Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Посібник гуманизация Хряпинский.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

Тези лекції

1. Конституція України визначає, що жінка має особливе соціальне становище. Закон підкреслює, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується, крім усього іншого, спеціальними заходами по охороні праці і здоров'я жінок, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом; матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства. Державна політика в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства щодо жінок повинна ґрунтуватися на визнанні природних особливостей, відмінностей фізіологічного і психологічного порядку, особливого соціального статусу в суспільстві, їхньої ролі у зміцненні моральних основ суспільства, родини, виховання дітей, а отже, їхньому впливові на стан правопорядку в країні.

Жінка, котра порушила кримінально-правову заборону, так само є членом суспільства, учасником суспільних відносин, носієм соціальних ролей і функцій. І цей її спеціальний соціальний статус не може не враховуватися при з'ясуванні питання про форму і міру суворості кримінально-правового впливу. Відомо, що "розподільна (гуманістична) сторона справедливості ("один одержує більше, а інший менше — залежно від властивостей суб'єкта") послаблює негативні тенденції формалізації кримінального права, пом'якшує наявну нерівність суб'єктів злочину, підвищує ефективність використання єдиного масштабу кримінальної відповідальності — суспільної небезпечності вчиненого".

В юридичній літературі принцип гуманізму розглядається як критерій справедливості при призначенні покарання; центральна ідея нової кримінально-політичної концепції, яка полягає в певній моральній позиції, що передбачає ставлення до людини як до вищої соціальної цінності, повагу до гідності особистості і бажає їй добра. Проте не можна відмовити у праві на існування думки, згідно з якою "принцип гуманізму, не характерний в цілому для кримінального права з його безліччю заборон і жорсткими видами покарань, зокрема смертною карою, і має призначенням обмеження кримінального примусу...". Але в будь-якому разі, коли принцип гуманізму кримінальної політики є "центральною ідеєю", або виконує лише обмежувальні функції, він, безумовно, впливає на реформування законодавства. Визначення державою пріоритетів загальнолюдських цінностей, необхідність приведення законодавства у відповідність до міжнародних норм із прав людини безпосередньо обумовлюють подальшу гуманізацію кримінальної, кримінально-виконавчої політики, удосконалення діяльності державних органів щодо призначення та виконання покарань, основні напрями змін у кримінальному, кримінально-процесуальному, кримінально-виконавчому законодавстві України. Гуманізм кримінальної політики стосовно жінок як суб'єкта кримінальної відповідальності повинен відбитися в напрямах профілактичної діяльності державних органів і громадськості. Прагнення допомогти жінці, яка намагається вирватися зі злочинного кола, в наш доволі складний і багатий на протиріччя час є можливим тільки з міркувань гуманності і милосердя. Не викликає сумнівів важливе значення гуманістичного спрямування кримінальної політики на цьому етапі. Гуманізм кримінальної політики в усіх сферах кримінальної юстиції позначається на таких основних положеннях: держава, застосовуючи заходи кримінально-правового реагування, не ставить на меті помститися злочинцеві за вчинений злочин ("око за око, зуб за зуб"), а прагне виправити правопорушників і повернути їх у суспільство, родину, а отже, надає їм право на реабілітацію; кримінальне правосуддя не допускає застосування тортур, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або покарання; гуманізм виявляється також у застосуванні до особи, винної у вчиненні злочину, мінімального покарання, необхідного для її виправлення і запобігання злочину; можливість пом'якшити покарання (за інших рівних умов) вагітним жінкам і жінкам, які мають малолітніх дітей.

