Глава 4

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ

П План (логіка) викладу і засвоєння матеріеиу:

1. Поняття "ефект" та "ефективність ".

2. Поняття "ефективність праці".

3. Сутність та значення продуктивності праці.

4. Д жере і а зростання продуктивності праці.

5. Компоненти діяльності людини та їх влив на продуктив­ність праці.

6. Методи визначення продуктивності праці.

4. 7. Фактори та резерви росту продуктивності праці.

4.1. Поняття "ефект" та "ефективність"

Будь-яка цілеспрямована виробнича діяльність спрямована на досягнення певною результату, ефект результат чого-небудь Результати виробництва характеризуються обсяюм випхскч Прокіп, дотаною вартістю, прибутком а також показниками конкурентноздатності, якості життя, екології тощо У

де Я _і - рентабельність праці і-го виду:

Д ^додаткова вартість від діяльності персоналу і-ої групи,

2 ^витрати на персонал г-оі групи

Як один з показників рентабельності праці можна розглядати норму додаткової вартості.

На макроекономічному рівні рентабельність праці характеризується долею витрат з національного доходу, що спрямовується на оплату праці (у розвинутих країнах - 35-45%).

4.2. Поняття "ефективність праці"

Ф Продуктивність праці - показник економічної ефективності трудової діяльності працівників Вона визначається співвідношенням кількості виробленої продукції чи послуг та витрат праці, тобто виробітком на одиницю витрат праці. Але ефективність праці не вичерпується тільки п економічною складовою

Поняття "ефективність праці" ширше за поняття продук­тивність праці та включає окрім економічного (власно продуктивність праці) ще і психологічний та соціальний аспекти.

Психофізіологічна ефективність праці визначається впливом трудового процесу на організм людини. З цієї точки зору ефективною може бути визнана тільки така праця, яка поряд з певною продуктивністю забезпечує відповідні нормам санітарно-гігієнічні умови та безпеку, достатню змістовність праці та дотримання меж її розподілу, можливість всебічного розвитку фізичних, розумових сил та здібностей людини у процесі праці, попередження негативного впливу виробничого оточення на працівника.

Звідси випливає й поняття соціальної ефективності праці, котре включає вимогу гармонійного розвитку особи кожного працівника, підвищення його кваліфікації та розширення виробничого профілю, формування позитивного соціального клімату у трудових колективах, посилення соціально-політичної активності та вдосконалення усього образу життя.

Якщо не забезпечується психофізіологічна та соціальна ефективність праці, то неодмінно знижуються і темпи зростання продуктивності праці.

Тому урахування ефективності праці у всіх її аспектах потрібно при визначенні факторів та резервів зростання продуктивності праці.

4.3. Сутність та значення продуктивності праці

В сучасній науковій та учбовій літературі панують два протилежні підходи до визначення сутності та змісту продуктивності праці. В цьому відбиваються різні методологічні позиції авторів, що розглядають ці питання. Узагальнено зміст протиріччя відбивають наступні положення:

прибічники трудової теорії вартості стверджують, що продуктивність праці ( джерелом та узагальнюючим показником ефективності виробництва,

прибічники теорії факторів виробництва вважають, що треба відрізняти продуктивність усіх чотирьох факторів виробництва: продуктивність праці, продуктивність землі, продуктивність капіталу та продуктивність підприєм­ництва Загальна ефективність або продуктивність підприємства буде відби­ватися сумою продуктивності факторів виробництва, а продуктивність праці-один з показників його ефективності

Розглянемо аргументацію сторін.

"Трудовики" виходять з того, що при визначенні економічного змісту продуктивності праці треба виходити з того, що праця, яка витрачена на виробництво тої чи іншо'¹' продукції, складається з живої праці, що витрачається у даний момент безпосередньо у процесі виробництва даної продукції, і минулої праці, яка уречевлена у продукції, що створена раніше та використовується для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія - повністю; машини, споруди, будівлі - частково).

Функцією живої конкретної праці є не тільки вироблення нової вартості, але й перенесення робочого часу, що матеріалізований у речових елементах виробництва, на продукт, що створюється знову. Тому продуктивна сила конкретної праці характеризується її здатністю створювати нові споживчі вартості потрібної якості та зберігати при цьому минулу (уречевлену) працю. У зв'язку з цим відрізняють поняття: зріст продуктивності живої (індивідуальної) праці та зріст продуктивності суспільної праці (усієї праці - живої та минулої), про яку не можливо судити тільки з економії витрат живої праці на даному виробництві.

Загальна тенденція зростаючої продуктивності праці виявляється у тому, що доля живої праці у продукті зменшується, а доля уречевленої праці (у вигляді сировини, пального, амортизації) зростає, але так, що загальна сума праці, що укладена у одиницю продукту, скорочується. У цьому і полягає сутність підвищення продуктивності суспільної праці.

Економічна сутність продуктивності праці відбивається у економії робочого часу. Більш продуктивна праця означає менші витрати робочого часу на виробництво однакового товару у однакових умовах виробництва.

