21. Поняття джерела права їх співвідношення з поняттям форм права.

В юриспруденції склалися такі під­ходи до розуміння терміна «джерела права»:

-      джерела виникнення права як соціального явища, сила, що тво­рить право (правоутворююча сила);

-      пам' ятки історії, літератури, судові справи та звичаї, що існува­ли історично та мали значення для чинного на той час права;

-      певний вид діяльності державної влади з утворення правових норм;

-      матеріали, взяті за основу того чи іншого законодавства;

способи зовнішнього виразу, існування та перетворення прав.

Під останнім починають розуміти зовнішню форму виразу права, що призводить до ототожнення понять «форма права» та «джерело права». При цьому в літературі застерігалося проти повного ототожнен­ня цих категорій і вказувалося, що застосування поняття «джерело» розкриває не сутність питання, а є даниною юридичній традиції, що зберігається в галузевих юридичних науках, які використовують цей термін для назви того, що сучасна теорія права виражає поняттям «форма».

Поняття «форма» права вказує на те, що право як соціальне ціле має власний зміст, який становлять правові норми та принципи, що пов' язані між собою та утворюють відповідну структуру права — су­купність правових норм, інститутів, галузей права. Зміст права фор­мується внаслідок повторювальності певних суспільних відносин і визначений наперед конкретно-історичними умовами, тенденціями та перспективами розвитку суспільства. Зміст права порівняно з фор­мою права має визначальне значення.

22. Принципи права та правова доктрина як специфічні джерела права.

Принципи права - це вихідні положення (початку) права, що є основою його втримування. - верховенства права;- законності;- рівності всіх перед законом (рівноправності);.- взаємної відповідальності особи й держави;- відповідальності при наявності вини.

Роль, значення принципів права в правовій системі визначається їхньою природою. Принципи права в концентрованому виді виражають утримування права, у чинність чого вони мають значення керівних початків при здійсненні державою (його органами, посадовими особами) правотворческой, правозастосовної діяльності. Принципи права можуть застосовуватися при рішенні конкретних юридичних справ, наприклад, при необхідності застосовувати аналогію права як кошти подолання пробілу в праві.

Правова доктрина створювалася в університетах і впливала на формування системи права і структуру правової норми. XIX ст. концептуальною основою правотворчості, тлумачення і застосування права стала доктрина юридичного позитивізму. Будучи одним із неофіційних джерел права, доктрина в XX ст. відсунута на другий план основним офіційним джерелом - законом, про що свідчить кодификація законодавства. Проте вона і задач значно впливає на розвиток права. Нині роль правової доктрини визнається в законопідготовчій роботі й пра-возастосовній діяльності - при тлумаченні норм права. Доктрина допомагає розробці сутністно-категоріального апарату юридичної науки, її методології, чим користується законодавець.

23. Дія нормативних актів у часі, у просторі та за колом осіб

Дія нормативно-правових актів — це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин. Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами: а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту; в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.

Дія нормативно-правового акту у часі обмежена моментом набрання ним юридичної сили та моментом втрати останньої. Тобто, слід розрізняти: 1) введення в дію; 2) припинення дії; 3) зворотну силу дії. Нормативно-правові акти починають діяти: а) з часу, що зазначений у самому нормативно-правовому акті чи спеціально прийнятому акті; б) після 10 днів з моменту його опублікування; в) якщо нормативно-правовий акт не публікується, то з моменту одержання його виконавцями.

Нормативно-правові акти втрачають чинність в силу: а) закінчення терміну, на який видавався акт; б) відміни даного нормативно-правового акту іншим; в) зміни обставин, для врегулювання яких був призначений нормативно-правовий акт.

Дія нормативно-правових актів у часі є:

пряма, тобто він поширюється на всі факти;

зворотна дія,

переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти.

Темпоральна чинність нормативно-правових актів, тобто їхня дія у часі, звичайно, встановлюється законодавством відповідної держави.

Дія нормативно-правового акту у просторі — це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається підлеглістю осіб вимогам нормативно-правових актів. Згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території.