20. Теоретичне завдання. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги у разі настання нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань.

Для призначення страхових виплат при нещасному випадку на виробництві працівнику необхідно пройти обстеження в МСЕК, котра має право встановити ступінь втрати працездат­ності. У роботі МСЕК беруть участь представники ФСС НВВ, що дозволяє найбільш об'єктивно оцінити ситуацію при кожному нещасному випадку та уникнути розбіжностей при призна­ченні страхових виплат.

Направляють хворого на огляд МСЕК лікарсько-консуль­таційні комісії відповідної лікувально-профілактичної устано­ви за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я (ф. 88-у), після клінічних досліджень, що підтверджують стійкий або безповоротний характер захворювання, а також у тому ви­падку, коли хворий був звільнений від роботи протягом чоти­рьох місяців з дня тимчасової втрати працездатності або протя­гом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останніх дванадцять місяців, а хворий на туберкульоз — про­тягом десяти місяців з дня втрати працездатності. При цьому огляд потерпілого від нещасного випадку проводиться МСЕК за наявності:

— акта про нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (ф. Н-1, ф. Н-5, ф. П-4);

— висновку спеціалізованого медичного закладу про профе­сійний характер захворювання;

— направлення власника (керівника) або профспілкового орга­ну підприємства, установи, організації, на якому потерпі­лий одержав травму;

— вироку, рішення суду, постанови або направлення проку­рора, слідчого органу дізнання.

МСЕК оглядає хворого і робить висновок:

— про ступінь обмеження життєдіяльності людини, стан пра­цездатності, групу інвалідності, причину і час настання інва­лідності внаслідок загального захворювання, трудового ка­ліцтва або професійного захворювання;

— про ступінь втрати працездатності (у відсотках);

— про необхідність додаткових видів відшкодування потерпі­лому (догляд, харчування, протезування, санаторно-курор­тне лікування);

— про медичні показання на право одержання інвалідами ав­томобілів з ручним керуванням і протипоказання до керу­вання ними;

— про причинний зв'язок смерті інвалідів з наслідками рані­ше одержаного каліцтва або професійним захворюванням.

МСЕК встановлює дату, з якої ФСС НВВ повинен почати страхові виплати. По закінченні обстеження МСЕК робить вис­новок, який направляється до ФСС НВВ, а також потерпілий повинен надати такі документи:

— акт розслідування нещасного випадку (ф. Н-1, ф. Н-5, ф.П-4);

— заяву потерпілого встановленої форми;

— довідку про заробітну плату;

— копію трудової книжки, завірену роботодавцем або нотарі­усом.

ФСС НВВ зобов'язаний прийняти рішення про призначен­ня страхових виплат у десятиденний строк з дня подання доку­ментів, не враховуючи дня, коли ці документи надійшли.

Відразу всі документи про нещасний випадок не можуть бути надані ФСС НВВ, тому спочатку працівник йде на лікарняний. При цьому працівник має право на оплату лікарняного листка за рахунок коштів ФСС НВВ. Оплачують його в розмірі 100% середнього заробітку (оподатковуваного доходу), а перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачує власник або уповно­важений ним орган за рахунок коштів підприємства.

Це перша і єдина виплата, яка хоча і здійснюється за рахунок коштів ФСС НВВ (неповністю), але нараховується і виплачуєть­ся на підприємстві.

Якщо роботодавці виплатили допомогу з тимчасової непра­цездатності у зв'язку з нещасним випадком, то-вони перерахо­вують до ФСС НВВ суму, що дорівнює різниці між нараховани­ми страховими внесками і витратами на зазначені виплати.

Постановою правління ФСС НВВ від 1 листопада 2001 р. № 43 затверджено Положення про обчислення середньої зароб­ітної плати для розрахунку виплат за загальнообов'язковим дер­жавним соціальним страхуванням від нещасного випадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. У ньому визначаються особливості обчислення середньої заробітної плати, а також даються вказівки щодо її розрахунку в разі невідповідності рівня заробітної плати, яка приймається для визначення страхових виплат потерпілим на виробництві сучасному рівню заробітної плати в галузях націо­нальної економіки.

