1.5. Особливості організації бухгалтерського обліку

В Україні здійснюється державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Основними нормативними документами, відповідно до яких організується облік у бюджетних установах, є Бюджетний кодекс України і Закон про бухгалтерський облік. Бюджетним кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а Закон про бухгалтерський облік визначає правові засади організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно зі ст. 6 цього Закону порядок ведення бух­галтерського обліку та складання фінансової звітності про виконан- ня кошторисів і бюджетів установ регулюється Державним казначейством України, у складі якого є Управління методології з виконання бюджету, бухгалтерського обліку та звітності. Управління, здійснюючи повсякденне, поточне методологічне керівництво бухгалтерським обліком у бюджетних установах, розробляє план рахунків  бухгалтерського обліку та порядок його застосування,  типову

Рис. 1.7. Обліковий процес та його регламентація в бюджетних установах

кореспонденцію рахунків (субрахунків), форми регістрів синтетичного й аналітичного обліку, інструкції з обліку наявності та використання бюджетних коштів, валютних операцій, необоротних активів, запасів, інвентаризації та списання матеріальних цінностей, форми звітності. Така сувора регламентація методології обліку забезпечує його єдність, порівнюваність показників різних галузей невиробничої сфери, можливість отримання зведених показників для контролю за виконанням кошторисів і бюджетів (рис. 1.7).

Важливу організуючу роль у господарському обліку відіграє Державний комітет України зі статистики, який розробляє та узгоджує з Мінфіном України, Державним казначейством України форми звітності. У бюджетних установах обов’язковим є застосування цілої низки первинних документів, наприклад з обліку необоротних активів, грошових коштів у касі, на рахунках у банку та органах Державного казначейства.

Міністерства та відомства України за погодженням з Державним казначейством у разі потреби можуть видавати вказівки про порядок застосування загальних положень із бухгалтерського обліку в установах своєї системи з урахуванням специфіки їхньої діяльності (наприклад, з обліку бібліотечних фондів, музейних цінностей, розрахунків зі стипендіатами, обліку виробничих витрат, військового майна тощо).

Зазначені відомства також уживають заходів для посилення контрольних функцій бухгалтерського обліку, підвищення професійного рівня кадрів і ролі бухгалтерських служб у забезпеченні ефективності фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Отже, на галузевому рівні міністерства та відомства здійснюють як методологічне, так і організаційне керівництво бухгалтерським обліком.

Ведення бухгалтерського обліку, здійснення контролю за виконанням кошторисів доходів і видатків, а також складання звітності в бюджетних установах покладається на бухгалтерію, яка є, як правило, самостійною службою і має свою структуру (рис. 1.8).

Існують дві організаційні форми обліку в бюджетних установах — бухгалтерії при окремих установах і централізовані бух- галтерії. Самостійні бухгалтерії мають великі установи — вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, лікарні тощо.

Централізовані бухгалтерії — найпоширеніша форма організації обліку — створюються за відомчою чи міжвідомчою ознакою при міністерствах, відомствах та їхніх управліннях, управліннях місцевих державних адміністрацій. Вони щодо бюджетних установ не є вищим органом і виконують усі функції з планування, обліку та звітності обслуговуючих установ.

Рис. 1.8. Структура централізованої бухгалтерії

Процес створення централізованих бухгалтерій почався в 1960-х роках, і нині вони обслуговують понад 90 % бюджетних установ, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів. Централізація справила позитивний вплив на бухгалтерський облік і звітність: поліпшився функціональний розподіл обов’язків між працівниками, набули поширення прогресивні форми й методи обліку, скоротилися видатки на утримання апарату управління, з’явилася можливість порівнювати та узагальнювати результати аналізу й контролю виконання кошторисів однотипних установ, використовувати сучасну обчислювальну техніку.

Указом Президента України від 25.12.2001 № 1251 заплановано низку заходів, спрямованих на посилення ролі бухгалтерського обліку в зміцненні фінансової дисципліни та запобіганні правопорушен­ням у бюджетній сфері. Передбачається, зокрема, провести обов’яз­кову сертифікацію головних бухгалтерів (керівників фінансових служб), головних розпорядників коштів державного бюджету з метою підвищення професійних вимог до зазначених осіб стосовно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, а також протягом 2002—2003 років розробити на основі міжнародних стандартів національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в державному секторі.

Першими на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку перейшли комерційні банки України. З 1 січня 2001 року норми 25-ти національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку стали обов’язковими у фінансовій звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім бюджетних установ). Процес такого реформування бухгалтерського обліку посприяв уніфікації його понятійного апарату й побудові в цілому на загальноприйнятих у світовій практиці принципах: повного висвітлення, обачності, авто­номності, послідовності, безперервності, нарахування та відповідності доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної собівартості, єдиного грошового вимірника, періодич­ності. Ці принципи наведено в Законі про бухгалтерський облік. Вони розглядалися в курсі «Бухгалтерський облік» і становлять методологічну основу його побудови.

Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в бюджетних установах, на відміну від чинного нормативного забезпечення, мають ураховувати вимоги міжнародних стандартів обліку для урядових організацій (діє 17 стандартів) і передбачати варіантність, альтернативність вирішення певних облікових процесів. Тоді кожна бюджетна установа, виходячи з конкретних умов своєї роботи, зможе вибирати найбільш прийнятний для себе варіант, який забезпечуватиме надійний контроль за ефективним використанням бюджетних коштів. Цей вибір і становить, власне, сутність облікової політики (рис. 1.9).

Рис. 1.9. Зміст облікової політики бюджетних установ

З метою адаптації бухгалтерського обліку в бюджетних установах до міжнародних стандартів Державне казначейство України провело значну роботу:

Розроблено новий План рахунків, в якому уніфіковано понятійний апарат (активи, необоротні активи, запаси, доходи, витрати, власний капітал, фінансові результати); рахунки згруповано у класи, вилучено активно-пасивні розрахункові рахунки.

Бухгалтерський баланс побудовано за принципом «баланс-нетто»: оцінювання необоротних активів здійснюється за залишковою вартістю. План рахунків тісно пов’язаний з розділами балансу.

Внесено зміни до типової кореспонденції рахунків:

курсові різниці за операціями з іноземною валютою списують­ся на фінансові результати;

прострочена дебіторсько-кредиторська заборгованість списується на фінансові результати;

наприкінці року визначається фінансовий результат виконання кошторису з відображенням його в пасиві балансу.

Контрольні завдання до розділу 1

Особливості фінансово-господарської діяльності бюджетних установ.

Основні об’єкти обліку в бюджетних установах.

Зміст облікової політики бюджетних установ.

Зміст і побудова Плану рахунків бюджетних установ.

Зміст і структура балансу бюджетних установ.

Зміст державного регулювання бухгалтерського обліку в бюджетних установах.

Взаємозв’язок основних регістрів меморіально-ордерної форми («Журнал-Головна»).

Організаційні форми бухгалтерського обліку в бюджетних установах.

Функції та завдання бухгалтерського обліку в бюджетних установах.

Основні нормативні документи, якими регулюється порядок ведення бухгалтерського обліку в бюджетний установах.

Взаємозв’язок балансу і Плану рахунків бюджетних установ.

Основні принципи бухгалтерського обліку, що становлять методологічну основу його побудови в бюджетних установах.

РОЗДІЛ  2 ОБЛІК ДОХОДІВ І ВИДАТКІВ 2.1. Система розпорядників коштів (РК) і завдання обліку їхніх доходів і видатків

Основні терміни і поняття:

бюджетне асигнування, бюджетне зобов’язання, бюджетне призначення, розпорядники бюджетних коштів, доходи, видатки, загальний фонд, спеціальний фонд, касові видатки, фактичні видатки, відомча класифікація видатків, функціональна класифікація видатків, економічна класифікація видатків, реєстраційні рахунки, особові рахунки, зведені особові рахунки, спеціальні реєстраційні рахунки.

Бюджетні установи, як уже зазначалося, не мають оборотних коштів, а тому покривають свої видатки повністю за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи в особі їхніх керівників, яких уповноважено на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету, називаються розпорядниками бюджетних коштів (далі — розпорядники). За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів (ГРК) бюджету (розпорядників коштів І ступеня) та розпоряд­ників бюджетних коштів нижчого рівня.

Повноваження, які надаються головному розпорядникові бюджетних коштів Бюджетним кодексом України і Законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє на­давати бюджетні асигнування, називаються бюджетним призначенням.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути:

1) за бюджетними призначеннями, передбаченими Законом про Державний бюджет України — органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їхню діяльність, в особі їхніх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їхніх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим — уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної республіки Крим та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їхніх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими міс­цевими бюджетами — керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їхніх секретарів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних струк­турних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів ІІ ступеня і ІІІ ступеня. Розпорядники коштів ІІ ступеня — це бюджетні установи в особі їхніх керівників, які вповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам ІІІ ступеня.

Розпорядники коштів ІІІ ступеня — бюджетні установи в особі їхніх керівників, які вповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи.

Найбільше прав і обов’язків (функцій) у головного розпорядника коштів бюджету, який згідно з Бюджетним кодексом:

розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити (документ, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період) і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;

отримує бюджетні призначення затвердженням їх у Законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

затверджує кошториси розпорядників коштів нижчого рівня;

здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками коштів нижчого рівня, і витрачанням ними бюджетних коштів;

одержує звіти про використання коштів від розпорядників коштів і аналізує ефективність їх використання.

Відповідно до визначених функцій певні права й обов’язки щодо формування доходів і здійснення видатків мають розпорядники коштів нижчого рівня.

Основні завдання бухгалтерського обліку доходів і видатків бюджетних установ як розпорядників коштів такі:

контроль за повним і своєчасним надходженням бюджетних коштів (загального і спеціального фондів);

забезпечення контролю за витрачанням бюджетних коштів згідно із затвердженим кошторисом доходів і видатків;

забезпечення всіх рівнів управління інформацією про рух і використання бюджетних коштів.