1. Основні ознаки соціальної організації.

Соціальна організація (від лат. organizo — повідомляю, влаштовую) — специфічна формалізована група, яка має повноваження від суспільства на здійснення певної діяльності в рамках певного соціального інституту і здійснює систему конкретних функцій. Це цільова, структурована, ієрархізована група, створена для досягнення певної мети за допомогою раціональних засобів.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціальних інститутів, але вони мають відмінні від них риси:

1. Соціальна організація утворена для реалізації певних цілей, прагне якомога швидше та ефективніше їх досягти, тобто вона є певним засобом вирішення завдань.

2. Члени організації розподіляються по ієрархічній драбині відповідно до статусів і ролей.

3. Соціальна організація виникає на основі поділу, її спеціалізації за функціональною ознакою. У цьому розумінні соціальна організація є формою соціальних відносин, що змінюється відповідно до зміни типу суспільства та ступеня розвитку матеріального виробництва.

4. Кожна соціальна організація має певний координуючий орган або систему управління. Управляючі підсистеми формують свої механізми і засоби регулювання і контролю за діяльністю різних елементів організації.

Отже, соціальна організація має власну назву, мету, завдання, певну сферу діяльності, порядок роботи, штат працівників. Можна навести наступні приклади соціальних організацій таких, як політична партія, уряд, футбольна команда, школа.

2. Соціологічні дослідження економічної свідомості та поведінки різних соціальних груп.

В умовах якісних змін соціально-економічних відносин особливої актуальності набувають дослідження економічної свідомості та поведінки окремих соціальних спільнот. За станом економічної свідомості можна судити про рівень зрілості соціальних груп, про розуміння власних економічних інтересів та потреб, про їхнє ставлення до новацій в економічній сфері, про готовність брати участь у нових формах господарської діяльності.

Вивчення економічної свідомості та поведінки передбачає виявлення ставлення до напрямків і форм економічних перетворень, шляхів виходу з економічної кризи, ставлення до ринку, розвитку підприємництва, приватизації, ціноутворення, особистого добробуту та ін.

Суттєвий вплив на економічну свідомість та поведінку справляє кризовий стан суспільства. Несталість, невизначеність, суперечливість об´єктивних процесів є головним джерелом суперечливості свідомості та поведінки.

Існує певна розірваність між сприйняттям ідей економічних перетворень та оцінкою явищ, пов´язаних з їх практичною реалізацією. Суперечливість свідомості виражається в тому, що респонденти, наприклад, лояльно ставляться до підприємництва "взагалі", але досить прохолодно до вже існуючих його форм, розвиток економіки багато в чому пов´язують з приватною власністю, та достатньо стримано оцінюють можливість "жити за рахунок найманої праці і т. п." Очевидно, це пов´язане з тим, що в економічній свідомості існують різні шари. Під впливом ситуації, засобів масової інформації змінюються верхні шари свідомості, у той час як глибинні шари залишаються старими, відтворюють особливості економічної культури попередніх періодів історичного розвитку.

Своєрідна роздвоєність економічної свідомості доповнюється протиріччям між орієнтаціями та реальною поведінкою. Це виявляється, зокрема, у певній інфантильності, небажанні, а часто і невмінні реалізувати на практиці нові форми економічної діяльності, котрі схвалюються та приймаються на вербальному рівні.

Позитивно оцінюючи нові форми господарської діяльності, багато хто разом з тим не орієнтується на розвиток якостей, необхідних для їхньої реалізації. Такі якості, як готовність боротися з негативними явищами, незалежність, самостійність, творчий підхід до справи, рішучість, готовність до ризику, підприємливість, помітно поступаються в оцінках та самооцінках якостям "виконавця".

У масовій свідомості відбувається боротьба різних уявлень про соціальну справедливість. Ідеї зрівняльної справедливості мають у нашій країні давні традиції. Вони були характерними для патріархального суспільства і тоталітарної держави. Не можна не бачити, що зрівняльні настрої, установки гальмують перехід до нових методів і форм господарського та соціального життя, пов´язаних з конкурентністю, з розвитком підприємливості. За даними загальноукраїнського опитування 1994 р., 1/3, як і раніше, вважає несправедливим, якщо одні одержують занадто багато, інші занадто мало. Разом з тим, розвивається й інше розуміння — 47% уже зазначають, що без відчутної різниці в оплаті не може бути зацікавленості в роботі, 19% не знали, що відповісти.

Не подолані й утриманські настрої. Як і раніше, більшість переконана, що не вони самі, а держава повинна вирішувати їхні життєві проблеми. Проблеми стимулювання трудової діяльності завжди приверти увагу соціологів. У кінці 70-х років вони зафіксували зрушення загальної спрямованості інтересів особистості з сфери суспільно-виробничої до сфери сімейно-побутової та споживчої активності. Свідченням зростаючого відчуження праці було послаблення традиційних і матеріальних, і моральних стимулів. Значення стимулу набуває самостійність, ініціативність діяльності, самоутвердження особистості, міжосібне спілкування, які дістають все більшої ваги в умовах різноманітності видів діяльності товарів та послуг. Зростає значення інноваційної діяльності керівника.

Більшість опитаних у 90-х роках підкреслюють своє тяжке матеріальне становище, соціальну незахищеність. Про особливо тяжке становище ведуть мову представники старших вікових груп та безробітні. За даними 1994 р., близько половини дорослого населення України тією чи іншою мірою не вдоволені своїм становищем у суспільстві, третина не знає, як визначити своє становище. Задоволеність виявляють лише 16%. 3/5 населення невдоволені тим, що вони одержують від суспільства. При цьому соціальне відчуження характерне для всіх соціальних груп. Звідси підвищена тривога, наростання песимістичних настроїв, конфліктних ситуацій.