4.4. Джерела зростання продуктивності праці

Загальновизнаним є визначення поняття "продуктивності праці" як її плідність, результативність. Але виникає запитання: чому плідність праці окремих працівників, що виготовляють одну і ту ж продукцію відрізня­ється. Різна також продуктивність праці при випуску однакової продукції на конкретних підприємствах, у різних країнах.

Що ж визначає ступінь плідності, результативності праці? У загальному вигляді відповідь на це питання можна сформулювати наступним положенням: на рівень продуктивності праці впливають величина екстенсивного використання праці, інтенсивність праці, а також техніко-технологічний та організаційний рівень виробництва.

Екстенсивна характеристика праці відбиває ступінь використання робочого часу та його тривалість у зміну за умов незмінності інших характеристик. Екстенсивне використання робочого часу має наочну межу: законодавчо встановлену тривалість робочого дня та робочого тижня. Якщо у перебіг робочого дня встановлений законодавчо робочий час використовується на працю, то це і буде межею можливої величини екстенсивного її використання.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості у одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої за цей час енергії людини. Чим вища інтенсивність праці, сиавища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними та психологічними можливостями людського організму, а це означає, що інтенсивність праці має психофізіологічну межу і не може бути необмеженою.

Нормальна праця передбачає і нормальну її інтенсивність, тобто таку витрату житі євої енергії на протязі робочого часу у зміну, яка забезпечує при діючій системі охорони здоров'я, реально доступній якості харчування та раціональному використанні вільного від роботи часу умови для повноцінного здійснення усіх життєвих функцій та повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня.

Таким чином, інтенсивність праці — важливий фактор продуктивності, але він має психофізіологічну межу та потребує дотримання норм витрат людської енергії.

Джерелом росту продуктивності, який не має меж, є науково-технічний прогрес, технічне, технологічне та організаційне вдосконалення виробництва, появлення нових матеріалів, видів енергії тощо.

Це джерело продуктивності праці у свій час сформулював К.Маркс, розкриваючи категорію "продуктивна сила праці":

"Продуктивна сила праці визначається різноманітними обста­винами, поміж іншим середньою ступінню мистецтва робітника, рівнем розвитку науки та ступенем її технологічного засто­сування, суспільною комбінацією виробничого процесу, розмірами та ефективністю засобів виробництва, природними умовами." (К.Маркс, т.23. С.48).

Продуктивна сила праці впливає на продуктивність живої праці, тобто тої, яка здійснюється у даний термін часу. К.Маркс стверджує: "... чим більша продуктивна сила праці, тим менше робочий час, що необхідний на виготовлення певного виробу, тим менша маса праці, що в ньому кристалізована, тим менша його вартість... Величина вартості товару змінюється, таким чином, прямо пропорційно кількості та обернено пропорційно продуктивній силі праці, яка находить собі здійснення у цьому товарові" (К.Маркс, т.23. С. 49).

Ф Отже, продуктивність праці, - це характеристика іі плідності, якісний показник и ефективності, а продуктивна сила праці - є джерело продуктивності праці.

4.5. Компоненти діяльності людини та їх вплив на продуктивність праці

У будь-якому виді діяльності людини можна відокремити дві компоненти. Перша характеризує працю, що виконується за даною технологією, інструкцією, традицією, коли виконавець роботи не вносить до неї ніяких елементів новини, власної творчості. Така праця називається регламентованою або а-працею. Друга характеризує працю, яка спрямована на створення нових духовних або матеріальних благ, а також нових методів виробництва. Ця праця називається новаційною, творчою або ^-працею.

Типовим прикладом діяльності, у якій переважно використовується а-праця, є виконання виробничої операції на конвеєрі з регламентованим ритмом. Регламентованим може бути не тільки малокваліфікована фізична праця, але і діяльність службовця, якщо вона зводиться до виконання службових інструкцій. Таким чином, а— праця може бути як фізичною, так і розумовою.

Переважно творчою є праця винахідників, раціоналізаторів, учених, викладачів, менеджерів, підприємців тощо.

Вищим проявом творчості вважається мистецтво. Відокремлення а-праці та праці достатньо для аналізу факторів продуктивності у галузях матеріального виробництва. У літературі, мистецтві, філософії важливу роль, а у деяких сферах визначальну, відіграє духовна компонента діяльності людини, яку означають як у-праця.

Таким чином, у загальному випадку, усі види діяльності людини можуть бути описані за допомогою трьох компонентів:

Необхідність відокремлення перших двох компонентів праці об'єк­тивно обумовлена принциповими відмінами іх впливу на продуктивність суспільної праці, доход окремого підприємства та національний доход країни.

Збільшення кінцевого продукту (товарів та послуг) за рахунок сс-праці можливе лише за умов збільшення чисельності працівників, тривалості часу праці та її інтенсивності. Як було показано вище ці фактори зростання продуктивності праці діють у певних межах.

На відміну від цього, за рахунок Р-праці зріст обсягу продукції мож­ ливий також за умов незмінних витрат робочого часу та інтенсивності праці. Це обумовлено тим, що на основі певних технічних, організаційних та підприємницьких ідей створюються нові джерела зростання продуктивної сили праці (рівень технічної озброєності виробництва, застосування у виробництві досягнень науки та енергооснащеність праці, підвищення кваліфікації працівників для оволодіння новою технікою та технологією, підвищення рівня менеджменту тощо).

Однак ос-праця залишається дуже важливою компонентою сус­пільного виробництва, яка забезпечує його стійкість в економічному, соціальному та моральному аспектах. За умов незмінної інтенсивності та скорочення тривалості продуктивність а-праці збільшується за рахунок результатів Р-праці - на основі зростання продуктивної сили праці.