3. Проаналізуйте методи дослідження порушень розумової працездатності.

Методики оцінки розумової працездатності

Розумова праця пов'язана з прийомом й переробкою інформації і переважно потребує напруження вищої нервової (психічної) діяльності (ВИД). Головними характеристиками ВНД при розумовій праці є психофізіологічні якості й психічні пізнавальні процеси. Психофізіологічними якостями вважаються властивості нервової системи й функціональні можливості аналізаторів. До професійно важливих психічних пізнавальних процесів розумової праці відносяться сприйняття, пам'ять, увага, мислення та емоції.Таким чином, для оцінки розумової праці необхідно дослідити психічні пізнавальні процеси та психофізіологічні якості, а для оцінки всіх побічних показників - додатково ще й фізичну працездатність та суб'єктивний стан людини. Для оцінки безпосередньої та довгочасної пам'яті використовуються такі методики: слухова та зорова пам'ять на числа, оперативна пам'ять, запам'ятовування елементів та характеристик професійної діяльності. При дослідженні якостей уваги найшли застосування коректурна проба з кільцями Ландольта, коректурна проба Анфімова, переплутані лінії, відшукування чисел з переключенням, розташування чисел й шкали приладів. Оцінка мислення проводиться за допомогою таких методик, як інформаційний пошук в умовах дефіциту часу, додавання й віднімання, додавання й віднімання з переключенням, множення, числові ряди Рождественської, кількісні відношення, встановлення закономірностей та ін.

Варіант №19

1. Розкрийте суть особливості особистості при психопатіях, основні феномени і проблеми.

2. Поясніть _{особливості е}кспериментальних досліджень галюцинацій.

3. Опишіть порушення опосередкованого запам'ятовування.

1. Психопатія (від грец. Psyche - душа і pathos - страждання) - вроджена чи розвинулася в ранні роки аномалія особистості, аномальність вищої нервової діяльності, що обумовлює психічну неповноцінність особистості.

Поведінка особистості модифікується в залежності від форми психопатії, набуваючи аномальну реактивність на окремі групи подразників.

Психопатичний склад особистості виникає на основі взаємодії природженої або рано придбаної біологічної неповноцінності нервової системи з гостро негативними умовами зовнішнього середовища. Характерологической особливістю психопатизованній особистості є дисгармонійного її емоційно-вольової сфери при відносному збереженні інтелекту. Психопатичні особливості особистості ускладнюють її соціальну адаптацію, а при психотравмуючих обставинах ведуть до дезадаптивним поведінковим актам.

Психопатам не притаманні незворотні дефекти особистості. При сприятливих середовищних умовах їх психічні аномалії згладжуються. Однак у всіх психічно важких для них умовах неминуча реакція зриву, поведінкова дезадаптація. Серед осіб, що вчиняють насильницькі злочини, психопати займають провідне місце. Для психопатів характерна незрілість психіки, що виявляється в підвищеній сугестивності, схильності до перебільшень, необгрунтованою помисливості.

Провідним чинником психопатизації особистості в одних випадках є вроджені конституціональні особливості (так звана ядерна психопатія), в інших - психогенне вплив навколишнього середовища («патохарактеріологіческое розвиток індивіда»).

Тривалий вплив несприятливих соціальних факторів може бути основною причиною психопатичного розвитку особистості, її спотвореного психічного формування.

Особистість, яка формується в умовах постійного грубого придушення, приниження, починає проявляти боязкість, пригніченість, невпевненість або, навпаки, підвищену збудливість, агресивність, конфрактаціонність. Обстановка ж загального обожнювання і захоплення, беззаперечного виконання всіх забаганок дитини може призвести до формування істеричного типу особистості, розвитку егоцентризму, самозакоханості (нарцисизму). Разом з цим розвиваються риси експлозивності (вибуховості, імпульсивності). У триваючих умовах надмірної опіки формується астенічний, безініціативність, безпорадність, екстернальна поведінкова орієнтованість (покладання провини за свої невдачі на зовнішні обставини). Оскільки патохарактеріологіческое розвиток особистості переважно обумовлено соціальним фактором, можливо припинення цього процесу за сприятливих соціальних умовах.

