6. Розповідь за картинками

Перед дитиною безладно кладуть чотири картинки, на яких зображено певний поря­док добре відомих їй подій. Експеримента­тор просить дитину розташувати картинки у певному порядку і пояснити, чому вона розклала їх так, а не інакше.

Оцінка:

• правильне розташування картинок і правильний опис зображених подій — «+»;

• дитина логічно будує послідовність картинок — «+/-»;

• послідовність картинок випадкова — «-».

Рівень розвитку мислення і мови оцінюєть­ся як:

• високий, якщо за 5—6 завдань отри­мали найвищий бал або знак «+»; середній, якщо отримали проміжний результат і лише 4—3 завдання виконали правильно;

• якщо два завдання оцінені знаком «-» або 0 балів, а решта знаком «+/-», то під­сумковий рівень оцінюється як низький.

З метою перевірки рівня розвитку уяви використовують такі завдання.

1. Збір розрізаних картинок

Дитині пропонують скласти картинку із частин. Учитель говорить: «Бачиш, картинка зламалася. Відремонтуй її».

Оцінка:

• перша (більш складна) картинка скла­дена правильно — «+»;

• перша складена неправильно, а друга (спрощена) правильно — «+/-»; .

• обидві картинки складені неправиль­но — «-».

2. Малюнок людини

Дитині пропонують намалювати людину, найкращу, яку лише зможе. Коли дитина говорить, що не вміє малювати, її підбадьо­рюють, пояснюють, що у цьому віці всі діти не дуже добре малюють, але кожен малюнок по-своєму цікавий.

Коли малюк усе-таки відмовляється ма­лювати, його запитують: «Що є у люди­ни? Так, намалюй голову, ноги». І в кінці обов'язково запитують: «Ти все намалював, що потрібно?».

Оцінка:

• якщо намальовано всі сім основних частин (голова, очі, рот, ніс, тулуб, руки, ноги) і не менше трьох другорядних (пальці, шия, волосся, шапка, одяг, взуття), а ру­ки і ноги мають товщину, то малюнок оці­нюється знаком «+»;

• якщо зображено не більше п'яти основ­них частин — малюнок оцінюється знаком «—» (незалежно від наявності другорядних деталей і від способу зображення рук і ніг);

• у проміжних випадках малюнок оці­нюється знаком «+/-».

Рівень розвитку уяви оцінюється так:

• високий, коли обидва завдання вико­нані на «+»;

• середній, коли одне виконане на «+», а інше на «+/-» або «-», а також коли обидва виконані на «+/-»;

• низький, коли одне завдання виконане на «-» і інше також на «-» або на «+/-» (табл. 2.).

Останнє завдання спрямовується на ви­значення рівня розвитку короткочасної пам'яті і вміння робити елементарні висновки.

Учитель звертається до дитини: «Ти лю­биш слухати різні оповідання? Зараз я роз­почну маленьку розповідь, а ти постарайся добре запам'ятати, щоб точно повторити. Домовились?

Жили-були три хлопчики: Миколка, Петрик та Іванко. Миколка нижчий від Петрика. Петрик нижчий від Іванка. Повтори».

Оцінка:

• високий рівень — коли вчителю знадо­билося 1—4 повтори;

• середній — 5—7 повторів;

• низький — 8 повторів.

Коли дитина все-таки дає правильну від­повідь, переходять до перевірки рівня здат­ності робити елементарні висновки. Учитель говорить: «А тепер подумай і скажи: хто із хлопчиків найвищий? А хто найнижчий?».

Оцінка:

• високий рівень — 1—4 повтори;

• середній — 5—9;

• низький —10 і більше повторів.

Застосування зазначених тестів дає можливість виявлити показники, які ха­рактеризують ступінь готовності дитини до навчання. По кожному з показників дитина належить до одного з трьох рів­нів — низького, середнього, високого. Ці оцінки заносяться до спеціальної кар­тотеки.

Упродовж обстеження дітей варто про­вести кілька батьківських зборів, на яких розказати про організацію життєдіяльності дитини напередодні школи, запропонувати засоби, що дозволять посилити бажання дитини йти до школи; розповісти про змі­ну домашнього простору (виділення дитині кутка для учбових занять), а також зазначити, що чим більше малюк буде задіяний у підготовці до школи та більше знатиме про школу і свою нову життєву позицію, то тим легше йому буде в неї включитися.

