Дайте теоретичну інтерпретацію процесу сприйняття.
Сприймання - це психічний процес відображення в мозку предметів і явищ в цілому, в сукупності всіх їхніх властивостей та якостей при безпосередній дії на органи чуття людини
В основі сприймання лежать відчуття, але сприймання не зводиться до суми відчуттів. Ми сприймаємо, наприклад, класну дошку, а не суму зеленого кольору, твердості, прямокутності. Сприймаючи, ми не лише виокремлюємо групу відчуттів, а поєднуємо їх в цілісний образ, розуміємо його, застосовуючи для цього свій попередній досвід.
Сприймання протікає в зв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо те, що перед нами знаходиться), мовою (називаємо предмет сприйняття), почуттями (певним чином ставимося до того, що сприймаємо), волею (тією чи іншою мірою довільно організовуємо процес сприймання).
Відображаючи об'єктивну дійсність, сприйняття робить це не пасивно й дзеркально, тому що в ньому водночас заломлюється все психічне життя людини, яка сприймає.
Важливу функцію в процесі сприймання виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин
Слід відмітити, що спеціальних органів сприймання немає. Матеріалом для нього є інформація, яка надходить від аналізаторів, причому в їх комплексній дії. Первинний аналіз, який відбувається в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових відділів аналізаторів.
Фізіологічною основою сприймання є умовно-рефлекторна діяльність внутрішньо-аналізаторного і між-аналізаторного комплексу нервових зв'язків, які обумовлюють цілісність і предметність явищ, що відображаються.
Ненавмисне сприйманнявикликається особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю, інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо.
Охарактеризуйте особливості метода клінічної бесіди
Метод клінічної бесіди (інтерв’ю) полягає в аналізі фактів психічної діяльності людини, зібраних у процесі безспосереднього контакту лікаря з хворим. Щоб досягти бажаного результату, необхідно попередньо визначити мету й основні запитання бесіди. При цьому формулювання запитань має бути зрозумілим хворому і виключати двоїсте тлумачення. Слід створити невимушені умови, які дозволяють хворому давати щирі відповіді на поставлені запитання. Небажано перебивати його, а в разі необхідності лікар чи психолог може коректно поставити додаткові запитання. У процесі бесіди, як правило, вдається зібрати анамнестичні відомості про життя хворого, його трудову діяльність, стосунки з оточуючими, про початок захворювання і причини, з якими він пов’язує свій стан, з’ясовується також ставлення хворого до самого факту захворювання, бо хворі схильні перебільшувати тяжкість деяких захворювань. Збираючи анамнез, лікар чи психолог дізнається про перенесені раніше захворювання, які могли б спричинити виникнення хвороби. Під час бесіди лікар чи психолог визначає наявність або відсутність характерних психологічних ознак і на цій підставі описує психологічний статус (стан) хворого. Анамнез (з грец. – спомин, нагадування) – це сукупність відомостей про попередній стан хворого, які збирають для встановлення діагнозу.
Головне завдання психологічного анамнезу – отримання відомостей про індивідуально-психологічні властивості особистості хворого, ставлення до хвороби, психологію хворого, наявність психологічних розладів.
Анамнез поділяється на:
1) Анамнез хвороби:
- коли захворіла людина;
- коли і чому вернулась за медичною допомогою;
- як вплинула хвороба на трудові стосунки, на працездатність, на стосунки в сім'ї, на стосунки з друзями;
- як вплине хвороба на подання життя і т.п.
2) Анамнез життя:
- розпитування про батьків і родичів, їхні хвороби;
- перенесені в минулому хвороби
- як переносились госпіталізації
- професійний шлях і діяльність, задоволення ними
- розвиток і стан сімейних і інтимних стосунків і т.п.
Крім того, анамнез поділяється ще на:
1 – суб’єктивний анамнез: факти, які інформує про себе сам хворий;
2 – об’єктивний анамнез: факти, які сповіщаються родичами, друзями, співпрацівниками хворого.
Відомості, одержані від хворого і оточуючих, взаємодоповнюються, факти анамнезу набувають об’єктивної значимості в процесі аналізу їх лікарем.
БІЛЕТ № 3