Виправлення і перевиховання засуджених жінок як мета покарання передбачає досягнення певних змін їх особистості. В юридичній літературі небезпідставно ставиться під сумнів можливість перевиховання засуджених тільки шляхом застосування покарання. Вважаємо, що ефективно можна досягнути лише мети виправлення, яка передбачає вже на етапі виконання покарання і надалі, після визволення засудженої, здійснення процесу її ресоціалізації. Про наявні соціально-психологічні та правові проблеми ресоціалізації жінок, які вчинили злочин, мова піде в наступних розділах. Гуманізм передбачає, передусім, охорону людини, її життя, здоров'я, гідності, прав і свобод, власності, не припускає нелюдяних покарань. Конституція України (ст. 28) надає громадянам право на захист від катування, жорстокого, нелюдського, такого, що принижує гідність поводження чи покарання. Це положення Конституції відбилося в меті кримінального покарання. Згідно із ч. 2 ст. 22 КК України покарання не має на меті заподіяти фізичні страждання або принизити людську гідність.

Вітчизняне законодавство в цьому разі відповідає міжнародним стандартам. Недопущення застосування катувань, жорстоких, нелюдських, принижуючих людську гідність видів поводження та покарання проголошують ст. 5 Загальної декларації прав людини, ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 3 Європейської Конвенції з прав людини. Ці загальні міжнародно-правові документи стали підставою для більш конкретного, спеціалізованого за характером міжнародного акту, що захищає права і свободи особистості в зазначеній сфері. Конвенція проти катувань, яка була прийнята ООН в 1984 р., в Україні набрала чинності у 1987 р. У статті 16 цієї Конвенції зазначається, що кожна держава-учасник зобов'язується запобігати на своїй території усім актам жорстокого, нелюдського поводження. Правообмеження, які притаманні режиму виконання і відбування покарання в жіночих колоніях (їхня доцільність, ефективність, вплив на психологічний стан засуджених), повинні, перш за все, ґрунтуватися на результатах вивчення механізму їх впливу на особистість. Застосування системи покарань не повинно завдавати людині зайвих страждань, провокувати важкі психічні стани. Керівні міжнародні стандарти відбивають основну мету, здійснення якої повинні прагнути пенітенціарні заклади — у цілому звести до мінімуму наслідки ізоляції від суспільства. Варто вживати заходів для того, щоб засуджені могли зберігати за собою максимум сумісних із законом і умовами їхнього вироку прав у сфері цивільних інтересів, соціального забезпечення й інших соціальних пільг (особливо це стосується засуджених вагітних жінок і жінок, які мають дітей). При цьому ставиться задача мінімізувати відмінності між життям у в'язниці і життям на волі. Жорстке, регламентоване правилами утримання обмеження потреб засуджених жінок, навіть найнеобхідніших (зважаючи на фізіологію особистості жінки і традиції), викликає об'єктивне прагнення до активного пошуку шляхів їх реалізації. Дуже часто ці потреби задовольняються всупереч заборонам, що супроводжує порушення вимог режиму. Умови утримання часто є причиною психологічного напруження засуджених жінок, вони породжують конфлікти між ними, що переростають у сварки, бійки й інші насильницькі дії.

Принцип гуманізму потребує особливої уваги до проблем правообмежень, притаманних режиму виконання і відбування покарання в жіночих колоніях, їхньої доцільності й ефективності. Значне розширення соціально корисних зв'язків засудженої (збільшення кількості побачень, надання права на телефонні переговори), дозвіл на збільшення кількості посилок і передач, розширення асортименту продуктів харчування і промислових товарів (білизни, косметики, теплого одягу) у магазинах, збільшення суми грошей, що відраховується на особистий рахунок засудженої, — свідчать про тенденції гуманизації утримання засуджених жінок у місцях позбавлення волі. Але якщо розуміти гуманізм стосовно засуджених жінок як вияв милосердя, доцільно максимально змінити критерії визначення правообмежень, знову ж базуючися на їх доцільності й ефективності в загальному процесі виправлення. Обгрунтованими в цьому розумінні є твердження наукових і практичних працівників про необхідність застосовувати в пенітенціарній практиці загальнодозволений тип правового регулювання, тим паче, що в законі подано вичерпний перелік правообмежень, і, отже, діє принцип: "Дозволено все, що не заборонено законом".