Необхідно також наголошувати і про педагогічний вклад, який реально може зробити кожен із батьків у свою дитину в останні місяці й тижні: роз­виток моторики, особливо дрібної; розвиток мовлення; розширення світогляду; форму­вання вольового контролю і відповідальної поведінки. Пропозиції експериментатора повинні легко вписуватися у сімейний стиль взаємостосунків із дитиною.

Бажано провести окремі індивідуальні кон­сультації з батьками тих дітей, які показали низький рівень готовності до школи, якщо потрібно — додаткові консультації спе­ціалістів, які допомогли б визначити психолого-педагогічний статус деяких дітей. З аперцептивного досвіду відомо, що ро­бота з батьками стане ефективнішою восени, коли з'являться конкретні проблеми, тобто з початком учбового процесу.

Зазначимо, що розпочинати дослідження також необхідно з ознайом­лення та вивчення медичних карток дітей, а саме звернути увагу на такі дані: число, місяць і рік народження досліджуваних; які були пологи у матері, чи не було травм, тривалих захво­рювань; чи вчасно дитина почала ходити і говорити; характер відхилень у системах і функціях організму, хворобливість, група здоров'я.

ПСИХОТРЕНІНГОВІ МЕТОДИ, СПРЯМОВАНІ НА РОЗВИТОК ОБДАРОВАНОСТІ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

У кількох нижченаведених найтиповіших психотренінгових вправах-іграх скон­центровані якраз, ті технологічні прийоми, що забезпечують виконання найважливіших принципів індивідуалізації, зокрема індиві­дуально-груповий розвиток емоційної сфери, комунікативно-адаптаційної та самоактуалізаційної експресії.

Гра «Сад почуттів»

Мета: гра спрямована на те, щоб діти обговорювали, що викликає у них стрес; їхні способи відновлення внутрішньої рівноваги.

Матеріали: папір, олівці кожній дитині, «Камінь розповіді», аудіокасета із записом спокійної музики.

Інструкція. Сядьте разом у коло. Давайте поговоримо про те, що для вас важливо, і що відбувається, коли ви відчуваєте на­пруження.

— Ви засмучуєтеся?

— Ви не можете сконцентруватися і ро­бите багато помилок?

— Чи думали ви про те, що викликає у вас напруження, призводить до стресу?

— Як це у вас проявляється? Подумайте хвилину в тиші. Зараз, говори­тиме хтось один.

Дитина має взяти Камінь розповіді. Решта будуть слухати.

Спочатку нехай кожна дитина розкаже про свою стресову ситуацію, а ви напишіть на дошці список різних можливих ситуа­цій. У другій половині заняття поверніть­ся до цього списку й обговоріть із дітьми, що можна зробити, щоб упоратися з напру­женням. Наприкінці заняття підведіть дітей до уявної ситуації.

Ведучий. Сядьте зручніше і заплющить очі. Я хочу вам показати, як і в погані часи мож­на поповнити запаси внутрішньої гармонії і набути свіжих сил. Тричі глибоко зітхніть і послухайте уважно мене.

Уяви собі, що ти йдеш по саду, де ба­гато років не ходила нога людини, і твоє завдання — потурбуватися про цей сад. Тобі потрібно навести порядок у саду: загребти старе листя, сухі гілки, сухий цвіт. Ти береш легкі грабельки та інший інструмент, який може знадобитися. Ти зрізуєш сухі гілки...

Ти турбуєшся про те, щоб усе знову було гарно. Потім садиш нові рослини, стежа­чи за тим, щоб усім незвичним рослинам знайшлося місце. Тепер сад виглядає яскра­во, і скрізь яскраво виблискують строкаті квіти.

Ти чуєш чудові звуки в цьому саду. Але між тим, таким глибоким спокоєм наповне­на природа. Цей спокій допомагає тобі добре сконцентруватися. Ти починаєш гостріше чути, відчувати найтонші запахи, стаєш чут­ливим до всього...

