2. Теорія порівняльних переваг про доцільність зовнішньоекономічної діяльності країни.

Участь кожної країни у світовому поділі праці пород­жує проблему й економічної доцільності, інтерес до якої економічна наука проявляє вже давно. Теоретичним обґрунтуванням економічної доцільності міжнародного поділу праці є теорія порівняльних переваг. Історично світові економічні відносини починалися із торгівлі това­рами. Тому дана теорія й спирається на порівняльні пере­ваги в торгівлі.

Класичним варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Давида Рікардо. Вона ґрунтується на положенні, згідно з яким окремі країни спеціа­лізуються з виробництва тих товарів, які мають відносно більш низькі витрати порівняно з іншими країнами. Для ілюстрації цього положення Рікардо взяв за приклад виробництво вина (В) і сукна (С) в Англії та Португалії (див. табл. 1).

Табл. 1. Абсолютні та порівняльні переваги на виробництво

Країни	Абсолютні витрати часу		Порівняльні витрати часу
	Сукно (С)	Вино (В)	Сукно (С)	Вино (В)
Англія Португалія	40 20	30 10	4/3 В 2В	3/4 С 1/2 С

Як видно з таблиці, виробництво вина і сукна в Пор­тугалії абсолютно дешевше, ніж в Англії. Якщо керуватися звичайною логікою, то Португалії невигідно купувати в Англії ні вино, ні сукно. Але Рікардо пропонує врахову­вати не абсолютні, а порівняльні витрати. Він виходить з того, що ціна товару — це грошова форма вираження мінової вартості, тобто мінова вартість сукна знаходить своє відображення через певну кількість вина, а мінова вартість вина виражається через певну кількість сукна. При цьому в основі мінової вартості лежить відношення абсолютних витрат.

Спираючись на абсолютні витрати, можна обчислити порівняльні витрати, тобто мінову вартість сукна та вина. Дані, наведені в таблиці 1, свідчать, що в Англії і мінова вартість вина дорівнює 3/4 С, а в Португалії - 1/2 С, тобто в Англії ціна вина вища, ніж у Португалії (3/401/2С). Тому Англії вигідніше відмовитися від виробництва свого вина й купувати його в Португалії. Португалії ж доцільно відмовитися від виробництва сукна їй купувати його в Англії.

Теорія Рікардо пояснює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи головним чином міжнародні відмінності у природнокліматичних умовах виробництва товарів. Про­те з розвитком промисловості, насамперед обробної, їхня роль як фактора виробництва помітно зменшилася. Вирі­шальну роль стали відігравати виробничі фактори суспіль­ного походження.

Ця ідея дістала своє відображення в неокласичній двофакторній моделі Хекшера-Оліна. Згідно з цією теорією два основні фактори - матеріальні та людські ресурси — розподілені між країнами нерівномірно. Тому в умовах відкритої економіки кожна країна прагне спеціа­лізувати свій експорт на тих товарах, стосовно яких вона має надмірну кількість виробничих факторів, і, як наслі­док, порівняно низькі ціни. І навпаки, країна буде праг­нути імпортувати ті товари, на які у неї відчувається дефі­цит виробничих факторів, а тому й порівняно високими є ціни.

Згідно з моделлю Хекшера-Оліна, у процесі міжна­родної торгівлі ціни факторів виробництва вирівнюються, і відповідні країни втрачають початкові переваги. Це пояс­нюється тим, що з розвитком експортних галузей кожної країни її виробничі фактори перестають бути надмірними, попит на них порівняно з пропозицією вирівнюється і ціни зростають до рівноважного рівня.

Вирівнювання цін факторів виробництва ліквідує порі­вняльні переваги окремих країн, розширює коло країн - експортерів певних видів товарів і сприяє виникненню міжнародної конкуренції за отримання порівняльних переваг на вищому рівні економічного розвитку.

Ці процеси викликали необхідність модифікації двофакторної моделі Хекшера-Оліна. Спочатку вона була доповнена таким фактором, як кваліфікація праці. Тому спеціалізація країни на експорті трудомістких товарів частково враховує переваги в рівні кваліфікації робочої сили. Подальше доповнення моделі іншими факторами перетворило її в багатофакторну модель.

У другій половині XX ст. істотний вплив на розвиток міжнародної торгівлі почав справляти науково-технічний прогрес. Це знайшло своє відображання в моделях неотехнологічної теорії. Найбільшого поширення серед них набула модель технологічного розриву, автор якої англій­ський економіст М. Познер. Її суть полягає в тому, що міжнародна торгівля може виникати навіть за однакової наявності у країнах виробничих факторів, але за умов технологічного розриву між ними.

Нові технології, що вперше виникають в будь-якій країні, дають їй можливість виробляти традиційні товари меншими витратами або випускати нові товари. В обох випадках країна, що першою застосувала технічне ново­введення, одержує порівняльні переваги і спеціалізується на експорті високотехнологічних, наукомістких товарів, ліцензій та прямого інвестування чи на експорті порівняно дешевих традиційних товарів.

Технологічний розрив між країнами в окремих галузях виробництва не вічний. Він поступово долається, але може виникати знову, проте в інших галузях, між іншими країнами і на більш високому рівні науково-технічного прогресу.