2.2 Оформлення та правила заповнення польового щоденника

Польовий щоденник – основний первинний документ реєстрації геологічних, екологічних, геоморфологічних, грунтових, ландшафтних та інших спостережень. Польовий щоденник містить у собі всю зібрану в ході польових робіт інформацію. Усі спостереження і факти, зібрані під час роботи в полі, повинні бути обов’язково в ньому відображені.

Титульний лист щоденника. На ньому вказують:

• назву організації;

• назву практики, номер бригади;

• номер польового щоденника;

• прізвище, ім’я та по батькові власника;

• дати початку і закінчення щоденника;

• номери першої та останньої точок спостереження (щоб не довелося перегортати всі щоденники, якщо потрібно знайти якусь конкретну точку);

• адресу, за якою потрібно повернути загублений щоденник (звичайно адреса організації й особиста адреса дослідника).

Зміст щоденника міститься на звороті титульного листа.

На останніх сторінках щоденника поміщають довідкову допоміжну інформацію, наприклад, умовні позначення до малюнків, стратиграфічну шкалу, плани опису гірських порід, рельєфу, грунтів, рослинності і т.д. Системи умовних позначень слід дотримуватись впродовж усього щоденника.

Записи в польовому щоденнику ведуться тільки в полі (у маршруті). Те, що не занесено в щоденник у полі не може бути прийняте до розгляду.

На ліву сторону розвороту щоденника виносять усі рисунки і схеми, номери зразків і проб, фотознімки (із коротким викладом їхнього змісту). Посилання на рисунок у тексті обов’язкові. Тут же на лівій стороні викладаються короткі припущення і гіпотези дослідника, які виникли у процесі спостережень і потребують подальшого вивчення та підтвердження або спростування.

Записи спостережень ведуться на правій стороні розвороту щоденника. Тут же (у тексті) відзначаються узяті проби і зразки.

Кожен маршрут починають з нової сторінки. На початку кожного маршруту вказують:

• день, місяць і рік, час, номер маршруту і, якщо необхідно, його тематичну спрямованість, наприклад, геоморфологічний;

• основні пункти маршруту, тобто його “нитку”;

• мету і завдання маршруту;

• прив’язку початку маршруту (тобто де починаються спостереження).

Під час руху в маршруті дослідник, відповідно до мети та поставлених завдань, робить певні спостереження, наприклад, вивчає елементи рельєфу, що зустрічаються, виходи й уламки порід, рослинний покрив, прояви екзогенних геологічних процесів, об’єкт і чинники впливу на природне середовище тощо. У польовому щоденнику ведуться відповідні описи (записи). У тому випадку, якщо, скажімо, геологічний об’єкт (відслонення порід, виходи корисних копалин, джерело, зсув, або щось інше) становить для дослідника значний інтерес, рух припиняється, ставиться точка спостереження, яку необхідно прив’язати до карти та елементів місцевості, і об’єкт описують більш докладно.

Опис кожної точки спостереження починається з нового рядка. Указується літера “Т”, що означає точка, і її номер (наприклад: “Т.1”). Прив’язка точки міститься поруч з її номером в одному абзаці. Номера точок рекомендується обводити в прямокутник для полегшення пошуку. У випадку якщо дослідження ведуться в декількох напрямках, доцільно ввести в позначення точок спеціальні значки. Як правило, прямокутником або квадратом позначають точки геологічних спостережень, кружком – гідрогеологічні спостереження (опис джерел і т. ін.), трикутником – якщо описують рельєф і проводять геоморфологічні спостереження. Такі позначення полегшують пошук необхідного запису. Ці позначення потрібно винести на останню сторінку щоденника.

Нумерація точок наскрізна. Це також стосується і нумерації рисунків.

Зразки відібраних проб нумеруються за схемою: номер точки тире номер зразка відібраного на цій точці. Наприклад, “Зр. 25–1, 25–2”. Знак “/” використовувати не рекомендується через можливість поплутати його з одиничкою. Якщо не вистачить цифр, можна використовувати букви. Іноді при позначенні номера зразка використовується і рік, наприклад, “Зр. 25–1– 07, але якщо маршрути проводяться протягом одного року, його можна не писати. Неприпустима наявність у щоденнику декількох точок, рисунків або зразків з однаковими номерами.

Кожну точку спостереження прив’язують до місцевості і відмічають на карті за навколишніми орієнтирами: елементами рельєфу, вигинами русла ріки, антропогенними об’єктами. Бажано наводити прив’язку з відстанями на точкові орієнтири (перехрестя або розвилки доріг, мости, високі труби, відомі вершини гір і ін.). При цьому опис прив’язки повинен бути коротким, але таким, щоб визначення місця знаходження точки спостережень не становило труднощів. До попередніх точок прив’язку робити не рекомендується, щоб одна невірна прив’язка не спричинила інші хибні прив’язки. Прив’язку до попередніх точок можна використовувати у порядку виключення, і тільки як допоміжну інформацію.

У польовому щоденнику по обидва боки сторінки слід залишати поля, щоб записи не затирались.

Наприкінці кожного маршруту приводять основні висновки дослідника по маршруту.

По мірі заповнення щоденника необхідно вчасно нумерувати сторінки й одночасно дописувати зміст на зворотній стороні титульного листа.