1. М. Хрущов. Лібералізація суспільно-політичного життя

У травневому номері журналу "Прапор" за 1954 рік було опубліковано повість письменника І. Еренбурга "Відлига", яка дала ім'я цілому історичному етапу. Автор чуйно вловив переміни у політичному кліматі, свіжий вітер відновлення, що був пов'язаний з ім'ям М. Хрущова.

На вересневому 1953 р. пленумі ЦК КПРС було прийнято постанову "Про заходи щодо подальшого розвитку сільського господарства СРСР". З колгоспів списано недоїмки за сільгосппоставки, зменшено розмір податків, збільшено заготівельні ціни на сільгосппродукцію, планувалося введення пенсій і скасування паспортних обмежень. Популярність Хрущова швидко зростала. На початку 1955 р. відбулося звільнення Г. М. Малєнкова з посади Голови Ради Міністрів СРСР. Уряд очолив Н. А. Булганін, який стояв близько до Хрущова.

У ці роки під керівництвом та з ініціативи Хрущова ліквідовано ГУТАБ (Головне управління таборів. У 1954р. засуджено керівників, які сфабрикували "ленінградську справу", а його учасників — реабілітовано. Повну реабілітацію одержали керівники партії й держави А. С. Бубнов, П. П. Постишев, Я. Е. Рудзутак, В Я. Чубар; воєначальники В. К Блюхер, А І. Єгоров, М. Н. Тухачевський, Й. Е. Якір, І. І. Уборевич. Проте реабілітація мільйонів трудящих, які постраждали в 20-40-ві рр., навіть не розпочиналася.

З 14 по 25 лютого 1956 р. в Москві працював XX з'їзд КПРС якому призначено було відіграти вирішальну роль в Історії країни.

Усе йшло своєю чергою. 19 засідань з'їзду нічим не відрізнялися від попередніх партійних форумів. Проте після закінчення порядку денного з'їзду Хрущов виступив в ніч з 24 на 25 лютого із закритою доповіддю "Про культ особи Сталіна та його наслідки". На це засідання представників зарубіжних компартій допущено не було. Більше 1400 делегатів з'їзду, вийшовши за стіни Кремля, не могли, звичайно, стримати своїх почуттів — занадто велике було потрясіння. І хоча в доповіді було сказано, що це питання "Ми не можемо винести за межі партії", Президія ЦК КПРС, з огляду на очевидну нереальність таємності, прийняла постанову про ознайомлення з доповіддю Хрущова усієї організованої громадськості.

Однак уперше в радянській пресі доповідь було опубліковано тільки в березні 1989 р. у журналі "Вісті ЦК КПРС". Публікація 1956 р. неминуче висунула б її в центр суспільно-політичного життя, наслідки могли виявитися дуже складними. Проте головне — відкрите, широке обнародування фактів незаконних масових репресій так чи інакше поставило питання про колективну відповідальність за політичний терор усього найближчого оточення Сталіна, який залишився при владі.

Доповідь Хрущова мала викривальний, а не аналітичний характер. В ній докладно розповідалося про репресії проти партійних і радянських кадрів у другій половині 30-х років, про фальсифікацію слідчих справ, про катування й мордування, яким піддавалися в'язні під час слідства. У доповіді пролунали звинувачення Сталіну у брутальних помилках, допущених їм напередодні війни, покладено на Сталіна відповідальність за значні поразки 1941 року. Однак повного викриття культу особи не сталося насамперед тому, що занадто глибокі й ґрунтовні були устої бюрократії, догматизму, насильства — головні елементи системи, створеної Сталіним.

Інформація про доповідь Хрущова блискавично поширювалася в усьому світі. Текст опублікували газети різних країн. Існує думка, що промову Хрущова для зарубіжних засобів масової інформації передали польські комуністи, в партії яких у цей період точилася гостра внутрішньополітична боротьба. Вони отримали її 25 лютого разом з усіма зарубіжними делегаціями в одному примірнику російською мовою для ознайомлення протягом одного дня, хоча "Правда" привселюдно відмежувалася від тексту доповіді, опублікованої за кордоном.

Глибокі переміни в суспільно-політичному житті СРСР були незворотні. 28 березня 1956 р. у "Правді" з'явилася стаття "Чому культ особи чужий для духу марксизму-ленінізму", де вперше пролунала відкрита критика Сталіна в пресі, а 30 червня було опубліковано постанову ЦККПРС "Про подолання культу особи та його наслідків", що встановлювала офіційні межі культу особи й повинна була протидіяти небезпеці поширення критики на партію, соціалістичний устрій.

Проявом лібералізації стало масове звільнення і реабілітація репресованих у 30-50-ті рр. На волю виходили сотні й сотні тисяч людей, їхні морально-психологічні страждання поглиблювались соціально-побутовими: виникали труднощі з житлом, пропискою, роботою, грошова допомога була мізерною, проте початок було покладено.

