1. Дайте характеристику порушення критичності психічно хворих.

Поняття критичності носить в психіатрії неоднозначний характер; часто мається на увазі критичність до марення, галюцинацій і іншим хворобливих переживань. Особливо важливий той вид критичності, який полягає в умінні обдумано діяти, перевіряти і виправляти свої дії у відповідності з об'єктивними умовами реальності. Нерідко некритичність приймає особливу форму, проявляючись у вигляді порушень спонтанності поведінки, инактивности. Подібна поведінка ми часто спостерігали у хворих з грубими ураженнями лобових відділів мозку. При поверхневому спостереженні ці хворі справляли враження щодо збереженій людей. Вони засвоювали пропоновані їм питання, були орієнтовані в місці і часі, у суспільних подіях, брали участь у трудових процесах, виконували доручення, читали книги, запам'ятовували прочитане, слухали радіо. Однак при найближчому спостереженні можна було відзначити неадекватність їхньої поведінки. Вслухаючись в їх бесіди з рідними, можна було встановити, що хворі правильно відповідали на питання, але самі їх не задавали, не цікавилися життям своїх близьких, не говорили про свої плани на майбутнє. Вони самі не пред'являли скарг, вважали себе здоровими, готовими нести й далі свої трудові обов'язки; лише шляхом наполегливих опитувань і бесід вдалося з'ясувати, що у них мають місце головні болі і інші нездужання, яким вони не надавали значення: "дрібниці, поболить голова і пройде "," відчуваю деяку слабкість, відлежиться недельку і можу назад піти на фронт "- подібні фрази були частими їх висловлюваннями. Соматичний стан цих хворих часто було хорошим.

Втрата цілеспрямованості мислення ® поверховість, незавершеність мислення; мислення перестає бути регулятором дій людини.

С.Л.Рубинштейн: тільки в процесі мислення, при якому суб'єкт більш-менш свідомо співвідносить результати розумового процесу з об'єктивними даними, можлива помилка і що «можливість усвідомити помилку є привілеєм думки».

У психопатології критичність - критичне ставлення до бреду, галюцинацій, до інших хворобливих переживань.

У Зейгарник: критичність - вміння обдумано діяти, перевіряти і виправляти свої дії у відповідності з об'єктивними умовами.

Методика класифікації. Виділяється особлива група помилок - бездумна маніпуляція предметами. Не дослухавши інструкцію, хворі починають розкладати картки по довільним групам. 60% прогресуючий параліч, 20% травма, 11% судинні захворювання. При вказівці експериментатора, що групи повинні бути по сенсу, а картки - підходити один до одного ® робить правильно. Не помічають помилок. Якщо їх вказати, не виправляють. Приклад: хворий вважав вік своєї дочки. Вона виявилася на два роки молодший від нього. На це він сказав: «Все може бути». Хворі легко погоджуються з абсурдними судженнями; легко і бездумно підкоряються пропозиціям іншої людини. Скарг не висловлюють, недоліків не помічають, не обтяжуються перебуванням у лікарні. Не будують планів. Діяльність хворих характеризується відсутністю самоконтролю, байдужим ставленням до того, що вони робили. Таке ставлення до навколишнього, до свого Я було причиною їх зміненого поведінки, змінювало самий характер хворих. Прояви їх глибокого особистісного уплощения - безвідповідальність, безтурботність, недбалість. (Відзначено в трудовій діяльності). Їхнє мислення не спрямоване на об'єкт діяльності, немає зацікавленості у вирішенні завдань, в оцінці.

Лурія: дії лобових хворих не підпорядковані внутрішньому мотиву, відбувається відщеплення дії від його мотиву. Цілеспрямованість мислення вимагає усвідомлення самого себе. Тільки за наявності такого усвідомлення стає можливою критична оцінка своїх дій і думок. Критичне поведінка є найбільш високою і досконалою формою поведінки. Воно припускає розуміння навколишнього в його істинних зв'язках і відносинах, цілеспрямованість дії, можливість самоконтролю і раціонального керівництва своєю поведінкою при досягненні цих цілей. Некритичне поведінка може з'являтися у хворих з порушенням свідомості, через афективного зміни, у розгальмованих хворих.

У досліджуваних хворих був інший генез некритичності. Їх безконтрольне поведінку обумовлювалося відсутністю відношення до роботи, до своїх можливостей, до оцінки результатів своїх дій, тобто було проявом глибокого порушення особистості.

2. Проаналізуйте основні прийоми дослідження порушень особистості.

Исследование нарушений личности заключается в изучении:

 изменения строения и иерархии мотивов

 нарушения смыслообразования

 общения

 самоконтроля и саморегуляции

 уровня притязаний

 самооценки

 критичности

 формирования новых патологических мотивов и потребностей и т.д.

При исследовании личности необходимым является сопоставление объективных данных жизненного пути человека с поведением в отделении, взаимоотношении с больными и персоналом. Знание ценностей человека определяет выбор методик и приемов исследования.

I. Изучение биографии. Метод психологического анализа историй болезни в сопоставлении с данными экспериментально-психологического исследования позволяет выявить нарушение иерархии мотивов, способы формирования патологических потребностей. Каким образом шел процесс изменения мотивационной сферы человека, смена позиций, интересов, ценностей. Выявляются закономерности этих процессов. (См. вопрос № 11)

Изучаются нарушения смыслообразования. Исследование больных Sch Коченовым. Выявлено ослабление побудительной функции мотивов и превращение их в знаемые: парадоксальная стабилизация какого-то круга мотивов (отказ получить зарплату из-за "пренебрежения земными благами"), сужение круга смысловых образований (смысл сохраняет побудительную силу, но распространяется на меньший круг явлений).

