2. Інтегративна роль цінностей, норм

Якщо звернутися до історії філософської і соціологічної думки, то побачимо, що суттєве місце завжди посідали пошуки інтегративних елементів, відносин, які визначають їхню цілісність. У складній системі суспільних відносин, соціальних зв´язків, мислителі пробували виділити головці визначаючи. За Гегелем, головними визначаю чими були правові відносини, саме вони єднали всі види зв´язків в одне ціле. За Каїном, таку роль відігравали моральні відносини. За Марксом — глибинні економічні. Власник і безпосередній виробник не можуть існувати один без одного. Відносини, що складаються у процесі виробництва матеріальних благ, визначають всі інші види відносин, тобто суспільству надає цілісності певна ієрархічність взаємозв´язків,

М. Вебер вважав головним фактором цілісності типові переконання, що виражають потреби, інтереси. Е. Дюркгейм — колективну свідомість. На думку Е. Дюркгейма, саме послаблення спільних вірувань і почуттів означає послаблення соціальних зв´язків та загрожує дезінтеграцією суспільства.

Безперечно, спільні цінності є інтегративним фактором, але він не єдиний. Цінності можуть не лише об´єднувати, але й вказувати на диференціацію, бо системи цінностей можуть бути протилежними. Їхня роль може змінюватися. "Цінності, — підкреслював В. П. Тугаринов, — суть явища природи і суспільства, які є благами життя і культури людей певного суспільства як дійсність чи ідеал. Як правило, виділяють цінності: 1) існуючі, наявні, па-приклад, цікава робота, сім´я, повага людей, багатство і т. ін.;

2) цінності цільові. Це ідеали, цілі, цінності бажання. Ідеали формулюють висхідні положення про цілі, засоби, дають змогу окреслити ідеальну прогностичну модель поведінки; 3) і, нарешті, цінності належного (соціальні норми, ролі, установки). В той же час норми можуть бути самостійною цінністю.

3. Політика як вираз і закріплення соціальної взаємодії.

Зв´язок політики з соціальною структурою і особливо з соціально-класовою підструктурою можна простежити в генетичному, організаційному та функціональному аспектах. Політичні явища, форми виникають на певному етапі розвитку у зв´язку з поглибленням соціальної диференціації суспільства. Розподіл праці, поява приватної власності, поглиблення національно-етнічних, поселенських відмінностей призводять до виникнення соціальних груп з різними, а то й прямо протилежними інтересами, для регуляції у.к.їіх вже недостатньо норм моралі, звичаїв. Виникає потреба у нових формах організації та регуляції поведінки, зв´язаних з особливою публічною владою, яка, за словами Ф. Енгельса, не співпадаючи з суспільством, ніби підноситься над ним. Публічна влада відрізняється від влади всередині роду, племені тим, що вона особливим способом організована вже не за кровною спорідненістю, а за територіальним принципом, має особливу матеріальну базу у вигляді позик та податків, здійснюється професіоналами-чиновниками та спирається на спеціальні примусові установи (армію, поліцію, суд і т.п.).

Існують різні методологічні підходи до аналізу публічної влади. Прибічники функціонального підходу розглядають владу як властивість соціальної організації, як спосіб самоорганізації, заснований на доцільності розподілу функцій управління та підпорядкування, як джерело гармонії та одностайності інтересів. Т. Парсонс визначає владу як "здатність системи забезпечити виконання її елементами прийнятих зобов´язань". При цьому влада розглядається як знаряддя узгодження інтересів, а отже інтеграції суспільства. Представники конфліктного підходу пов´язують виникнення політичної влади з протистоянням інтересів, з утвердженням відносин панування та підлеглості. Марксизм виражає цей підхід найбільш глибоко та послідовно. Згідно марксизмові, політична влада виявляє волю уже не всіх членів суспільства, а економічно пануючих соціальних груп. Під впливом соціальної диференціації влада інституціоналізується в систему політичного панування, провідною силою якої є держава. В організаційному аспекті політика — це система складних механізмів, які віддзеркалюють та забезпечують соціальну взаємодію, у тому числі панівне положення одних соціальних груп, форми опору інших. У функціональному відношенні будь-які політичні форми завжди є виразниками та захисниками інтересів певних соціальних груп.

Безперечно, політика при цьому служить також узгодженню інтересів, розв´язанню спільних справ, та головне її призначення — закріплення взаємин панування та підлеглості.

Для характеристики політичних явищ, процесів соціологія застосовує цілий ряд понять. Найширшим з них є поняття "політичної сфери". Сюди входять всі явища політичною характеру. Це політичний простір, у якому відбуваються всі політичні процеси. Структура політичної сфери розкривається через поняття політичної свідомості, норм, організацій, установ, відносин. Залежно від аспекту розгляду, для аналізу одних і тих самих процесів можуть використовуватися різні поняття. Якщо нас цікавить політична діяльність, ми оперуємо поняттям "політичне життя". Якщо методи та способи участі мас в управлінні — звертаємося до категорії демократії. Характеризуючи політику як спосіб, рівень освоєння та перетворення світу, ми користуємося поняттям "політична культура". А коли нас цікавить суттєве, типове у політичній сфері як цілісному утворенні, застосовуємо поняття "політична система". Це більш глибоке, містке поняття, ніж сфера. Воно дає системне, цілісне уявлення про функції та розвиток політичної сфери та ін.

Центральним поняттям, що зв´язує, об´єднує всі інші, є поняття влади, яке характеризує політичні явища, процеси. М. Вебер визначає політику як "прагнення до участі у владі або справляння впливу на розподіл влади, чи то між державами, чи всередині держави, між групами людей, котрі її складають". За словами Р. Арона, політика — не боротьба за владу та пов´язані з нею переваги.

Політика — то є царина цілеспрямованих відносин між соціальними групами з приводу використання влади та її розподілу для реалізації їхніх життєво важливих інтересів.