Збудливі (емоційно-нестійкі) психопатії відрізняються постійною емоційною напруженістю, дратівливістю, що доходить до нападів люті.Такі особистості після афективних розрядів шкодують про те, що трапилося,, а потім при відповідних обставинах знову стають дратівливими. Їм властива підвищена вимогливість до поводження навколишніх, крайній егоїзм, себелюбність, уразливість і підозрілість. Ці люди не тільки схильні до конфліктів і нелагідності, але й властолюбні, уперті, причепливі по дріб'язках, вимагають безапеляційного підпорядкування своїй думці, покірності, не терплять заперечень. У них спостерігаються коливання настрою (дисфории) полярного типу, які виникають спонтанно або по незначному приводі.

Психопатії істеричного типу (істеричні розлади особистості). З безлічі ознак, властивих істеричної психопатії, основним є егоцентризм, прагнення здаватися у власних очах і очах навколишньою значною особистістю, що об'єктивно не відповідає реальним даним. Бажання залучити до себе увага проявляється в театральності, демонстративності, позерстві. Вони постійно прагнуть бути в центрі уваги, тому емоційно оживлені, здатні до наслідування, фантазуванню. У відповідь на несприятливі ситуації вони дають бурхливі афективні реакції з риданнями, виразною жестикуляцією, «розігруванням» певних сцен, які закінчуються нерідко істеричними припадками, биттям посуду, погрозами самогубства. Прийнято вважати істеричну психопатію жіночою патологією особистості.

Психопатії шизоїдного типу (шизоидное розлад особистості) характеризуються замкнутістю, скритністю, зовнішньою холодністю, відірваністю суджень від реального миру. Їм властиві відсутність внутрішньої єдності й послідовності психічної діяльності в цілому, примхливість і парадоксальність емоційного життя. Емоційна дисгармонія проявляється сполученням підвищеної чутливості до одним сторін життя й емоційною холодністю до інших. Шизоїди виглядають чудакуватими, дивними, ексцентричними. Їхні афективні реакції часто несподівані й зовні здаються неадекватними. У них немає співпереживання чужим лихам і неприємностям. Разом з тим вони часто виявляються інтелектуально обдарованими особистостями, схильними до нестандартних умовиводів і логічних побудов, абстрактним і несподіваним висновкам. Мир фантазій шизоїдів також досить багатий, відвернений від реального життя й повсякденних подій.

Астенічні й психастенічні типи психопатій. Психопатичні особистості астенічного кола характеризуються непевністю в собі й своїх учинках, схильністю до постійного самоаналізу й самоконтролю, підвищеної ранимістю, боязкістю й сензитивностью. Їхня непевність у собі часом здобуває характер нав'язливих сумнівів і підозр. Вони постійно перевіряють завершенность своїх дій; запертость дверей і шаф, своєчасність виконаної роботи і її якість, випробовують тривогу не спізнитися на роботу або на зустріч зі знайомими. Психостеник завжди й у всім сумнівається, йому важко прийняти яке-небудь рішення, але якщо воно прийнято, знову виникають тривожні побоювання в правильності його, можливості перетворити це рішення в життя, тому він постійно зайнятий міркуваннями про сформовану ситуацію, завжди незадоволений собою. Цим особам постійно властив почуття тривоги, по найменшому соматичному неблагополуччю виникають іпохондричні переживання з переоцінкою ознак розладу здоров'я. У конфліктній ситуації такі особистості боязкі, соромливі, нерішучі. Однак при індивідуально психотравмирующих обставинах вони можуть давати виражені афективні реакції із гневливостью, агресивністю, що виглядає як певний дисонанс із основними особистісними формами поводження.

2. Обман слуху, ілюзії і галюцинації найчастіше "спостерігаються при психічних захворюваннях. Тому вони вивчаються психіатрією. Однак питання про формування галлюцинаторных образів має значення і для загальної психології - як частина проблеми формування образів.

Зрозуміло, подання беруть участь у побудові будь-якого образу, як правильного, так і неправильного. Але навряд чи можна розглядати подання як подразники, конкурують за силою з реальними об'єктами сприйняття. Чи підлягає поясненню саме виникнення тих чи інших подань. Адже не зберігаються ж всі вони в свідомості, чи, на думку Е.А. Попова, в підсвідомому, як речі на складі, очікуючи свого часу, щоб посилитися і перетворитися на галюцинації. Клінічні спостереження показують, правда, що в вечірні години перед засипанням сприяє виявленню галюцинації, як втім і будь-якої патології. Але пояснити парадоксальною фазою саме виникнення уявлень та їх перетворення на галюцинації важко. Теорія інтенсифікації уявлень не пояснює механізму виникнення галлюцинаторных образів. Тим часом вона подається в підручниках психіатрії аж до 1968 р.