II. Экспериментальное исследование. Позволяет формировать деятельность, максимально приближенную к реальной, куда включены важнейшие компоненты: мотивированность действий, целенаправленность, возможность контроля, регуляция, критичность.

1. Наблюдение за общим поведением больного во время эксперимента:

- адекватность принятия инструкции

- отношение к экспериментальной ситуации (мотив экспертизы, аггравация, диссимуляция)

- отношение, порождаемое задачей (интерес, формирование уровня притязаний)

- реакция на ошибки, успех

- критичность и степень самоконтроля

2. Опосредованная оценка изменений личности через познавательные процессы.

-) описание сюжета картины. Зависит от уровня эмоциональной сферы.

У детей с поражением лобных долей мозга трудности распознавания из-за не учета эмоционального выражения персонажей

Исследование Киященко по "производственному" ТАТ Хекхаузена. Дается "глухая" инструкция, что изображено на картине. В норме - определение сюжета с опорой на позу и мимику персонажей. У Sch - описание формальных элементов картины. У Epi - излишняя детализация и морализирование.

3. Моделирование жизненных ситуаций (школа К.Левина), которые затрагивают самооценку, критичность, выявляют саморегуляцию человека непосредственным образом, как в реальной жизни.

- исследование уровня притязаний.

Методика Хоппе: ряд заданий, различающиеся по уровню сложности. Испытуемый сам выбирает сложность задания. Создается ситуация успеха или неуспеха с помощью варьирования времени на выполнение задачи. В норме после успеха уровень притязания повышается, после неуспеха - понижается.

Уровень притязаний также зависит от прошлого опыта, имеет динамику. Модификация методики Юкнат: 2 группы испытуемых. У одной формируется высокий уровень притязаний (ситуация успеха), у другой - низкий. По прошествии 2 недель испытуемые первой группы выбирают более сложные задания.

Серебрякова: связь уровня притязания с самооценкой. Успешность деятельности формирует самооценку, которая с течением времени становится потребностью и уже сама определяет уровень притязаний. Самооценка с возрастом приобретает большее значение как регулятор поведения, чем оценка других людей (Калита).

Холмогорова: задачи одинаковой сложности. Уровень притязаний определяется временем, которое испытуемый предполагает потратить на выполнение (задается "социальная норма", т.е. время за которое "обычно" выполняется это задание).

Норма: уровень притязания меняется в зависимости от успеха-неуспеха, есть ориентация на "соц. норму".

Sch: статичность уровня притязаний, отсутствие ориентации на "норму", мотивация избегания, снижение критичности.

Психопаты: неустойчивость притязаний.

- исследование самооценки

Методика Дембо, Рубинштейн: на вертикальной черте испытуемый отмечает свое положение по шкалам здоровье-больезнь, счастье-несчастье и т.д. В норме тенденция к точке чуть выше середины. У психически больных неадекватная самооценка из-за снижения критичности

- исследования психического пресыщения. Отражает динамику и изменение процесса смыслообразования.

Методика Карстен: испытуемый выполняет длительную монотонную работу (рисование кружков), не зная ее смысла. Через 5-10 минут в норме наступает пресыщение и испытуемый начинает варьировать свою деятельность. Когда вариации достигают выраженной формы, ему говорят, что это задание на выдержку. Задание переосмысливается, хотя и не всеми. Некоторые сами ставят себе цель (проверить себя, выдержку экспериментатора). Дети - олигофрены: не находят новых дополнительных мотивов для продолжения деятельности (нет вариаций, длительные паузы). Быстро бросают работу. Введение цели деятельности не влияет на улучшение. Больные Epi: длительное монотонное выполнение без вариаций. Также нет переосмысления ситуации. Травматики: быстрое пресыщение, грубые вариации (быстрая истощаемость).

Постановка сознательной цели влияет на уменьшение эффекта пресыщения. Методика Славиной: ребенку предлагают ставить точки в кружки. Когда отказывается выполнять задание, экспериментатор настойчиво просит продолжать. В следующей части ребенку ставится сознательная цель: установление нормы, которую необходимо выполнить. При этом дети выполняли больший объем работы (почти в 2 раза). При исследовании детей - олигофренов такого феномена обнаружено не было. Сознательная цель не влияет на структуру задания.

4. Исследование "внутренней картины болезни" через сопоставление жалоб испытуемых с данными патопсихологического обследования. Позволяет определить степень осознания болезни, адекватность оценки тяжести своего состояния, какие переживания связаны с болезнью. Выделено 3 группы жалоб:

а. На снижение умственной работоспособности

б. На измененное отношение к окружающему

в. На соматические недомогания.

Больные Sch склонны недооценивать свои нарушения, самооценка достаточно высока. Больные Epi при верной оценке тяжести соматического состояния недооценивают психические нарушения. Больные инволюционными психозами: переоценивают тяжесть болезненного состояния. Больные с органическими заболеваниями ЦНС дают адекватные оценки.

5. Проективные методы исследования личности. Направлены на изучение системы взаимоотношений субъекта с миром, представленности его субъекту, личностных особенностей, системы мотивов и потребностей и т.д.

Исследование Соколовой Е.Т. о роли мотивации в процессах восприятия в норме и патологии (см. вопрос №4).

Наиболее распространенные: тематический апперцептивный тест ТАТ, чернильные пятна Роршаха.

III. Личностные опросники. ММРI, 16 PF Кеттела и др.