2. Розселення слов’ян у Східній Європі. Проблема походження, соціально-політичний устрій.

Слов’яни –велика група європейських народів, об’єднаних близькістю мов і спільним походженням, які поділяються на східних(українці, росіяни, білоруси), західних (поляки, чехи, словаки та ін.), південних (болгари, хорвати, серби тощо).

• Білі Хорвати  — в Галичині

• Дуліби й волиняни — над горішнім Західнім Бугом.

• Деревляни — в лісах по Горині, Прип'яті й Дніпру.

• Поляни — над Дніпром, у теперішній Київщині.

• Сіверяни  — по Десні й лівих допливах середнього Дніпра.

• Уличі — між Дністром та Бугом.

• Тиверці — на південний захід від уличів, над Дністром, аж до моря.

• Бужани — понад річкою Західний Буг

Проблема походження слов'ян та їх батьківщина цікавила давньоруського літописця Нестора, який у «Повісті минулих літ» писав, що слов'яни прийшли з Подунав'я і Болгарії. Так виникла дунайська, або балканська теорія слов'янської батьківщини.У Середні віки європейські вчені створили автохтонну теорію походження слов'ян від народів, що здавна населяли степи Східної Європи, — скіфів та сарматів. Пізніше слов'ян також ототожнювали з кельтами, фракійцями, феннами, венетами та готами. Проте деякі археологи вважають, що слов'яни, кельти, італіки та германці походять від єдиної археологічної культури — лужицької, і саме це, а не запозичення, пояснює подібність матеріальної культури цих європейських народів у добу бронзи та раннього заліза.Найбільш східні поселення кельтів (що відносяться до латенської археологічної культури) виявлені в українському Закарпатті. У ХIХ — на початку ХХ ст. автохтонна (місцева) теорія слов'янської прабатьківщини трансформувалася у вісло-дніпровську. У 1837 р. чеський славіст П.І.Шафарик територію формування слов'ян визначив на північ від Карпат — між Поділлям, Волинню та Віслою, вважаючи їх предками венетів.

Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли волхви, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни, здатні витримувати мороз і спеку, споживати мінімум їжі. Відчуваючи себе безпомічними проти кінноти та стріл на відкритих рівнинах, вони вважали за краще воювати у лісах і байраках, де часто влаштовували засідки. Впертість і витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так і під час миру.

Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII столітті їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати як традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, так і рабів. Останній товар араби цінили понад усе. Ця торгівля процвітала наприкінці VIII століття, коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів. Вони заснували унікальну торговельну імперію в пониззіВолги та на Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї історії.