16. Соціологія особистості.

Соціологія особистості – розділ соціології, який вивчає особистість в її соціальних відносинах у суспільстві. Це соціологічна теорія, предметом дослідження якої є особа як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин на рівні її зв’язків з соціальними спільнотами. У соціології відрізняють декілька різних термінів, що стосуються людської особи, але відокремлюють різні її боки, різні характеристики.

У соціології досліджується людина соціальна – особистість, яка без суспільства не існує і не може виникнути. Саме тому, мабуть, Е. Дюркгейм вважав суспільство за Бога, бо воно творить людину-особистість. Є ще термін «індивідуальність». Логічним було б вважати, що ним треба позначити всі особливі риси, притаманні окремому індивіду. Але в науці склалося так, що ним позначають те особливе і специфічне, що відрізняє одну людину від іншої, включно з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними, успадкованими і набутими якостями. Це її неповторні, індивідуальні особливості. Індивідуальність більш цікавить психологів та філософів. Соціологів же цікавить не сама неповторність конкретної людини, а її поведінка і місце у суспільному житті, вплив на суспільні процеси.

Отже, соціальне, що є в людині і що робить її особистістю, є саме тим чинником, який відрізняє цю істоту від тварини, піднімає її на вищий щабель у тваринному світі. Але кожна людина має як соціальні, так і біологічні харак­теристики. Людина – біосоціальна істота, і це завжди ускладнювало процес вивчення її поведінки, завжди ставило і ставить зараз безліч проблем, які не так вже й просто вирішити. Перерахуємо деякі, основні проблеми соціології особистості.

1. Що є визначальним для особистості: її біологічні чи соціальні чинники? Звідки у людини з’являються добрі і злі якості? Одні стверджують, що людина отримує їх від природи, інші – що на це впливає соціальне оточення. Починаючи з ХVІІ ст., думка про визначну роль соціального чинника стає переважаючою.

2. Що найадекватніше визначає особистість: раціональність чи ірраціональність? На це питання, знову ж таки, немає одностайної відповіді, бо кожній особистості притаманні як раціональні, так і ірраціональні дії.

3. Що становить стрижень особистості: її індивідуальність чи набір соціальних норм і цінностей суспільства? Тут теж важко відповісти однозначно: яскраві особистості бувають у відсталих і у досить розвинених суспільствах.

4. Що найкраще репрезентує особистість: її свідомість чи її поведінка? В ідеальному варіанті свідомості кожного повинна відповідати певна поведінка. Але ми часто маємо випадки, коли людина, усвідомлюючи згубність своєї пове­дінки, все-таки її не змінює.

17. Зміст понять «територіально-виробничий комплекс» (твк) та кластер.

Класичне визначення ТПК вперше було дано М.М. Колосовським в 1941 році: «Виробничим комплексом називається таке економічне поєднання підприємств в одному промисловому точці або цілому районі, при якому досягається певний економічний ефект за рахунок вдалого підбору підприємств відповідно до природних і економічними умовами району, з його транспортним та економіко-географічним положенням» . Ідея формування ТПК в економічних районах Росії отримало розвиток в 1960-90-і роки.

Згідно загальноприйнятим визначенням, територіально-виробничі комплекси, форма просторової організації продуктивних сил соціалістичного суспільства, найбільш повно відповідає завданням їх розвитку в умовах науково-технічної революції. ТПК., Будучи частиною господарства економічного району (підрайону), являють собою сукупність взаємопов'язаних промислових і с / х. підприємств, формуються на певній території (не завжди в межах існуючих адміністративно-територіальних одиниць), активно беруть участь в загальній системі територіального поділу праці.

Економічне єдність ТПК створюється виробничими зв'язками підприємств, використанням загальнорайонних природних і економічних ресурсів і умов, а також загальною системою розселення. У порівнянні з ізольованим (штучним) розміщенням підприємств планомірне формування ТПК. дає можливість отримувати значний економічний ефект за рахунок комбінування і кооперування підприємств, раціонального використання природних і трудових ресурсів, вторинної сировини, транспортних мереж, зниження вартості будівництва допоміжних і обслуговуючих підприємств, інженерних комунікацій і соціально-культурних об'єктів.