1957 р. були поновлені Чечено-Інгушська, Кабардино-Балкарська, Калмицька, Карачаєво-Черкеська АСРР, проте не було офіційно реабілітовано німців Поволжя, кримських татар, виселених вірменів, греків, болгар та представників інших народів, які зазнали сталінської опали.

У Москві відбувся VI Всесвітній фестиваль молоді і студентів, розпочали свою роботу міжнародні московські кінофестивалі, було, відновлено іноземний туризм, країна стала більш відкритою світові.

Поновилося видання журналу "Иностранная литература", радянські читачі дістали можливість ширше знайомитися із світовим літературним процесом. У Москві відкрито театр "Сучасник", вийшли у світ перші номери журналів "Молодая гвардия", "Юность", "Москва", "Наш современник". Почастішали публікації молодих поетів, прозаїків, критиків, так званих "шестидесятників". Зростав авторитет журналу "Новый мир", очолюваного видатним поетом О. Твардовським. Засновано Ленінські премії "за найбільш визначні роботи в галузі науки, техніки, літератури й мистецтва". На екрани країни вийшли художні фільми "Весна на Зарічній вулиці", "Справа Рум'янцева", "Висота", "Летять журавлі", які здобули всенародну любов.

Проте потепління суспільного клімату супроводжувалося значними потрясіннями, які відбивали суперечливість курсу нового керівництва. 13 травня 1956 р. скінчив життя самогубством найбільший радянський письменник О. О. Фадєєв. Зі Спілки письменників виключено лауреата Нобелівської премії Б. Л. Пастернака у зв'язку, з публікацією на Заході його роману "Доктор Живаго". Рішення XX з'їзду КПРС безумовно відіграли роль в активізації демократичних рухів в Угорщині й Польщі, де 1956 р. сталися значні соціальні вибухи й збройні сутички. Кардинальні зміни сталися в міжнародному комуністинному русі, де гранично загострилася боротьба між прихильниками реформ і неосталіністами.

Незважаючи на протиріччя й обмеженість, лібералізація суспільно-політичного життя стала помітним явищем у розвитку Радянського Союзу і торкнулася більшості країн, світу.

Час після XX з'їзду КПРС був також періодом деякого поширення внутрішньопартійної демократії. Істотно зросла роль пленума ЦК КПРС - що мало особливе значення в боротьбі за владу між Хрущовим та його супротивниками. 1956 р. почала створюватися потужна опозиція Хрущову та курсу, який він провадив. Усвідомлюючи свою причетність до сталінських злочинів, розуміючи, що рішення XX з'їзду фактично перекреслюють їхню політичну перспективу, лідери так званої "антипартійної групи" Молотов, Малєнков, Каганович розпочали непримиренну боротьбу за владу в партії та країні. Опозиціонери, що мали великий досвід політичних інтриг, повели наполегливу обробку членів і кандидатів у члени Президії ЦК КПРС, щоб сформувати на своєму боці стійку більшість.

На початку червня 1957 р., коли Хрущов і повернулися з поїздки до Фінляндії, більшість членів Президії ЦК зажадала провести засідання, на якому Хрущову було висунуто звинувачення в розхитуванні керівної ролі партії. Пропонувалося усунути його з посади Першого секретаря ЦК і призначити міністром сільського господарства. Проте засідання Президії затягнулося на 3 дні. До Москви прибули члени ЦК з Ленінграда і стали вимагати скликання пленуму ЦК. Хрущов заявив, що з посади Першого секретаря його може усунути лише пленум ЦК, який обирав його. Він знайшов підтримку у міністра оборони Жукова й голови КДБ Сєрова, впливових членів Президії Мікояна, Кириченко, Суслова. Хрущова також підтримав оновлений партапарат. Дії противників Хрущова було визначено як фракційні; Молотова, Малєнкова, Кагановича та Шелепіна, що приєднався до них", було виведено з Президії і ЦК КПРС. Булганіну оголошено сувору догану, згодом його усунули з посади глави уряду. Наступним актом у політичній боротьбі було усунення Г. К. Жукова з посади міністра оборони і виведення зі складу Президії ЦК. Хрущов побоювався росту популярності і впливу народного героя, і коли маршал перебував із візитом у Югославії, у жовтні 1957 р. було скликано пленум ЦК, на якому Жукова звинуватили в "порушенні ленінських партійних принципів керівництва Збройними Силами". Жукова було усунуто з партійних і державних посад і відправлено на пенсію. Міністром оборони призначено родича Хрущова— маршала Малиновського. На найвпливовішу посаду Голови КДБ СРСР призначено А. Н. Шеле-піна. Боротьба за владу в кремлівській верхівці закінчилася повною перемогою Хрущова. Американський журнал "Таймс" назвав його "Людиною 1957 року".