3. "Косигінська" реформа та її результати

У 1965 р. нове радянське керівництво здійснило спробу економічних реформ. Пріоритет у їхній розробці і проведенні належав Голові Ради Міністрів СРСР О. М. Косигіну.

Рішеннями березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС передбачалось, що реформа має забезпечити подолання традиційних для існуючої моделі економіки недоліків: диспропорції у розвитку галузей економіки, й затратності, невідповідності між рівнем виробництва та рівнем оплати праці та ін.

Суть економічної реформи полягала:

— у скороченні планових показників, що їх доводили до підприємства;

— у створенні на підприємствах фондів матеріального стимулювання;

— у запровадженні, незалежно від прибутку, твердої плати за використовувані підприємством виробничі фонди;

— у фінансуванні промислового будівництва шляхом кредитування, а не через дотації;

— у неприпустимості зміни планів без погодження з підприємствами;

— у ліквідації раднаргоспів, поверненні до галузевої системи управління;

— у підвищенні закупівельних цін на продукцію сільського господарства;

— у встановленні незмінних планів державних закупівель продукції сільського господарства;

— у перерозподілі частки національного прибутку на користь аграрного сектора;

— у заходах щодо розвитку соціальної інфраструктури села.

Перші кроки реформи принесли позитивні результати: пожвавилось сільськогосподарське виробництво, покращилось постачання населення міст продовольством, зросла продуктивність праці; основні показники 8-ої п'ятирічки було виконано. Успіх початкового етапу реформи скоріше був зумовлений фактором "початкового ефекту", тому що вже на початку 70-х років темпи реформи почали падати. Основна причина полягала в тому, що реформа не була спрямована на докорінну зміну старого господарського механізму управління економікою. Вона лише дещо видозмінювала розподіл функцій між центральними та низовими ланками при незмінності тієї самої командно-адміністративної системи. Поступово радянське керівництво почало відходити від ідеї реформування економіки, що негативно позначилося на темпах економічного розвитку СРСР.

4. Падіння темпів економічного розвитку

На середину 70-х років радянська економіка повністю втратила притаманний їй динамізм розвитку: скорочується приріст продуктивності праці, знижуються темпи промислового розвитку, уповільнюються темпи запровадження досягнень науково-технічної революції» посилюються централізація та бюрократизація державної системи управління, поглиблюється криза сільського господарства, зростає закупівля продовольства за кордоном в 10 разів, збільшуються грошові доходи громадян випереджальними темпами порівняно із зростанням виробництва товарів широкого вжитку, наростає дефіцит товарів, знижуються темпи житлового будівництва, загострюються екологічні проблеми. Проте згортання реформи не так болісно позначилося на життєвому рівні населення. Приплив "нафтодоларів" за рахунок великомасштабного продажу нафтопродуктів із районів Західного Сибіру дав змогу брежнєвському керівництву послаблювати деякий час негативні наслідки економічного розвитку.

Безсумнівно, СРСР домігся серйозних успіхів у справі реалізації досягнень НТР, вражаючих результатів було досягнуто в освоєнні космосу. У ці роки завершилося будівництво магістрального газопроводу "Союз" (Оренбург — західний кордон СРСР), введено до дії найбільшу в світі термоядерну установку "Токомак-10", на Балтійському заводі в Ленінграді збудовано найбільше в світі науково-дослідне судно "Космонавт Юрій Гагарін".

Проте, з іншого боку, з тріскотом провалилося виконання Продовольчої програми, будівництво БАМу породило масу соціальних проблем; продовжувала відставати в розвитку Нечорноземна зона РРФСР; будівництво паперових комбінатів на Байкалі породило численні екологічні проблеми; гинуло Аральське море. У 104 містах СРСР забруднення повітря було визнано таким, що перевищує граничне допустимі норми.

Стала поглиблюватися соціальна диференціація, заснована не на трудовому внеску, а на ступені доступу до дефіциту, підтримувалася й розросталася система незаслужених і незаконних привілеїв. Внаслідок соціальних перекосів посилилась міграція до міст сільського населення. Масового поширення набули так звані дрібні розкрадання на підприємствах і в колгоспах, які психологічно виправдовувалися мільйонами людей, котрі бачили розмах корупції на всіх рівнях влади.

Таке становище стало важливою ознакою кризи командно-адміністративної системи. Реформи середини 60-х — середини 70-х років засвідчили, що економічне реформування радянської системи неможливе без політичного, без демократизації органів влади й управління, без реального державного суверенітету республік.