’язково виконано) 66 біржових угод, тобто одна угода укладалася в середньому через 3–4 робочі дні. Важко назвати це достатньою ліквідністю.
112 Закон України від 17.09.2008 р. № 514-VI "Про акціонерні товариства" / Офіційний сайт Верховної Ради України; законодавство України [Електронний ресурс]. – Доступний з: <www.rada.gov.ua>.
113 УАІБ уклала договори про співробітництво та оперативно отримує інформацію про біржові курси від ЗАТ "Українська фондова біржа", ВАТ "Київська міжнародна фондова біржа", ЗАТ "Українська Міжнародна Фондова Біржа", ВАТ "ФБ "Перспектива", ВАТ "Східноєвропейська фондова біржа", ВАТ "Українська біржа", ЗАТ "Придніпровська фондова біржа", ВАТ "Фондова біржа ПФТС" Співпрацювати з УАІБ відмовилася лише ЗАТ "Українська Міжбанківська Валютна Біржа", посилаючись на публікацію цих даних на своєму сайті (за матеріалами сайта Української асоціації інвестиційного бізнесу) [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.uaib.com.ua/aktual_kua/104055.html>.
114 Положення про функціонування фондових бірж, затверджене рішенням ДКЦПФР від 19.12.2006 р. № 1542.
115 Дмитренко О. Життя в борг. Історія державного боргу України // Контракти. – 2003. – № 36 [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/4/362003615.html>.
116 Большой экономический словарь. – М. : изд-во Фонд "Правовая культура", 1994. – С. 126.
117 Экономика и право // Энциклопедический словарь Габлера : пер.с нем. / под ред. А.П.Горкина, Н.Л.Тумановой, Н.Н.Шаповаловой и др. – М. : Большая российская энциклопедия, 1998. – С. 275.
118 Моисеев А. Система валютного регулирования и валютного контроля в России [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://cemi.ehess.fr/docannexe.php?id=718>. – С. 5.
119 Ковалишина Г. Платежный баланс, валютное регулирование и контроль [Электронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.ifs.ru/upload/plat_balance_1.pdf>.
120 Ковалишина Г. Платежній баланс, валютное регулирование и контроль.
121 Моисеев А. Система валютного регулирования и валютного контроля в России. – С. 11.
122 Там же.
123 Ковалишина Г. Платежный баланс, валютное регулирование и контроль.
124 У липні 2009 р. був знову встановлений норматив обов’язкового продажу іноземної валюти експортерами у розмірі 50% від суми надходження та поновлено термін повернення валютної виручки в Україну до 90 днів у зв’язку з дефіцитом іноземної валюти.
125 Simon Wren-Lewis Monetary and Fiscal Policy Interaction. ‑ Economics Department and Merton College, Oxford University. – 2007. ‑ P. 22 [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://www.niesr.ac.uk/event/James_ Meade_Conference_12_13_July_2007/Simon_Wren-Lewis_meade%20paper.pdf>.
126 Фінансово-монетарні важелі економічного розвитку. – Т. 2. ‑ С. 112.
127 Gali J, Perotti R. Fiscal Policy and Monetary Integration in Europe // NBER Working Paper Series. ‑ Working Paper 9773. – 2003. ‑ P. 45 [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://www.nber.org/papers/w9773>. – C. 10–11.
128. Сухоруков А.І. Сучасні проблеми фінансової безпеки України. ‑ К. : НІПМБ, 2004. – С. – 52.
129 Вдосконалення координації грошово-кредитної та фіскальної політики : інформаційно-аналітичні матеріали. – Вип. 5. – С. 107.
130 Фінансово-монетарні важелі економічного розвитку. – Т. 2. ‑ С. 114.
131 Там само. – С. 105.
132 Основні засади грошово-кредитної політики на 2005 рік (Схвалено рішенням Ради Національного банку України від 10 вересня 2004 р. № 17) [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://www.bank.gov.ua/ Rada_Nbu/OsnovZasad–2005.pdf>.
133 Основні засади грошово-кредитної політики на 2006 рік (Затверджено рішенням Ради Національного банку України від 9 вересня 2005 р. № 17) [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://www.bank.gov.ua/Rada_Nbu/OsnovZasad–2006.pdf>.
134 Основні засади грошово-кредитної політики на 2008 рік (Схвалені рішенням Ради Національного банку України від 28 листопада 2007 р. № 18) [Електронний ресурс]. ‑ Доступний з: <http://www.bank.gov.ua/ Rada_Nbu/OsnovZasad–2008.pdf>.
135 Вдосконалення координації грошово-кредитної та фіскальної політики : інформаційно-аналітичні матеріали. – Вип. 5. – С. 25.
136 Брызгалин А.В., Берник, В.Р., Головкин А.Н., Демешева Е.В. Налоговый учёт. Анализ взаимодействия и противоречий налогообложения и бухгалтерского учёта. – М. : Аналітика-Пресс, 1997. – 112 с.; Данілов О.Д., Фліссак Н.П. Податкова система та шляхи її реформування. – К. : Парламентське вид., 2001. – 216 с.; Іванов Ю.Б., Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. Податкова система : підручник. – К. : Атіка, 2006. – 920 с.