2. В умовах реформування кримінального законодавства особливої ваги набуває гуманізація кримінальної, кримінально-виконавчої політики держави щодо застосування законодавства до жінок, які вчинили злочини. У сфері наукових досліджень жіноча проблема залишається невизначеною, непріоритетною. Комплексне вивчення проблеми реалізації кримінальної відповідальності стосовно жінок в Україні дотепер не проводилося. Мають місце дослідження суті, змісту, стадій, підстав кримінальної відповідальності, окремих її засобів безвідносно статі суб'єкта злочину.

Реформування законодавства, пов’язане із прийняттям КК 2001 р. та КВК 2003 р, всі наступні зміни і доповнення зазначених кодексів, включаючи й Закон України від 15 квітня 2008 р. «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності», майже не торкнулися інститутів звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК) та звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК). Вони не мають розвинутого застосування, оскільки за даними Державного департаменту України з питань виконання покарань станом на 1 січня 2008 р. на обліку перебувало 15 497 осіб жіночої статі, і лише 287 із них були звільненні від відбування покарання з випробуванням на підставах ст. 79 КК. Протягом 2007 року контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, здійснювався стосовно 242,3 тис. осіб, що на 15,3% більше, ніж у 2006 році. Серед них 336 вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років та до семи років. За статистичними даними Державного департаменту України з питань виконання покарань утримується майже 158 тисяч засуджених. Серед них майже 7,4 тисяч жінок, 2,1 тисячі неповнолітніх, 4,9 тисяч інвалідів першої, другої та третьої груп і осіб похилого віку, понад 10,2 тисяч осіб, хворих на туберкульоз. Станом на 1 грудня 2007 р. в установах виконання покарань відбували покарання 7 014 осіб, жіночої статі, майже 13% із них мали дітей віком до шести років та майже 100 дітей віком до трьох років утримувались у будинках дитини в Чернігівській та Чорноморській виправних колоніях. Відтак, щорічно в Україні близько 30 тис. жінок притягують до кримінальної відповідальності, майже 11 тис. жінок відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, проте законодавство не визначає особливостей у цьому питанні, крім факторів, які пов'язуються з вагітністю жінки, наявністю в неї малолітньої дитини.

Останні роки жіноча злочинність збільшилась у два рази та займає 11-13% у структурі злочинності. Так, у 2003 р. засуджено 24, 3 тис. жінок, що на 0,8% більше порівняно з 2002 р.; вони становлять 12,1% (12,4% у 2002 р.) від усіх засуджених, а у 2007 р. кількість жінок, засуджених за вчинення всіх видів злочинів, зменшилася на 12,6% і становила 18,3 тис., або 11,6% (13%) від загальної кількості засуджених, тобто серед засуджених кожна восьма – жінка. За даними В.О. Меркулової до 2001 р. рівень жіночої злочинності не перевищував 7% (у 1998 р. – 6,4 , у 1999 р. – 6,5%, 2000 р. – 6,7%) [704, с.191]. Не можна сказати, що держава байдуже ставиться до цієї особливої категорії засуджених. Так, у 2006 р. започаткований, а у 2007-2008 рр. пройшов перший етап спільний проект ДДзВП та Швейцарської агенції розвитку та співробітництва «Жінки та матері з дітьми у тюрмах». В рамках комплексу заходів, передбачених цим проектом, у 2008 р. здійснено реконструкцію будинку дитини при Чернігівській виправній колонії № 44, запроваджено відповідні спеціальні курси у Білоцерківському училищі професійної підготовки персоналу та ін. Знаходить державну підтримку низка громадських організацій, сферою діяльності яких є сприяння у вирішенні питань, пов’язаних з підготовкою жінок до звільнення та їх соціальною адаптацією. Низка громадських організацій співпрацює з установами для жінок, зокрема, Тернопільська обласна асоціація жінок, «Південноукраїнський центр «Здоров’я. Жінка. Довголіття.» у м. Одесі, Торезьке відділення Ліги ділових та професійних жінок в Донецькій області, Запорізька міська правозахисна жіноча організація тощо. Значна кількість вагітних жінок і жінок, які мають дітей, щорічно звільняються від подальшого відбування покарання на підставах амністії. Так, судами на 1 січня 2008 року на виконання Закону України від 19 квітня 2007 року «Про амністію» звільнено від подальшого відбування покарання 18180 осіб, з яких: - 3007 жінки, із них – 87 вагітних жінок.

