2.1. Поняття основних засобів та особливості їх функціонування в економіці країни

Необхідною умовою здійснення господарської діяльності є забезпечення підприємства основними засобами. Водночас поінформованість про наявність основних засобів та постійний контроль за їх ефективним використанням мають велике значення для управління виробничою діяльністю кожного підприємства.

Необхідно зазначити, що поняття “основні засоби” розглядати як окрему категорію почали лише на сучасному етапі економічного розвитку [19, с. 28].

В історично найперших працях економістів взагалі розглядалася лише категорія капіталу, до якої як одну із складових включали основні засоби [19, с. 158].

Кожен із дослідників цього поняття намагався сформулювати власне бачення його сутності. Тому глибше дослідження змісту та специфічних ознак основних засобів є необхідною передумовою для теоретичної розробки проблем ефективності їх використання й відтворення на підприємствах у сучасних умовах господарювання.

На початку ХІІ століття Антуан Монкрет’є, Вільям Петті засновники політичної економіки почали звернули увагу на роль капіталу в процесі виробництва.

Меркантелісти (ХV – ХІІІ ст.) ототожнювали капітал з грошима (золотом, сріблом) [19,с. 161].

Фізіократи (друга половина ХVІІІ ст.) ототожнювали капітал із засобами сільськогосподарського виробництва, поєднання яких з природою (землею) забезпечує приріст чистого продукту.

А. Сміт (1723 - 1790 рр.), описував капітал, як частину активів

призначену для подальшого виробництва запасів, від якої очікують отримати дохід.

Ж. Б. Сей (1767-1832 рр.) розглядав капітал, як фактор виробництва (уречевлені матеріальні блага, засоби виробництва), які сприяють створенню та розподілу національного доходу.

Дж. С. Мілль (1806 – 1873 рр.) обґрунтовував поняття «капіталу», як попередньо нагромадженого запасу продуктів минулої праці, призначених для виробництва (заощадження, які споживаються у процесі виробництва).

Цікавим є трактування капіталу за К. Марксом (1818 - 1883). Він розглядає цю категорію як само зростаючу вартість (вартість, що приносить додаткову вартість); виробничі відносини капіталістичного способу виробництва засновані на експлуатації та монопольному привласненні капіталістами неоплаченої праці найманих робітників. Що ж стосується основного капіталу, то його він відносить до постійного, який в свою чергу, розглядає як вартість засобів виробництва [13, с. 57].

Е. Бем – Баверк (1851 – 1919 рр.) трактує поняття «капіталу», як проміжного продукту, що створюється на окремих стадіях «непрямого шляху» виробництва.

Й Шумпетер говорив про капітал, як «фонд купівельної сили», що служить для придбання засобів виробництва, здатний забезпечувати науково – технічний прогрес суспільства.

На наступних етапах розвитку економічної думки категорія “основний капітал” не зазнала значних трансформацій свого тлумачення.

Що стосується розгляду даної категорії українськими вченими-економістами, то хотілось би звернути увагу на здобутки М. Туган-Барановського, який надавав основному капіталу великого значення, пов’язуючи процес його нагромадження з циклічністю розвитку економіки в цілому.

Російські ж економісти (Санамов Ю.А., Багачева Г.Н., Денисов Б.А.) при визначенні сутності основного капіталу акцентують увагу на ролі останнього в процесі виробництва, тобто його значенні при безпосередньому використанні.

На сучасному етапі, питання обліку операцій з основними засобами стали предметом дослідження багатьох вітчизняних вчених-економістів: М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, Б.І. Валуєва, Н.Г. Виговська, Н.М. Гуляєва, І.П. Житня, Я.Д. Крупка, М.В. Кужельного, В.В. Сопко, В.Г. Швець та інші; й зарубіжних вчених-економістів: Й. Бетге, М.Ф. Ван Бред, М.Р. Метьюс, М.Х.Б. Перер, Ж. Рішар, Я.В. Соколов, А.Є. Фукс, Е.С. Хендріксен, та інших.

Значним внеском у розвиток теорії та практики обліку основних засобів серед вітчизняних науковців є монографії: Н.Г. Виговської “Удосконалення обліку амортизації: стан, проблеми, перспективи”, А.Г. Загороднього, Н.Є. Селюченко “Планування та організація основних засобів на засадах лізингу”, Н.М. Малюги “Шляхи удосконалення оцінки в бухгалтерському обліку: теорія, практика, перспективи”, С.В. Бардаша “Інвентаризація: теорія, практика, комп’ютеризація”.

В економічній теорії під необоротними активами розуміють вилучені підприємством з господарського обороту власні кошти, які продовжують обліковуватися на балансі.

У бухгалтерському обліку до необоротних активів відносяться активи, призначені для використання протягом періоду більше одного року. Тобто вони обслуговують декілька циклів виробництва, не змінюючи при цьому своєї натуральної форми.

Для здійснення своєї статутної діяльності підприємствам необхідні необоротні активи, тобто засоби праці, під якими в економічній літературі розуміють річ або комплекс речей, за допомогою яких працівник здійснює вплив на предмети праці (сировину, матеріали).

До засобів праці відносяться машини, обладнання, інструменти тощо, тобто основні засоби підприємства.

В економічній літературі часто ототожнюють поняття «основні засоби» та «основні фонди».

Під фондами розуміють джерела утворення господарських засобів підприємства, до яких відносять статутний капітал, резервний капітал, прибуток та інші джерела, які відображаються в пасиві балансу.

Стосовно основних засобів більш правильно застосовувати поняття «засоби», бо саме вони становлять частину активів підприємства [21, с. 143].

З прийняттям Податкового кодексу на зміну поняттю «основні фонди» у податковому обліку з 01.04.2011 р. прийшов бухобліковий термін «основні засоби» [9].

Під поняттям «основні фонди», яке використовувалось у податковому обліку та було визначено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР пп. 8.2.1 (далі – Закон про прибуток) слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно з підпунктом 14.1.138 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) основні засоби — матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зношенням та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він

довший за рік) [9].

Із новацій податкового законодавства, що заслуговують на особливу увагу, насамперед, відзначимо заплановане підвищення вартісного критерію при зарахуванні об’єктів у податковому обліку до складу основних засобів.

Відповідно, у майбутньому до основних засобів у податковому обліку потраплятимуть об’єкти вартістю понад 2500 грн., призначені для використання в господарській діяльності, з очікуваним строком корисного використання більше 1 року або операційного циклу, якщо він більше року (п.п. 14.1.138 Податкового кодексу). При цьому відповідно, придбаваючи з 2012 року об’єкти ОЗ, платники ПДВ порівнюватимуть із новою величиною у «2500 грн.» вартість їх придбання без ПДВ, а неплатники ПДВ — вартість об’єкта, що придбавається, з ПДВ (за аналогією з листом ДПАУ від 05.11.2004 р. № 21546 / 7 / 11 - 1117, що пояснював свого часу застосування вартісного критерію в «1000 грн.»).

Проте, незважаючи на те, що вартісну межу намічається підняти з 1000 до 2500 грн., згідно з пунктом 14 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень ПКУ у 2011 році залишається вартісна межа для основних засобів у сумі і 1000 гривень [9].

Детально вивчаючи проблематику дослідження, у роботі дотримуватимемось економіко - правового визначення основних засобів наведеного в П(С)БО 7 “Основні засоби”, де вони описуються, як матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [10].