137 Алисов Е.А. Финансовое право Украины : учеб. пособ. – Х. : фирма "Эспада", 2000. – 288 с.; Балабанов А.И., Балабанов И.Т. Финансы. – СПб : Изд. "Питер", 2000. – 192 с.; Зюнькін А.Г. Фінансове право : опорний конспект лекцій. – К. : МАУП, 1999. – 112 с.; Кучерявенко Н.П. Налоговое право : учебник. – Харьков : Легас, 2001. – 584 с.; Мельник В.М. Оподаткування: наукове обґрунтування та організація процесу. – К. : Комп’ютерпрес, 2006. – 278 с.; Миляков Н. В. Налоги и налогообложение : курс лекций. – М. : ИНФРА-М, 1999. – 348 с.; Налоги и налоговое право / под ред. А. В.Брызгалина. – М. : Аналітика-Пресс, 1998. – 608 с.; Основи оподаткування : навчальний посібник / Т.В.Калінеску, О.М.Антипов, Г.М. Бурлуцька, Т.М.Чернякова, М.М.Соловей, М.Б.Харківський; кер. авт. кол. і наук ред. проф. Т.В.Калінеску. – Луганськ : вид-во СНУ ім. В.Даля, 2007. – 416 с.; Свердан М.М. Ефективність оподаткування в умовах ринкової економіки // Фінанси України. – 2000. – № 7. – С. 27–33.
138 Мельник В.М. Оподаткування: наукове обґрунтування та організація процесу; Новицький В.Є. Податкове регулювання в системі інструментів соціально-економічного розвитку: питання методології // Фінанси України, 2007. – № 10. – С. 60–73.
139 Базілінська О. Деякі аспекти бюджетно-податкової політики в сучасних умовах // Економіка України. – 2004. – № 12. – С. 26–30; Фісун А.О. Податкова політика як стимул розширеного інноваційного виробництва // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. – № 4. – С. 24–27.
140 Соколовська А.М. До питання про податкову реформу в Україні // Фінанси України. – 2006. – № 4. – С. 55–61.
141 Там же.
142 Иванов Ю.Б., Иванченко А.С. Механизмы налогового стимулирования инновационной деятельности предприятий // Бизнес Информ. – 2005. – № 9–10. – С. 81–89; Система податкових пільг в Україні в контексті європейського досвіду / А.М. Соколовська, Т.І. Єфименко, І.О. Луніна та ін. – К. : НДФІ, 2006. – 320 с.
143 Налогообложение: теории, проблемы, решения / В.П.Вишневский, А.С.Веткин, Е.Н.Вишневская и др. ; под общ. ред. В.П.Вишневского. – Донецк. : ДонНТУ, ИЭП НАН Украины, 2006, – 504 с.; Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. – Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2001. – 362 с.; Система податкових пільг в Україні в контексті європейського досвіду. – 320 с.
144 Шаблиста Л.М. Податкова політика України в трансформаційний період // Актуальні проблеми економіки. – 2001. – № 3–4. – С. 12–16.
145 Global Development Finance – 2001. – The World Bank. – Country tables. – P. 568.
146 Бюлетень Національного банку України. – 2008 – № 6, – С. 156–157.
147 Кораблін С. В Китаї дефолтів не буває… // Дзеркало тижня. – 2001. – № 37.
148 Платіжний баланс України за 2003 рік – НБУ — С. 4, 13.
149 Бюлетень Національного банку України. – 2008 – № 6. – С. 59, 63.
150 Конституція України [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України : Законодавство України. – Доступний з: <http://zakon.rada.gov.ua/>.
151 Закон України вiд 20.05.1999 № 679-XIV "Про Національний банк України" [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України : Законодавство України. – Доступний з: <http://zakon.rada.gov.ua/>.
152 Платіжний баланс України за 2007 рік. – НБУ. –С. 31.
153 Кораблін С. Валютна міграція // Дзеркало тижня — 2005. – № 17.
154 Бюлетень Національного банку України. – 2008. – № 6. – С. 63.
155 Петрик О. Недооцінка гривні та її наслідки для монетарної політики // Вісник НБУ. – 2005. – № 2. – С. 3–5.
156 An IEO Evaluation of IMF Exchange Rate Policy Advice, 1999–2005. – Р. 23, 24, 80.
157 Платіжний баланс України за 2005 рік. – НБУ. – С. 10
158 Дані НБУ [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.bank.gov.ua/Balance/debt/01012009.pdf>.
159 Петрик О. Шлях до цінової стабільності: світовий досвід і перспективи для України – К. : УБС НБУ, 2008. – С. 179–180.
160 Інфляція та фінансові механізми її регулювання / за ред. А.І.Даниленка. – К. : Ін-т екон. та прогнозув., 2007 – С. 12–48.
161 Розраховано за International Financial Statistics. – Vol. LXI № 3, March 2008 // International Monetary Fund. – Washington. – 2008. – 1246 p.
162 Сьогодні російському капіталу належить 11 українських банків, 3 з них – "Альфа-банк", "Промінвестбанк" і "ВТБ Банк" – входять у десятку найбільших банків за обсягом статутного капіталу.