На порядку денному підвищення ефективності заохочувального правового інструментарію щодо вагітних жінок та жінок, які мають дітей. Слушним є зауваження В.А. Бадира, що особливий статус жінки в суспільстві, як матері, виховательки підростаючого покоління, трудівниці, пред’являє підвищені вимоги до її моральності, поведінки та соціальної відповідальності. Тому неможливо виміряти шкоду суспільству, завдану жіночою злочинністю. Засуджені жінки потребують особливої уваги при застосуванні карально-виховних заходів впливу, а ефективністю їх виправлення будуть показники зменшення рецидиву злочинів.

3. Звільнення від покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. В ч. 1 ст. 79 КК встановлюється, що у разі призначення покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання зі встановленням випробувального терміну у межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Передумовою звільнення виступає призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини. Очевидно, що у звільненні від відбування покарання вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років, виразно розкриваються гуманістичні принципи заохочувальних норм. Вагітність засудженої жінки чи наявність у неї дітей віком до семи років робить недоцільним відбування нею покарань пов’язаних із обмеженням особистої свободи. Законодавець, насамперед, піклується про дитину, яка має народитися, її гармонійний фізичний і психічний розвиток. Місця позбавлення волі навряд чи пристосовані до такого розвитку, крім цього перебування у місцях позбавленні волі негативно впливає на особливий психофізичний стан вагітних жінок. Невідворотно негативними є соціальні наслідки відбування жінками, які мають дітей віком до семи років, кримінальних покарань у виді обмеження або позбавлення волі [66, с.161-162; 704, с.67-68].

За ч. 1 ст. 79 КК ніяких додаткових підстав у вигляді соціально-корисної поведінки на момент винесення вироку КК не передбачає. Утім, це звільнення, безумовно, слід віднести до заохочувальних норм у зв’язку із позитивною посткримінальної поведінкою жінки в період іспитового строку, що зумовлює подальші сприятливі наслідки у вигляді звільнення від відбування призначеного покарання. Іспитовий строк визначається межами строку, на який згідно з чинним законодавством жінка може бути звільнена від роботи у зв’язку із вагітністю, пологами і досягненням дитиною семирічного віку. В період випробування звільнена жінка має довести своє виправлення. Крім обов’язків, визначених у ст. 76 КК, що за змістом однакові із звільненням з випробуванням, на жінку покладаються такі спеціальні обов’язки як доглядати і виховувати дитину, проживати з нею у визначеному місці, не вчинювати інших правопорушень. Заохочувальний характер звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років полягає й у праві суду у разі сприятливого перебігу іспитового строку звільнити таку засуджену від відбування не тільки основного, а й додаткового покарання у разі, якщо воно було призначене. Крім того, звільнена жінка вважається такою, що не має судимості (п.1) ч.1 ст. 89 КК).

4. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку (ч. 1 ст. 83 КК).

Передумовою звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років є відбування ними покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини. Підставами цього виду звільнення є дві обставини, що повинні мати місце у сукупності: 1) наявність вагітності або народження дитини під час відбування зазначеного покарання; 2) наявність у засудженої сім’ї або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або вона має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини (ч. 2 ст. 83 КК).