Усе навколо наповнене сильними запа­хами: смолистим ароматом сосни, запахом трави, бузку, троянд... Ось у повітрі запахло димом: десь запалили багаття, щоб приго­тувати їжу. Уяви собі цю смачну їжу, а на солодке — твій улюблений десерт. Тобі на­стільки цікаво, що ти йдеш до цього вогни­ща... і знаходиш багатий стіл. Хтось подару­вав тобі ще одну радість! Ти сідаєш за стіл і насолоджуєшся їжею. Сідаєш на великий пеньок, проводиш рукою по корі і відчу­ваєш, скільки сили було в дереві.

У цьому саду ти міг би провести ще ба­гато часу. За працю, яку ти тут зробив, бу­деш щедро нагороджений. Внутрішній голос каже, що ти можеш повернутися в цей чудо­вий сад будь-коли, коли захочеш відпочити і знайти спокій. Цей сад квітне у твоїй уяві, наповненій яскравим життям.

Тепер вдихни глибоко і попрощайся із садом. Ти знаєш, що завжди зможеш повер­нутися туди. Потягнися і розплющ очі.

Візьми аркуш паперу й олівець, намалюй свій сад.

Обговорення вправи:

- Що відбувається з тобою, коли ти відчуваєш стрес?

— Що роблять твої рідні, коли відчувають стрес?

• Коли у вас у групі бувають стресові ситуації?

• Чи достатньо тобі «перерви», щоб від­почити і набратись енергії?

• Що найбільше сподобалося тобі в уяв­ному саду?

Гра «Малюємо почуття»

Мета: ця гра корисна для дітей, які не вміють володіти власними сильними емо­ціями, і, можливо, схильні до агресії чи де­структивної поведінки.

Матеріали: папір і олівці кожній ди­тині.

Під час цієї гри діти можуть внутрішньо розрядитися, виразивши глибоко затамо­вані почуття. Дітям часто важко виразити свої почуття так, щоб це сприйняли дорос­лі. Деякі почуття, наприклад, злість, страх, ревнощі, смуток, вважаються небажаними чи поганими. Тому діти ці почуття стри­мують і накопичують у собі. До того ж, негативне ставлення до почуттів дитини шкідливе і для їх самооцінки. Коли дитина знаходить у собі «погане», то думає, Що й сама погана.

Це гра допоможе дитині виразити будь-яке почуття і дасть змогу прийняти свої по­чуття і саму себе. Щоб досягнути бажаного успіху, слід періодично повторювати гру.

Інструкція. Візьміть папір і намалюйте, як ви почуваєтеся. Доберіть кольори. Ви мо­жете малювати кола, лінії, візерунки чи кар­тинку, тобто все, що заманеться.

Я ходитиму між рядами, і ви мені ска­жете, яке відчуття хочете показати своїм малюнком. Я запишу це слово, і ви змо­жете його потім переписати на свій ма­люнок.

Якщо діти вже вміють писати, вони ма­ють самі написати назву почуття на аркуші паперу. Важливо, щоб кожна дитина змогла показати свій малюнок, а ви — позитивно оцінити його, щоб діти зрозуміли, що схоже малювання — гарна можливість помітити і назвати власні почуття. Також поговоріть із дітьми про те, що вони можуть робити, коли їм сумно; коли хвилюються.

Аналіз вправи:

• Яке почуття тобі найбільше подоба­ється?

• Яке почуття не подобається?

• З яким почуттям ти йдеш уранці до ди­тячого садка?

• Коли ти радієш?

• Коли тобі страшно?

• Коли сердишся?

Гра «Аплодисменти у колі»

Гра побудована так, що інтенсивність аплодисментів поступово збільшується і до­сягає свого апогею, коли остання дитина отримує аплодисменти всієї групи. У цьому ритуалі все відбувається в парадоксальній логіці, останні стають першими.

Інструкція. Хто з вас може уявити, що від­чуває артист після концерту, стоячи перед усією публікою і слухаючи аплодисменти? Можливо, він слухає ці аплодисменти не ли­ше вухами, можливо, сприймає овації всім своїм тілом.

У нас дуже хороша група, і кожен із вас заслуговує на аплодисменти. Я хочу запро­понувати гру, під час якої аплодисменти спочатку звучать тихо, а потім стають голос­нішими.

Гра відбувається так. Ви стаєте в коло. Один із вас починає: він підходить до когось із друзів, дивиться йому в очі і дарує свої аплодисменти. Потім вони вдвох вибирають наступну дитину, яка також отримує свою порцію аплодисментів — вони разом підхо­дять, стають перед нею й аплодують.

