10. Львівська географічна школа.

Львівський центр має давні традиції. Тут працювали такі визначні вчені-географи: акад. С. Рудницький, проф. В. Кубійович та проф. О. Ващенко. Сформувалася львівська школа СГ, яка представлена ученими трьох кафедр Львівського національного університету імені Івана Франка (кафедру економічної і соціальної географії з 1945 по 1984 р. очолював проф. О. Ващенко, у 1987-1990 pp. - проф. Ф. Заставний, з 1990 р. - проф. О. Шаблій; новооргаїгізоваїгу кафедру географії України з 1990 р. очолює проф. Ф. Заставний; кафедру міжнародних відносин і країнознавства очолює проф. М. Мальський), інституту регіональних досліджень (акад. ІІАН України М. Долішній, проф. С. Писаренко, канд. екон. наук В. Кравців та ін.), Львівської комерційної академії (доц. Б. Заблоцький та ін.) та Львівського аграрного університету. Львівська суспільно-географічна школа досліджує теоретичні, методичні, історико- і регіонально-геофафічні проблеми. У теорію комплексного територіального роз­витку вагомий внесок зробили проф. О. Ващенко, Ф. Заставний, О. Шаблій, у дослідження географії населення - акад. М. Долішній, доц. Г. Зільбср, доц. Г. Анісімова, у соціальну географію - доц. Л. Шев­чук, доц. М. Білецький, у економічну географію зарубіжних країн - доц. М. Книш, доц. С. Кузик, у політичну географію і геополітику - проф. М. Мальський та проф. С. Трохимчук, доц. М. Дністрянський. Проф. Ф. Заставний обґрунтував дев'ятичленну економічну (1986), а проф. О. Шаблій - шестичленну (1994) суспільно-географічну макро- реґіоналізацію України. Заснована С. Рудницьким і В. Кубійовичем картографічна школа була розвинена працями проф. О. Ващенка і О. Шаблія. Протягом останніх десяти років розгорнулося широкомасштабне вивчення історії західноукраїнської СГ (канд. геогр. наук О. Вісьтак, доц. М. Влах, доц. І. Ровенчак, проф. О. Шаблій).

11. Обґрунтувати раціональну структуру промислового виробництва України.

Труднощі структурної перебудови господарства України пов'язані з тим. що така перебудова здійснюється одночасно з розбудовою незалежної держави в умовах економічної кризи і зруйнованості фінансової системи, переходу до нових суспільних відносин. Структурна перебудова економіки України — не короткочасна, а довготривала стратегічна проблема.

Вдосконалення структури народного господарства України, особливо промисловості, нерозривно пов'язане з перспективами розвитку паливно-енергетичного комплексу, головним чином нафтогазопромислового підкомплексу.

Виснаження власних ресурсів нафти і газу. скорочення видобутку нафти в Росії ускладнюють проблему забезпечення України нафтою і газом. Ця проблема є не тільки економічною, а й політичною.

Розглянемо основні стратегічні напрями формування структури національного виробничого комплексу незалежної України.

1. Пріоритетний розвиток агропромислового комплексу. Спеціалізовані АПК — цукропромисловий, олійно-жировий, плодоовочепро-мисловий. льонопромисловий — повинні виробляти продукцію не тільки для внутрішніх потреб, а й для експорту.

2. Орієнтація структури матеріального виробництва на соціальні потреби населення, збільшення в загальній продукції промисловості частки предметів народного споживання.

3. Різке зменшення енерго.місткн.х виробництв, переспеціалізація деяких з них.

4. Структурна перебудова машинобудівного комплексу — найважливішої ланки промисловості і всієї економіки України.

5. Конверсія підприємств ВПК у напрямі виробництва предметів народного споживання та устаткування для нього, складних приладів для різних галузей народного господарства тощо.

6. Комплексне використання всіх видів сировини, особливо мінеральної і сільськогосподарської. Обмеження використання тих її видів, яким загрожує виснаження.

7. Зменшення матеріале-, трудо- та енергомісткості продукції і досягнення відповідних змін у структурі виробництва.

8. Вдосконалення територіальної структури виробництва, формування територіальних систем підприємств, особливо машинобудівних. Створення в цих системах підприємств міжгалузевого значення.