Даний вид звільнення від відбування покарання є умовним. Ця обставина покладає на вагітну жінку або жінку, яка має дитину віком до трьох років, обов’язок довести своє виправлення шляхом сумлінного виконання материнського обов’язку. Іспитовим строком є проміжок часу, що починається з моменту звільнення жінки і до закінчення строку, на який згідно з законодавством жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Позитивна постпенітенціарна поведінка жінки полягає у спільному проживанні, догляді, вихованні дитини та невчиненні систематичних правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення (ч. 5 ст. 83 КК). За умов виконання обов’язків і після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті, суд може звільнити жінку від покарання або замінити його більш м’яким покаранням. Якщо жінка відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити її для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому випадку суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

5. Кримінально-правовий вплив на вагітних жінок та жінок, які мають дітей, має бути виваженим та враховувати, що обтяження торкається не стільки жінки, винної у вчинені злочину, а її ще ненародженої чи малолітньої дитини. Треба погодитись із дослідниками проблем жіночої злочинності у тому, як би не абсурдно це звучало, що малолітні діти відбувають покарання разом зі своїми матерями, або поневіряються у сиротинцях, будучи позбавленими батьківської турботи.

Першим кроком є значне зменшення вагітних жінок та жінок, які мають дітей, котрі відбувають покарання у місця позбавлення волі. В цьому напрямку дієве місце має зайняти інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК). Як відомо, запровадженню зазначених інститутів звільнення від покарання вагітних жінок та жінок, які мають дітей, у КК 1960 р. передувало проведення у 1990-1991 рр. експерименту у семи жіночих виправно-трудових колоніях загального типу України та Росії. Одним із головних завдань експерименту (з поміж інших) було створення найсприятливіших умов для народження і виховання дітей засудженими жінками. За умовами експерименту щодо вагітних жінок і жінок, які мали дітей віком до трьох років, застосовувалася особлива форма звільнення від відбування покарання – так звана відстрочка відбування покарання у вигляді позбавлення волі. На думку В.О. Меркулової, експеримент з апробації нових правових норм виправдався, ще надало підстави у 1994 р. доповнити КК двома новими нормами: спеціальною відстрочкою виконання вироку (ч. 2 ст. 46-1, з 1996 р. – ч. 3 ст. 46-1 КК 1960 р.) і відстрочкою відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей у віці до трьох років (ст. 46-2 КК 1960 р.), що є цілком доцільним й справедливим, відповідає принципу гуманізму, економії кримінальної репресії стосовно жінок, які мають малолітніх дітей.

На порядку денному поширення передумов звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, за рахунок корегування передумов звільнення «крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини». Слід враховувати наступне: а) тяжкі та особливо тяжкі злочини займають у структурі жіночої злочинності більше половини їх кількості (із загального числа засуджених жінок 5672 (37%) осіб жіночої статі засуджені за вчинення злочинів середньої тяжкості, 7367 (47%) – за тяжкі злочини, 636 (4%) – за особливо тяжкі злочини); б) особливістю жіночої злочинності є ненасильницьке корисливо-майнове спрямування – близько 55-60%, як правило, жінки вчиняють корисливі злочини, не пов’язані із застосуванням насильства і спеціальних засобів, завдають незначної майнової шкоди (від 40 до 150 грн.); в) близько 30% у жіночій злочинності припадає на злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів: у 2007 р. - 4575 осіб (29,5%); г) тільки у 6-8% випадків жінки вчиняють насильницькі злочини, спрямовані проти здоров’я і життя особи. За цих міркувань, вважаємо за доцільне обмежити коло осіб щодо заохочення, передбаченого ст. 79 КК, тільки засудженими до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини проти життя та здоров’я особи. Таке обмеження вже діє в ч. 1 ст. 82 КК РФ, в якій відстрочка відбуття покарання не застосовується до засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини проти особи.