Середньомісячна заробітна плата підлягає коригуванню при проведенні перерахунку щомісячних страхових виплат з 1 берез­ня кожного року. При цьому відкоригована середньомісячна за­робітна плата не може перевищувати максимальну величину (граничну суму) заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески. Коефіцієнт, на який перераховуються щомісячні стра­хові виплати потерпілим, встановлюється правлінням ФСС НВВ.

Середньомісячна заробітна плата для обчислення страхових виплат застрахованій особі розраховується шляхом множення суми середньоденної (середнього динної) заробітної плати, роз­рахованої відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266, на кількість робочих днів (годин) на рік залежно від тривалості робочого тижня на підприємстві, в установі, організації, а саме:

при шестиденному робочому тижні — на 25,2 дня;

при п'ятиденному робочому тижні — на 20,9 дня;

при 40-годинному робочому тижні — на 166,8 години;

при 38,5-годинному робочому тижні — на 161,0 години;

при 36-годинному робочому тижні — на 150,6 годин;

при 35-годинному робочому тижні — на 146,3 години;

при 33-годинному робочому тижні — на 138,0 години;

при 30-годинному робочому тижні — на 125,5 години;

при 24-годинному робочому тижні — на 100,4 години;

при 18-годинному робочому тижні — на 75,3 години.

У разі смерті потерпілого право на страхові виплати мають непрацездатні особи, які не перебували на його утриманні. Се­редньомісячна заробітна плата на всіх цих осіб визначається як 25% від середньомісячної заробітної плати годувальника, якщо інший розмір не встановлено в судовому порядку.

На дату звернення за страховою виплатою особа, яка має пра­во на її отримання, може не працювати на виробництві, з яким пов'язана втрата працездатності. У такому випадку середня за­робітна плата обчислюється, виходячи з середньої заробітної плати відповідного працівника за тією професією на підприємстві, де працювала особа до моменту ушкодження здо­ров'я. За бажанням потерпілого, при відсутності відповідної про­фесії на підприємстві, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, середня заробітна плата для обчислення страхових виплат може визначатися, виходячи із середньої заробітної плати по підприє­мству в розрахунковому періоді.

Коли на час звернення за страховою виплатою у потерпілого відсутня довідка про його заробітну плату в зв'язку з ліквідацією підприємства, то страхові виплати розраховуються, виходячи з діючої відповідної місячної тарифної ставки (посадового окла­ду) аналогічної професії (посади) в галузі, до якої належало ліквідоване підприємство, але не менше від розміру мінімальної заробітної плати на день розрахунку страхових виплат.

Якщо на дату звернення за страховою виплатою потерпілому МСЕК встановила декілька ступенів втрати професійної праце­здатності по роботах на різних підприємствах, а потім йому ви­значила сукупний відсоток втрати професійної працездатності, то потерпілий має право вибору середнього заробітку, який він мав перед настанням будь-якої втрати працездатності.

Застрахована особа може працювати за сумісництвом. У та­кому випадку страхові виплати призначаються з урахуванням нарахованої заробітної плати за іншим місцем роботи на підставі довідки про середню заробітну плату.

21. Теоретичне завдання. Допомога на поховання.

Допомога на поховання надається у разі смерті застрахова­ної особи, а також членів її сім'ї, які перебували на її утриманні:

1) дружини (чоловіка);

2) дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків - за умови, що вони не мають праце­здатних батьків), а також студентів та учнів середніх професій­но-технічних і вищих навчальних закладів з денною формою на­вчання - до 23 років;

3) батька, матері;

4) діда та баби за прямою лінією спорідненості.

Не вважаються такими, що перебували на утриманні застра­хованої особи, члени сім'ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Допомога надається застрахованій особі, члену її сім'ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання.

Допомога на поховання застрахованої особи призначається сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання, на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів грома­дянського стану.

Допомога на поховання члена сім'ї застрахованої особи при­значається застрахованій особі на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану, та до­відки з місця проживання про перебування померлого члена сім'ї на утриманні застрахованої особи.

Згідно зі ст.46 Закону України від 18 січня 2001 р. № 2240-III до­помога на поховання застрахованої особи чи особи, яка перебу­вала на її утриманні, надається в розмірі, встановленому прав­лінням ФСС ТВП, але не менше розміру прожиткового мініму­му, встановленого законом.

Звернутися за допомогою, що виплачується з бюджету ФСС ТВП, можна коли завгодно, оскільки строків давності немає. Суму допомоги визначають на дату смерті.

