1) Порядок розташування елементів видань при верстанні.

Авантитул —. на першій сторінці. 2. Контртитул чи фронтиспис — на другій сторінці. 3. Титул — на третій сторінці (при відсутності авантитула і колонтитула чи фронтисписа — на першій сторінці). 4. Анотація, випускні дані, індекси УДК, ББК, I8ВN — на четвертій сторінці (зворот титула). 5. Посвята чи епіграф до книги — на п'ятій сторінці. 6. На наступній, непарній, сторінці може бути розміще­ний зміст. 7. На наступній, знову непарній, сторінці — вступна стаття. 8. На непарній сторінці, після вступної статті, — передмова. 9. Після всіх передмов з непарної сторінки починається основний текст. 10. Після закінчення тексту, в кінці видання, як правило, заверстують післямову або заключну статтю, які бажано починати з непарної сторінки. 11. Затекстові примітки і коментарі розміщують після післямови з непарної сторінки зі спуском, іноді з шмуцтитулом. 12. Додатки завжди з непарної сторінки зі спуском, а при наявності шмуцтитула — без спуску. 13. Списки літератури — на окремій сторінці зі спуском. 14. Покажчики — з нової сторінки зі спуском. 15. Зміст — з нової сторінки зі спуском. 16. Випускні дані — на окремій сторінці на оптичній середині, інколи внизу сторінки змісту на повний формат. 17. На окремих вільних сторінках, що залишаються при неможливості приведення верстки, поміщають рекламу, но­татки, книжкові оголошення. Цим переліком користуються тоді, коли нема інших вказівок від видавництва, видавничої організації чи особи, яка має дозвіл на видання.

2) Правила верстання виводів.

Виводи майже не відрізняються від таблиць. Прості за побудовою таблиці можуть бути перетворені на виводи. Тому термін "вивід" - поняття дещо умовне. Зовнішньо вивід відрізняється від таблиці тим, що його частини розділяють не лінійками, а проміжками. Такого розділення досить, оскільки порівняно з таблицями вивід має простішу будову. Крім того, він, як правило, тісніше пов'язаний з текстом, ніж таблиця, бо вивід ніби завершує думку автора, і тому його недоцільно в иокремлювати із тексту лінійками. Цим поясшоють і те, що вивід, як правило, не має ні тематичного, ні нумераційного заголовків, а тому повинен міститися безпосередньо за тим текстом, якого він стосується. Так само, як і таблиця, вивід має заголовкову частину, боковик, прографку та підсумкову частину з підсумковою лінійкою (єдина лінійка, яка може бути у виводі), але, як уже було зазначено, будова виводу завжди нескладна. Його головка, як правило, одноярусна і складена із невеликих за обсягом заголовків, кількість стовпчиків також невелика. Розрахунок та складання виводу загалом аналогічні розрахунку і складанню таблиць. Виводи складають тою самою гарнітурою, що й текст видання, але кеглем на ступінь меншим, а головку можна складати ще меншим кеглем. Через те, що вивід не розділений лінійками, для зручності його читання треба витримувати достатні проміжки між заголовками стовпчиків. Ці проміжки мають бути не менші від кегельного, а заголовки треба відокремлювати від прографки на проміжок у 2...4 п. Заголовки треба розміщувати горизонтально, вертикально розташовувати їх дозволено як виняток. Вивід завжди складають на менший формат, ніж основний текст. Різниця має становити не менш як 7₂ кв. і бути кратною 24 п. для того, щоб за симетричного виформатовування можна було закласти з боків великий прогалинний матеріал, який доповнює вивід до формату сторінки складовини. Оскільки вивід складають на менший формат, ніж основний текст, і через те, що його не можна відривати від тексту, починати шпальту виводом не рекомендовано. Небажано й закінчувати виводом шпальту; краще, якщо він буде прикритий не менш як двома рядками тексту. З цієї самої причини не можна розривати вивід, переносячи його частину на чергову шпальту.