Безумовно, іноді жінки вчиняють тяжкі і особливо тяжкі злочини проти здоров’я і життя потерпілого, які ретельно планувалися, замовлялися і маскувалися. Утім, кримінологи наполягають, що у 75-85% вчинення жінкою вбивства поведінка потерпілого була протиправною, злочинною, провокуючою. Якщо для чоловіків, - вказує В.О. Меркулова, - більш характерний відкритий спосіб вчинення насильницьких злочинів, то жінкам притаманний таємний спосіб злочинної діяльності. Убивства, нанесення тілесних ушкоджень різної тяжкості жінки частіше скоюють без свідків або при їх мінімальній кількості. У 5,5 % випадків жінки убили своїх чоловіків, співмешканців, коли вони спали, знаходилися у стані алкогольного сп’яніння. Висока суспільна небезпечність таких діянь та, як правило, незворотні суспільно-небезпечні наслідки для здоров’я і життя людини унеможливлюють звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей, у випадках вчинення тяжких і особливо тяжких насильницьких злочинів, за які вони засуджені до позбавлення волі на строк більше п’яти років.

Ми підтримуємо пропозиції розширення передумов звільнення від відбування покарання не тільки на вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, також загалом на жінок, які мають малолітніх дітей (які не досягли 14-річного віку). Малолітні не спроможні самостійно підтримувати свою життєдіяльність, їх організм знаходиться у стадії активного фізичного, психологічного, розумового розвитку, вони не мають достатньої освіти та життєвого досвіду, постійно потребують родинної опіки і піклування, виховання, любові, турботи тощо. Хто ж, як не рідна мати, може в абсолютній більшості життєвих випадків забезпечити належний догляд і піклування за своєю малолітньою дитиною. Відповідає принципам гуманізму, економії репресії щодо жінок, які мають малолітніх дітей, поширення звільнення від відбування покарання з випробуванням на всіх жінок, які мають дітей віком до 14 років. Послідовним такий крок видається також з погляду умовності звільнення від відбування покарання з випробуванням. За результатами іспитового строку та поведінки засудженої, суд може як звільнити жінку від відбування покарання (позитивний наслідок), так направити її для відбування покарання, призначеного судом (негативний наслідок).

Не можна не бачити наявності конкуруючих передумов, підстав та умов звільнення від покарання з випробуванням, згідно ст. 75 КК, і звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, за ст. 79 КК. Правники обґрунтовано вказують, що звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, є спеціальним різновидом звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд може покласти на засуджену обов’язки, передбачені у ст. 76 КК (ч. 2 ст. 79 КК). Уявляється, що покладання на вагітну жінку або жінку, яка має малолітню дитину, загальних обов’язків при звільненні від відбування покарання з випробуванням (ч. 1 ст. 76 КК), перевантажує умови цього різновиду заохочення та відволікає жінку від основного завдання – належного виховання та догляду за новонародженою чи малолітньою дитиною. Якщо під звільненням від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, розуміти відмову держави від застосування реального покарання щодо вказаних категорій жінок за умови, що вони стануть на шлях виправлення і сумлінно виконають материнський обов’язок, то єдино можливими обов’язками, які можуть покладатися на цю категорію засуджених жінок, мають бути: а) мешкати у визначеному місці спільно з дитиною, б) утримувати, доглядати і виховувати дитину, в) не вчиняти правопорушень, які потягли за собою адміністративні стягнення. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду (ч. 3 ст. 79 КК). З урахуванням зазначених пропозицій щодо передумов, підстав та умов звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей, стаття 79 КК могла б мати наступну редакцію: «Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років.

1. Суд може звільнити від відбування основного і додаткового покарання вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини проти життя та здоров’я особи, у разі призначення їм покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі із встановленням іспитового строку в межах призначеного покарання.

2. При звільненні від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, суд покладає на жінку виконання обов'язків: мешкати спільно з дитиною у визначеному місці, утримувати, доглядати і виховувати дитину, а також не вчиняти правопорушень, які потягли за собою адміністративні стягнення.