Виплачують цю допомогу не пізніше дня, наступного за днем звернення. При цьому виплату здійснюють:

— у разі смерті застрахованої особи (крім виплати допомоги на поховання застрахованих осіб, які були пенсіонерами або померли внаслідок нещасного випадку на виробництві) — за останнім місцем її основної роботи перед смертю;

— у разі смерті члена сім'ї, який знаходився на утриманні за­страхованої особи, — за місцем основної роботи застрахо­ваної особи.

Випадки, коли допомогу на поховання не виплачують з бюд­жету ФСС ТВП:

I. Допомога на поховання пенсіонерів, за якою необхідно звертатися до органів Пенсійного фонду або міськвійськомату за місцем проживання пенсіонера. Розмір допомоги на похован­ня пенсіонерів дорівнює двом місячним пенсіям померлого, але не може бути меншим, ніж 150 грн..

Якщо помер пенсіонер, пенсію якому призначено відповід­но до Закону України «Про пенсійне забезпечення військово­службовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХІІ, допомога членам його сім'ї або особі, яка здійсни­ла його поховання, становить три місячні пенсії. Однак допомогу не виплачують, якщо пенсіонера поховано на державні кошти.

II. Допомога на поховання безробітного призначається Фон­дом соціального страхування на випадок безробіття. Розмір до­помоги визначено на рівні прожиткового мінімуму для пра­цездатної особи.

III. Допомога на поховання з місцевих бюджетів надається місцевими органами влади у разі смерті: аспіранта, докторанта, клінічного ординатора, студента вузу І — IV рівня акредитації ста­ціонарної форми навчання, учня професійно-технічного навчаль­ного закладу. Розмір допомоги становить розмір прожиткового мінімуму за умови, що померлий не знаходився на утриманні особи, застрахованої у си­стемі загальнообов'язкового державного соціального страхуван­ня. Таку ж допомогу виплачує місцева державна адміністрація або виконком ради за рахунок коштів місцевих бюджетів у разі смерті особи, яка не належить до перелічених категорій і не застрахова­на у системі державного соціального страхування.

IV. Допомога на поховання за рахунок коштів підприємства, її розмір встановлює керівник.

Допомогу на поховання не виплачують у разі: — смерті особи, яка знаходилась на повному державному утри­манні (крім ситуацій, коли поховання здійснюють члени сім'ї або інші особи);

— викидня;

— смерті осіб, поховання яких провадять за кошти державно­го бюджету.

Суми допомоги на поховання працівника (члена його сім'ї) не можна відносити до валових витрат підприємства, навіть якщо її виплачують на підставі колективного (трудового) договору.

22. Теоретичне завдання. Матеріальне забезпечення на випадок безробіття.

Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Право на допомогу по безробіттю зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами є:

• навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;

• строкова військова служба;

• здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 18 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;

• інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мають право на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу.

Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.

У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно.

У разі зміни застрахованою особою місця проживання виплата допомоги по безробіттю продовжується після реєстрації її в установленому порядку як безробітного за новим місцем проживання.

Допомога по безробіттю може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.

Умовою для призначення допомоги по безробіттю є готовність особи до участі в загальнодержавних оплачуваних громадських роботах, якщо така робота для них є підходящою.

У разі відмови особи від участі у загальнодержавних оплачуваних громадських роботах, якщо така робота є для неї підходящою, без поважних причин розмір допомоги по безробіттю, передбачений статтею 23 цього Закону, зменшується на 50 відсотків строком до трьох місяців.

Застрахованим особам, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу:

-      до 2 років - 50 відсотків;

-      від 2 до 6 років - 55 відсотків;

-      від 6 до 10 років - 60 відсотків;

-      понад 10 років - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

-      перші 90 календарних днів - 100 відсотків;

-      протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;

-      у подальшому - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається і її виплата починається з 91-го календарного дня.

У середньомісячну заробітну плату (доход) для обчислення допомоги по безробіттю враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески. Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги по безробіттю, нарахованої у розрахунку на рік.

Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

У разі смерті безробітного інваліда або особи, яка перебувала на його утриманні, за вибором осіб, які здійснювали поховання, виплачується допомога на поховання або допомога на поховання чи відшкодування витрат на поховання за іншими законодавчими актами.