4. Злочини у сфері банкрутства

Ст. 218 Фіктивне банкрутство

Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини в сфері виконання суб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань.

Предметом злочину є інформація (відомості) про фінансовий стан суб’єкта підприємницької діяльності, яка надається громадянином-засновником або власником суб’єкта підприємництва – юридичної особи чи службовою особою такого суб’єкта або громадянином-суб’єктом підприємницької діяльності господарському суду, яка є завідомо неправдивою – містить відомості про фінансову неспроможність виконати грошові вимоги з боку кредиторів і зобов’язання перед бюджетом при фактичній наявності такої можливості.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують:

1) діяння у вигляді неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом;

2) наслідок – у вигляді великої матеріальної шкоди кредиторам або державі;

3) причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Велика матеріальна шкода кредиторам або державі – це матеріальна шкода, що в п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел.

Суб’єкт злочину: 1) громадянин-засновник (власник) або службова особа суб’єкта господарської діяльності; 2) громадянин-підприємець.

Ст. 219 Доведення до банкрутства

Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини в сфері виконання суб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань.

Об’єктивну сторону злочину характеризують:

а) дії, що погіршують фінансову спроможність суб’єкта господарської діяльності;

б) перший наслідок – стійка фінансова неспроможність цього суб’єкта господарської діяльності;

в) другий (похідний від першого) наслідок – велика матеріальна шкода державі чи кредитору;

г) причинний зв’язок між діями та наслідками.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Суб’єктивна сторона злочину – умисел, поєднаний з корисливими мотивами (прагненням до отримання будь-яких матеріальних вигод) або іншою особистою заінтересованістю (помста, заздрість, особисті неприязні стосунки з кредитором тощо) чи задоволенням інтересів третіх осіб (наприклад, інтересів осіб, які бажають купити збанкрутіле підприємство за безцінь). Ставлення винного до заподіяної майнової шкоди може характеризуватися прямим або непрямим умислом.

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку і є громадянином – засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності.

5. Злочини у сфері обслуговування споживачів та захисту їх прав

Ст. 225 Обман покупців та замовників

Безпосереднім об’єктом є встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг населенню, а також законні інтереси покупців та замовників.

Потерпілими виступають тільки окремі громадяни (фізичні особи) – покупці і замовники.

Предметом злочину є товари або відповідні кошти, в залежності від того, на отримання якого із цих двох видів майна було спрямовано дії винної особи.

Об’єктивна сторона складу злочину характеризується:

1) діянням – обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг;

2) наслідком – матеріальна шкода громадянинові в сумі, що перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян;

3) причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Характерною ознакою цього складу злочину є і обстановка вчинення – обстановка реалізації товарів та надання послуг. Для кваліфікації цього злочину не має значення місце його вчинення.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел.

Суб’єкт злочину – спеціальний, а саме будь-яка особа, що реалізовує товари або надає послуги.

У частині 2 ст. 225 КК України встановлена кримінальна відповідальність особи, раніше судимої за обман покупців чи замовників.