3. Після позитивного закінчення іспитового строку суд звільняє жінку від відбування покарання за обвинувальним вироком.

4. Якщо жінка відмовилася від малолітньої дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення та свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. Якщо засуджена вчинила в період випробувального терміну новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу

5. Контроль за поведінкою звільнених жінок здійснюється органами кримінально-виконавчої системи».

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, поширюється виключно на жінок, які вже відбувають призначене покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі та стали вагітними або народили дітей під час відбування цього покарання. Головна мета звільнення від подальшого відбування позбавлення волі, обмеження волі зазначеної категорії засуджених пов’язана з необхідністю створити належні умови для народження та виховання дітей. У цьому виявляється гуманне ставлення до них держави. Крім того, досягається визначена у КК мета покарання, оскільки звільнена від відбування покарання вагітна жінка або, жінка, яка має дітей віком до трьох років, доводить своє виправлення у строк, на який згідно з законом, жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Місця обмеження і позбавлення волі не мають належного облаштування для народження і виховання дитини. Їх соціальне призначення полягає у реалізації мети кримінального покарання, а саме: кари – як відплати засудженому за вчинення злочинного діяння; виправлення засудженого; запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим (спеціальна превенція); запобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальна превенція). Заклади виконання покарання, якими є місця позбавлення волі, мають забезпечувати виконання кримінального покарання, утворювати порядок і умови відбування покарання з тим, щоб покарання було не тільки карою за вчинення злочину, а й виправляло засуджених, створювало умови для їх ресоціалізації, запобігало вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Під виконанням покарання, - обґрунтовано зазначає Т.А. Денисова, - слід розуміти певну діяльність відповідних державних органів, що мають забезпечувати відбування засудженим призначеного йому судом строку покарання. Відповідна діяльність включає позбавлення або обмеження прав і свобод засудженого, яке є необхідним для захисту суспільства і для задоволення почуття обурення й справедливості потерпілого, його близьких та суспільства в цілому, Кримінально-виконавче законодавство має регулювати порядок та умови виконання/відбування покарання таким чином, щоби кінцевим результатом такої діяльності стало забезпечення захисту інтересів особи, суспільства і держави.

Ефективність заохочувальних норм має передбачати певну системність, що спрямована на мінімізацію обтяження вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей. Поширення заохочення до цих жінок є природнім. На наш погляд, обґрунтованою є пропозиція щодо: 1) «зрівняння» у правах і можливостях бути звільненими від подальшого відбування призначеного покарання як жінок, що відбувають призначене покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі та стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, так і жінок, що стали вагітними і народили дітей до відбування покарання, тому що буквальне тлумачення ч. 1 ст. 83 КК обмежує сферу дії цієї заохочувальної норми, лише випадками набуття вагітності жінки або народження нею дитини під час відбування покарання; 2) доцільності поширення цього заохочувального інституту на більш широке коло жінок, які мають дітей старшого віку. Відтак, обґрунтованим є поширення звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей у напрямках: 1) зняття обмежень щодо всіх вагітних жінок та жінок, які мають малолітню дитину віком до 14 років; 2) застосування до вагітних жінок та жінок, які мають малолітню дитину віком до 14 років, крім, засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини проти життя та здоров’я особи.

Вік дитини, - зазначає В.О. Меркулова, - це один з напрямків розширення сфери застосування звільнення від відбування покарання. Звільнення жінок від подальшого відбування покарання може бути застосоване й до жінок, які мають дітей віком до 14-ти років. Два виправних заклади у системі кримінально-виконавчої служби мають будинки дитини у своїй структурі - це Чернігівська виправна колонія № 44 та Чорноморська виправна колонія № 74. Дослідники звертають увагу на те, що жінка, яка народила дитина у місцях позбавлення або обмеження волі, може не працювати (жінка і її дитина перебувають на повному утриманні держави з моменту народження і до досягнення дитиною трьох, у виняткових випадках чотирьох, років). Водночас, жінка не в змозі приділяти новонародженій дитині достатньо догляду і виховання, оскільки час побачення із дитиною обмежений внутрішнім розкладом установи. Дитина не відчуває необхідної для неї у перші місяці (роки) життя ласки й уваги матері. До того ж, складно оцінити виправлення засудженої, яка не працювала, не виявила власні здібності в інших сферах життя. Не останню роль відіграє й економічний чинник, що полягає у значному фінансовому навантаженні на установу виконання покарання в утриманні новонароджених дітей у будинку дитини (вартість утримання однієї дитини в два рази перевищує утримання матері).

