Контрольні запитання

1. Що краще: протекціонізм чи свобода торгівлі?

2. Якими показниками вимірюється активність держав в світовому господарстві?

3. В чому полягає суть теорії порівняльних переваг?

4. Що таке платіжний баланс і в чому зиск його складання за принципом подвійного запису ?

5. Що таке поточні операції і в чому їх зміст?

6. Що таке рахунок руху капіталу і що він показує?

7. Чи може країна мати дефіцит балансу поточних операцій і одночасно позитивне сальдо платіжного валюти?

8. Які види політики може використати уряд з метою регулювання зовнішньоекономічних зв’язків?

Тема 11. Ринок праці та соціальна політика Програмні питання для теоретичної підготовки:

1. Ринок праці та його основні категорії.

2. Механізм функціонування ринку праці.

3. Державне регулювання зайнятості населення.

Література [12, 15, 17, 24, 26, 29, 62, 66, 67, 78, 82, 87, 109, 117, 118, 120, 137]

Т е р м і н и і п о н я т т я д о т е м и:

Зайнятість, ринок праці, рівень безробіття, внутріфірмовий ринок праці, циркулюючий ринок праці, потенційний ринку праці, працездатне населення, робоча сила, крива Філіпса, ціна робочої сили.

1. Ринок праці та його основні категорії.

Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість з яких залежить від товарного ринку. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних за­вдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.

Основу ринку праці становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є робото­давці, а особи, які не мають ні знарядь, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці, — це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї та опла­чують її. Отже, на ринку праці, як і на інших ринках, мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем заробітної плати, освіти, проф­спілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.

Попит на робочу силу визначається потребою під­приємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічною оснаще­ністю виробництва. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень і оплату робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті й про­позиції робочої сили, появу безробіття та ін., що дуже часто ускладнює відносини між економічними суб'єктами. Тому в налагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі.

Ринок праці виконує такі функції:

• узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;

• забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

• забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

• підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропози­цією;

• формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормально­го процесу суспільного відтворення;

• сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

• стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;

• впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

• дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.

Ринок праці в ринковій економіці — це ринок найма­ної праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридичне рівноправні особи. В цьому полягає унікальність ринку праці, його відміна від інших ринків. За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин: 1) потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця; 2) циркулюючого, тобто сфери купівлі-продажу робочої сили; 3) внутріфірмового, тобто того, де бо­ротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками.

До потенційного ринку праці включаються особи, за­йняті в домашньому та особистому підсобному госпо­дарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.

Циркулюючий ринок праці — це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять осіб, які перебу­вають у фрикційному, структурному і циклічному безро­бітті; звільнених військовослужбовців з лав армії та флоту; пенсіонерів, які шукають роботу, а також осіб, що перебу­вають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та гро­мадських роботах.

До внутріфірмового ринку праці відносяться особи, що переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв'язку з появою вакансій (робочих місць) за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, но­вого будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях. Отже, ринок праці охоплює всю робочу силу і визначається як сукупність економічних відносин, які складаються в суспільстві з приводу узгодження попиту і пропозиції на робочу силу. Суб'єктами на ринку праці виступають на­ймані працівники і роботодавці, а об'єктами — умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці.

Співвідношення між попитом та пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і зале­жить від кон'юнктури ринку (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Модель рівно­важного ринку праці Рис.1.2. «Класичне» безро­біття

На рис. ЧЗ — чисельність зайнятих;

ЗП — заробітна плата;

По — попит на робочу силу;

Пр — пропозиція робочої сили.

Точка перетину кривих попиту і пропозиції робочої сили (Tj) показує рівновагу на ринку праці, якій відповідає певний рівень заробітної плати (ЗГ^). Зростання пропо­зиції робочої сили при незмінному попиті на неї викличе зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при незмінній її пропозиції спричинить зростання заробітної плати.