24.Аналіз використання робочого часу.

Аналіз використання робочого часу

Кількісною характеристикою використання робочої сили є показники тривалості робочого часу. Як свідчить статисти­ка, загальна величина робочого часу протягом року має ста­лу тенденцію до зменшення. Зараз законодавчо встановлено п'ятиденний робочий тиждень (40 робочих годин).

Використання робочого часу робітників звичайно аналізу­ється за допомогою таких двох показників, як середня кіль­кість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (мі­сяць, квартал, рік), і середня тривалість робочого дня (зміни). Ці показники можна обчислити на підставі даних звіту підприємства з праці.

Перший показник, який характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від таких факторів, як:

• кількість вихідних і святкових днів;

• кількість днів чергової відпустки;

• інші види відпусток, передбачених законодавством;

• кількість днів непрацездатності;

• неявка на роботу з дозволу адміністрації;

• прогули

• ІНШІ.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника визначають такі фактори:

• величина нормативного робочого тижня;

• час простою упродовж дня, зафіксований в обліку;

• час понадурочної роботи (збільшує величину показника);

• час інших скорочень робочого дня, передбачених зако­нодавством (для підлітків, матерів — годувальниць тощо).

Під час аналізу знаходять відхилення цих показників від плану, а також порівнюють їх із аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюють конкретні причини можли­вих відхилень. При цьому слід звернути особливу увагу на величину зафіксованих в обліку непродуктивних втрат ро­бочого часу через такі обставини:

• неявка на роботу з дозволу адміністрації;

• прогули й цілодобові простої;

• внутрішньо змінні простої, зафіксовані в обліку;

• облікований брак продукції.

Проте необліковані втрати робочого часу можуть бути знач­но більшими. Вони спричиняються недоліками в організації виробництва й управління, простоями устаткування через його несправність, відсутність на робочому місці сировини, матеріалів, інструменту та інших ресурсів, низькою трудовою дисципліною. Втрати робочого часу пов'язані також із непродуктивною роботою, тобто:

• випуском бракованої продукції, яка не фіксується в обліку;

• випуском непотрібних для складання кінцевої продукції деталей (некомплектне виробництво);

• списанням на збитки загублених або вкрадених деталей;

• несанкціонованим виробництвом іншої "лівої" продукції.

Внаслідок неврахованих простоїв і втрат завищується фактично відпрацьований час, адже наведені у звітності показники часу роботи визначаються як різниця між загальною кількістю явочних днів або годин і врахованими простоями.

Приховані від обліку внутрішньо змінні перерви та простої робітників можна знайти за допомогою побічних розрахунків або вибіркових спостережень і опитувань робітників. За результатами аналізу необхідно розробити заходи, спря­мовані на скорочення втрат робочого часу і пов'язані з ним непродуктивні виплати заробітної плати. При цьому особли­ву увагу слід звернути на поліпшення обліку внутрішньо змінних втрат робочого часу.