Досліджувалися також прояви ейдетизму і подовження послідовних образів у галлюцінірующіх хворих. До того ж ряду шукань слід віднести дуже важливі дослідження порогів слухової чутливості галлюцінірующіх хворих (М.С. Лебединський, В.Б. Азбукіна, Н.Р. Баскина і Е.Ф. Бажин). Дані їх поки суперечливі, але цікаві і теж характеризують особливості психіки хворих, страждають галюцинаціями.

Дослідження, проведене в госпіталі університету Неймегена у Нідерландах, вказує на те, що галюцинації Шарля Бонні (ГШБ) - складні бачення у психічно нормальних людей - значно більш поширені, ніж передбачалося раніше. В опитуванні 505 сліпих людей було виявлено, що у 60 з них ознаки ГШБ. Зазвичай при ГШБ пацієнт галюцинує, але у нього відсутні маревні інтерпретації або ознаки порушеної свідомості (як, наприклад, у шизофреніків). Дослідники стверджують:

ГШБ слід розглядати як діагноз тих пацієнтів, які мають скарги на галюцинації, відповідні певним діагностичним критеріям. Немає однозначних способів лікування таких видінь, але стан багатьох пацієнтів покращився після того, як вони дізналися, що душевно здорові.

Однак психічні галюцинації можуть бути пов'язані з фізичними та емоційними розладами. У будь-якому випадку пацієнт сприймає помилкові сигнали і реагує на них так, ніби вони реально існують. Багато фахівців вважають галюцинації такого типу виразом прихованих бажань, емоцій і потреб людини. До прикладу, в них може відбиватися прагнення втекти від реальності, підвищити самоповагу, полегшити почуття провини або досягти бажаного. Ці мотиви можуть впливати на зміст галюцинацій, не тільки пов'язаних з емоціями, але і викликаних фізіологічними станами - при ушкодженнях мозку, органічних захворюваннях, прийомі наркотиків та отруйних речовин.

Взагалі, галюцинації в сучасному світі достатньо важко виявити у людини, для цього існують такі методи: як спостереження, яке поділяється на включене та не включенне, лабораторне та польове та приховане і відкрите, а також бесіди. Щодо методик які діагностують особистість так це, наприклад, Методика по діагностуванню природи галюцинацій Рубінштейн. була розроблена експериментальна методика дослідження. Під приводом перевірки слуху випробуваним пропонувалося прислухатися до того, що буде чутно в кімнаті, визначити і сказати, що саме чутно. І інструкція, і рідкісні репліки експериментатора вимовлялися дуже тихо, і це, як правило, »заражало« випробуваних: вони теж повідомляли про те, що чути, тихим голосом. Звуки відтворювалися за допомогою магнітофона, змонтованого так, що в кімнаті стояв тільки репродуктор, а сам магнітофон в іншому приміщенні. Повної звукової ізоляції експериментальної кімнати досягти не вдалося, тому досліди проводилися тільки зимою і тільки рано вранці, поки в приміщенні було тихо. Якщо перешкоди все ж виникали, вони відзначалися, зрозуміло, в протоколі. Звуки були записані в студії звукозапису на однаковому рівні гучності (15 децибел). На першій половині стрічки були записані однотонні, що тривають упродовж 55 секунд, з перервою в 5 секунд, звуки (гортання сторінок книги, булькання води, цокання годинника, шум дощу, тертя металевих пластинок, дихання людини, морський прибій і т.д.) . На другій частині стрічки були інші предметні звуки: кашель, стукіт у двері, бій годин, кроки, сплеск води, свист, схлипування та ін Вони звучали коротко, на тлі тиші, аритмично в часі. Досвід тривав 25 хвилин. Всі звуки відтворювалися дуже тихо, на межі розрізнення, і тривалий напружене дослухання створювало функціональну перевантаження слухового аналізатора. У цьому істотна особливість методики. Вона давала можливість: оцінити, наскільки добре (тобто швидко і правильно) випробуваний розпізнає звуки по їх предметного джерела;

простежити, як впливає на якість слухових сприйнятті і на психічний стан випробуваного напружене дослухання.