Потім трійка обирає наступного претен­дента на овацію. Щоразу той, кому аплоду­вали, має право обирати наступного. Отже, гра продовжується, а овації стають усе го­лоснішими.

Гра «Сонце і вітер»

Дітям часто здається, що вони все роб­лять неправильно, всім заважають, не мо­жуть бути хорошими. Ця гра — чудовий психотренінговий засіб, який допоможе ді­тям отримати повноту відчуттів і почуватися «веселіше».

Інструкція. Сядь чи ляж зручно і заплющ очі. Три рази глибоко вдихни.

Уяви собі, що зараз чудовий день, і над тобою пропливає сіра хмаринка, на яку ти можеш покласти всі свої турботи і журбу. Дай усім турботам просто полетіти з нею...

Уяви собі, що над тобою яскраве блакит­не небо, що легкі промені сонця зігрівають тебе. Ти почуваєшся надійно захищеним — так мирно і спокійно навколо. Легкий віте­рець торкнувся твоєї голови, ти почуваєшся легко і щасливо, як маленька легка пір'їнка. Ти думаєш, їло сьогодні ти чудовий, як не­бо, такий теплий, як сонце, і. такий ніжний, як вітерець.

Уяви, що твоє тіло наповнюється золотим світлом від голови до кінчиків ніг. А коли ти вдихаєш, уяви, що всі по­чуття, які не потрібні тобі зараз, залишають тебе. Ти вдихаєш золоте світло, а видихаєш неприємні почуття. Ти — як малесенька пір'їнка, яку несе легкий вітерець, і ти — як промінчик сонця, що падає на землю. Дай ще більше розслабитися своєму тілу, рукам, ногам, розслаб свої долоні... Уяви собі, що ти — веселка з багатьма кольорами. Немає нікого на світі, хто б думав і відчував так само, як ти. Це чудово, що ти можеш бути тут, серед нас...

Повільно повертайся сюди, до тих, хто сидить чи лежить на підлозі. Відчуй свою голову, руки, нога... Вдихни глибоко і легко. Тепер ти можеш почуватися веселкою і ра­дувати кольорами себе та інших. Повільно розплющ очі, починай знову рухатись. Коли ти розплющиш очі широко, то побачиш нав­коло себе інші яскраві обличчя.

Аналіз вправи:

• Коли ти був напруженим?

• Коли був розслабленим?

• Як ти вважаєш, які тварини добре вміють розслаблятися?

• Чому жодна дитина не схожа на іншу?

— Чому ти сам не схожий ні на кого?

— Що у твоїй веселці особливо пре­красне?

В учнів шестирічного віку, як і в дошкіль­нят, переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образний характер мис­лення, практичне ставлення до розв'язування завдань (спрямованість уваги на результат, а не спосіб дії). Зважаючи на ці домінуючі риси дітей, доцільно в роботі з ними на уро­ках систематично застосовувати елементи гри у поєднанні з бесідою, елементами само­стійної роботи, спостереженнями тощо.

Потужний розвивально-виховний потен­ціал містить у собі така синтетична форма психотренігової роботи, як гра-подорож. Вона дає змогу цілісно організувати дитячу діяльність упродовж тривалого проміжку часу, стимулює розвиток креативності й ін­дивідуальної самореалізації.

Загальноприйнятими вимогами до органі­зації та проведення ігор-подорожей для шестирічок є:

• чітке формулювання виховної мети гри-подорожі та підпорядкування їй змісту діяльності на всіх етапах проведення гри;

• розробка творчого маршруту і скла­дання креативної карти гри-подорожі;

• попередній добір і виготовлення необхідних атрибутів (ігрового реквізиту; маршрутних листків, художньо-ілюстративного матеріалу тощо);

• варіативне використання під час гри-подорожі різноманітних форм психотренінгового впливу (бесід, конкурсів, творчих годин, театралізованих дійств, свят тощо) задля оптимізації особистісного розвитку;

• обов'язкове узгодження складності завдань і часового регламенту з віковими можливостями учнів;

• залучення до підготовки і проведення абсолютно всіх учнів класу з метою активі­зації творчого потенціалу кожної дитини.

Загалом, обдаровані діти потребують ви­важеного індивідуального підходу як із боку батьків, так і з боку школи і всього суспіль­ства.