7. Зовнішня політика

Нове керівництво прагнуло поліпшити зовнішньополітичне становище СРСР. Результатам переходу від "холодної війни" до міжнародної розрядки було підписання СРСР, США та Великою Британією Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (1968 р.), Договору про заборону розміщення ядерної зброї на дні морів, океанів та в їхніх надрах.

Після візиту Ш. де Голля влітку 1966 р. до Москви принципово змінилися відносини з Францією. 30 жовтня 1971 р. у Парижі було підписано радянсько-французьку декларацію й "Принципи співробітництва між СРСР і Францією".

Під час візиту до Москви президента США Р. Ніксона у травні 1972 р. було підписано двосторонні угоди про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) і про деякі засоби в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1) терміном на 5 років. Л. І. Брежнєв і Р. Ніксон поставили свої підписи під спільним документом "Основи взаємовідносин між СРСР і США".

Просунулося вирішення берлінської проблеми. З червня 1971 р. було підписано заключний протокол чотирьохсторонньої угоди по Західному Берліну, повоєнні кордони визнано непорушними. Соціал-демократичний уряд ФРН на чолі з В. Брандтом визнав НДР. 1972 р. укладено договір між СРСР і ФРН, де були підтверджені західні кордони Польщі.

Підсумком політики розрядки стала Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), в якій взяли участь 33 європейських країни, а також США і Канада. 1 серпня 1975 р. у Хельсінкі (Фінляндія) було підписано Заключний акт Наради, основа його — декларація принципів, якими держави повинні керуватися у взаємних і міжнародних відносинах, в тому числі: повага прав людини й основних свобод; рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею. Проте радянське керівництво надалі не завжди на практиці виконувало свої зобов'язання, що безумовно підривало авторитет СРСР і довіру до нього інших держав.

Між тим, торгово-економічні відносини із західними партнерами розвивалися не на користь СРСР. 80% радянського експорту становив продаж нафти, газу, вугілля, лісу, мінеральної сировини, а на частку готових виробів, машин, устаткування припадало усього 5%. Це свідчило про відставання багатьох галузей економіки СРСР, про відсутність у країні конкурентоздатних товарів.

У відносинах із союзниками СРСР продовжував політику диктату і втручання в їхні внутрішні справи. Після того як радянська модель соціалізму, нав'язана Чехословаччині й іншим країнам, вступила в смугу глибокої кризи, СРСР спільно з військами Польщі, НДР, Угорщини та Болгарії ввів 21 серпня 1968 р. збройні сили до Чехословаччини для захисту завоювань соціалізму". З "Празькою весною" — спробою демократизації в ЧРСР — було покінчено. Радянське керівництво дуже прискіпливо реагувало на антисоціалістичні тенденції розвитку в Польщі в 70-80-ті роки, проте війська ввести вже не наважилося, справедливо побоюючись різкої протидії Заходу. В другій половині 60-х років різко загострилися відносини з Китаєм. Справа дійшла до збройної сутички на кордоні в 1969 р.(острів Даманський).

Під час арабо-ізраїльських війн (1967 р., 1973 р.) і кризового розвитку близькосхідного конфлікту СРСР односторонньо підтримував арабські країни, що призвело до розриву дипломатичних відносин з Ізраїлем (1967 р.) і посилювало конфронтацію в регіоні, відсувало мирне вирішення проблеми.

Однак СРСР, його партійно-державне керівництво продовжувало курс на розширення сфери впливу в Азії, Африці, Латинській Америці. Так, Радянський Союз підтримав кубинську інтервенцію в Анголі, допомагав у боротьбі Народному фронту визволення Мозамбіку, втрутився в конфлікт у районі Африканського Рогу спочатку на боці Сомалі, а потім на боці Ефіопії (генерала Менгісту), яку підтримав у війні в Огадені. СРСР демонстрував силу свого флоту в акваторії Світового океану. Радянський Союз підтримав вторгнення військ В'єтнаму до Кампучії (Камбоджі). Смертельного удару "міжнародній розрядці" було завдано вторгненням радянських військ до Афганістану. Війна СРСР з афганською опозицією для підтримки прорадянського режиму закінчилась поразкою, але вона коштувала тисяч людських жертв, а також підірвала міжнародне довір'я до СРСР. Знову в термінології західних політиків стало лунати визначення СРСР як "імперії зла".

Протягом 1982-1984 рр. основні зусилля радянської дипломатії були спрямовані на стримання розміщення ракет середньої дальності в Європі та США. Відносини між СРСР та Заходом продовжували загострюватися, ведучи до небезпечного напруження міжнародної ситуації. Таким чином, політика кінця 70-х — початку 80-х років перекреслювала всі здобутки політики розрядки, несучи негативні наслідки дня Радянського Союзу.