2. Урбанізація як тенденція розвитку поселенської структури.

Основною тенденцією розвитку поселенської структури є зростання ролі і питомої ваги міст (урбанізація). Якщо на початку століття міста складали 10 % усіх поселенських утворень, то до його кінця їх уже більше 50 %. Для багатьох країн міський спосіб життя є переважним. Уже зараз в Японії у містах живе 4/5 населення, у Німеччині — більш 90 %, в Ізраїлі — 89 %, у Великобританії — 76 %, у СІНА — 75 %. Сьогодні в Україні у містах живе 67,3 %, а на сході 75 - 90 %.

Існує багато видів міських утворень. За числом жителів прийнято розмежовувати чотири види міст:

• малі (50 - 100 тис.),

• середні (100 - 500 тис),

• великі (більш 500 тис),

• найбільші (понад 1 млн.).

За функціями розмежовуються передмістя житлові і промислові, міста-супутники (що мають самостійну виробничу базу, де працює основна маса жителів), міста поліфункціональні і монофункціональні (у яких переважає одна функція, пов'язана з певним матеріальним чи духовним виробництвом). За рівнем містоутворюючих процесів виділяються міста старі й нові. Загальною тенденцією розвитку поселенської структури є її ускладнення. Модель місто-село вже не вичерпує всього різноманіття зв'язків. Активний процес урбанізації приводить до появи зв'язків місто-місто, місто-передмістя, місто і тимчасові поселення на селі в літній період для забезпечення, відпочинку і відновлення сил, в останні роки і для забезпечення родини продуктами харчування.

Розселення населення у певних частинах міста і передмістя пов'язане насамперед із соціальним і економічним становищем жителів міста й у свою чергу закріплює це нерівне положення. Можна виділити 3 основних фактори, що визначають соціально-просторову диференціацію населення.

1) Це соціально-економічний статус. Прямими показниками соціально-економічного статусу є прибуток, рівень освіти, характер зайнятості, непрямими — якість житла, розмір його оплати.

2) Це сімейний статус (включає розмір родини, вік її членів, число дітей — прямі показники; тип житла, його вік — непрямі). До передмістя тяжіють багатодітні і багатопоколінські родини.

3) Расово-етнічний статус (раса, національність, мова).

У різних країнах соціально-просторова структура міста має свої особливості. Так, у містах Радянського Союзу не було, як правило, етнічних поселень, не було різкого контрасту за соціальним складом комфортних і некомфортних районів. Хоча і тут соціально-економічне положення позначалося на просторовому розселенні й особливо на типі житла. Особливе значення мав такий фактор, як професійний зв'язок з визначеними підприємствами, установами, їхня вагомість, матеріальні можливості. Робочі передмістя також виявилися пов'язаними з визначеними підприємствами, районами їхнього розташування.

3. Критерії та показники соціальної зрілості

Суспільна думка впливає не тільки своєю оцінкою, але і визнанням певної цінності, що міститься в ній. Вона орієнтує, виробляє установку на формування певних якостей, лінії поведінки, тобто її ідеологічний вплив несе виховний заряд. Разом з тим вона підтримує одні види відносин, соціальні механізми і відкидає інші, регулюючи тим самим поведінку великих мас людей. У цьому плані можна говорити про захисну, директивну функцію, і всі ці функції тісно пов'язані між собою. При вивченні суспільної думки важливим завданням є вимір рівня її соціальної зрілості. Суспільна думка здобуває зрілість як функціонуюче утворення, проходячи складний шлях розвитку. В остаточному підсумку соціальна зрілість визначається тим, наскільки глибока суспільна думка виражає інтереси спільнот, тенденції прогресивного розвитку суспільства.

Важливо визначити критерій, що допомагає відбирати показники. Таким критерієм є глибина і повнота реалізації функцій суспільної думки. Він вимагає насамперед таких показників, що дозволяють судити про характер і вагомість думки, її стабільність, інтенсивність, поширеність.

Показником виступає соціальна спрямованість.

Білет №9(Білоброва)