Що ж уявляє собою показник продуктивності праці у відповідності до теорії факторі в виробництва? Прибічники такої методологічної позиції вважають, що відповідь на це питання дає розгляд складу елементів ринкової ціни товару. Укрупнено цей склад вони подають у наступному вигляді:

• ціна сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів;

• Гріна спожитої енергії;

• амортизаційні відрахування від ціни обладнання, будівель, споруд; '~~

• заробітна плата персоналу;

• відрахування від заробітної плати у соціальні фонди;

• прибуток від використаного капіталу;

• земельна рента;

• підприємницький прибуток

Витрати, що відображені у цих складових, окрім трьох перших, утворюють додаткову вартість.

Вартість, що створена знову у результаті праці працівників підприємства буде дорівнювати величині заробітної плати з відра­хуванням від неї. Окрім того, праця переносить частину ціни сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів та енергії на готовий товар. Ці витрати праці також відносять до загальних трудовитрат, які відбиваються у показнику продуктивності праці.

Разом з тим, автори цього ствердження самі справедливо визнають, що достатньо спірним є питання про те, яку частину ціни спожитих сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, енергії переносить праця, а яку - інші фактори виробництва. Не з'ясовується також механізм тасуьстрат надання цьінностьі товару іншими факторами виробництва.

Значення продуктивності праці визначається тим, що її зріст є неодмінною умовою розвитку виробництва, який складає економічну основу розвитку суспільства незалежно від системи господарювання, що у ньому існує. Зріст продуктивності праці на підприємствах виявляється у вигляді:

• збільшення маси продукції, що виробляється у одиницю часу та без погіршення и якості;

• підвищення якості продукції при незмінному її обсязі, що виробляється у

• скорочення витрат часу на одиницю продукції, що виробляється

• зменшення долі витрат праці у собівартості продукції;

• скорочення часу виробництва та обороту товарів;

• збільшення маси та норми прибутку.

Очевидно, що можуть бути різні комбінації вказаних видів проявлення зростання продуктивності праці. Кожний з них окремо та їх сполучення підтверджують велике значення продуктивності праці та її приросту для економіки підприємств, які знаходяться під впливом зростаючої конку­ренції на ринках товарів та послуг. Зріст продуктивності праці забезпечує підприємствам та всьому громадському виробництву розвиток та сприятливі перспективи, що, у кінцевому розрахунку, веде до підвищення рівня життя населення.

Значення продуктивності праці підкреслюється і тим, що проблеми з нею пов'язані, є предметом дослідження економічної науки, починаючи з другої половини 19 сторіччя до наших днів. У США спочатку розраховували середній виробіток продукції у натуральному виразі на одного виробничого робітника, потім перейшли до розрахунків у грошо­вому вираженні. Починаючи з кінця 50-х років XX ст. продуктивність праці почали розраховувати на весь промислово-виробничий персонал, а не тільки на зайнятих робітників. Після того показники продуктивності праці розповсюдилися з промисловості на інші галузі економіки, у тому числі і на послуги.

У другій половині XX сторіччя розрахунки продуктивності праці стали загальновизнаним інструментом аналізу й планування виробництва. У країнах з ринковою економікою цьому показнику також надавалася та продовжує надаватися велика увага і на загальнодержавному рівні, і на підприємствах для цілей аналізу виробництва та пошуків резервів його підвищення.

На жаль, в умовах переходу до ринкової економіки, а конкретно, починаючи з 1992 року у нашій країні офіційні статистичний облік та звітність з цього показника були анульовані. Здається, що це серйозна втрата для науки та виробництва, тому що підвищення продуктивності праці є важливішою умовою виходу економіки країни з кризи. Дає надію те, що на державному рівні з'явилися перші ознаки розуміння цього.

Центр продуктивності М міністерства праці та соціальної політики, який існує як державна науково-дослідницька організація з 1966 року, рішенням Кабінету Міністрів України визначений головною організацією з обґрунтування та забезпечення державної політики в галузі продуктивності праці. Зараз діяльність Центру спрямована на створення державної системи підвищення продуктивності економіки країни. З цією метою розвивається міжнародне співробітництво по проблемам продуктивності за міжнародними проектами. В 1995 році Центр став членом Європейської Асоціації Національних Центрів продуктивності, а в 1996 році Рада директор і в Світової конференції науки з продуктивності та якості визнала Центр продуктивності Мінпраці України своїм відділення в Україні. Завдяки цьому Центр одержує наукові, методичні та статистичні матеріали з питань продуктивності та використовує їх у роботі. Центр продуктивності увійшов до системи ІНТЕРНЕТ і має в ній власну інформаційну сторінку, його введено у світові каталоги відповідних галузей науки багатьох країн світу.

На жаль, програма створення державної системи підвищення продуктивності розробляється дуже повільно, наукові здобутки Центру не стали інструментом господарського механізму країни.