В період строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку, на жінку належить покласти обов’язки з догляду і вихованню дитини, а також законослухняної поведінки та невчинення нових злочинів. Термін, так би мовити, іспитового строку не може бути безмежним і має дорівнювати невідбутій частині покарання. Інший підхід, призводить до невиправдано тривалих строків. Так, К.В. Михайлов пропонує впровадити наступні терміни відстрочки відбування покарання до досягнення дитиною засудженої жінки чотирнадцятирічного віку: 1) у випадку призначення позбавлення волі на строк до одного року або більш м’якого покарання за вчинення умисного або необережного злочину, відбування покарання може бути відстрочене на три роки; 2) у випадку призначення позбавлення волі на строк більше одного року, але не більше п’яти років за вчинення умисного злочину або більше п’яти років за вчинення необережного злочину, відбування покарання може бути відстрочене на шість років; 3) у випадку призначення позбавлення волі на строк більше п’яти років за вчинення умисного злочину, відбування покарання може бути відстрочене на десять років.

Також слід визначити підстави звільнення вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, від відбування покарання. Об’єктивно створюється ситуація, за якою позитивна поведінка має визначатися сумлінним виконанням жінки материнських обов’язків. Покладання на жінку інших обов’язків, що не відповідають зазначеному соціальному напрямку, є неприродним і недоцільним. Жінка у цей період має мешкати спільно з дитиною у визначеному місці, доглядати і виховувати її, а також не вчиняти правопорушень, які потягли за собою адміністративні стягнення. Вважаємо передчасним відмовлятися від родинної допомоги жінці, яка народила дитину. Поодинокі випадки негативного ставлення родичів (чоловіка, батьків, бабусь та дідусів тощо) до звільненої від відбування покарання жінки та її дитини не утворюють обґрунтованої підстави для такої пропозиції. Тому висловлюємось за збереження у нормі закону припису про застосування такого звільнення до засудженої, яка має сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини (ч. 2 ст. 83 КК).

За такими міркуваннями ст. 83 КК пропонується у наступній редакції: «Стаття 83. Звільнення від подальшого відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей

1. Суд може звільнити від подальшого відбування покарання, у вигляді обмеження волі або позбавлення волі, жінок, які стали вагітними або мають дітей віком до чотирнадцяти років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини проти життя та здоров’я особи, з встановленням іспитового строку в межах невідбутої частини покарання. Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

2. При звільненні від подальшого відбування обмеження волі або позбавлення волі вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, суд покладає на засуджену виконання обов’язків: мешкати спільно з дитиною у визначеному місці, утримувати, доглядати і виховувати дитину, а також не вчиняти правопорушень, які потягли за собою адміністративні стягнення.

3. Після позитивного закінчення іспитового строку суд звільняє засуджену від невідбутої частини покарання призначеного обвинувальним вироком.

4. Якщо засуджена відмовилась від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення та свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу може направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання. Якщо в період строку невідбутої частини покарання звільнена жінка вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

5. Контроль за поведінкою звільнених жінок здійснюється органом кримінально-виконавчої системи за місцем проживання».

план лекційного заняття по темі № 7:

лекційних занять (годин)-2

самостійна робота (годин)-3

Перспективи поширення спеціального звільнення від кримінальної відповідальності в Особливій частині КК

План лекції:

1. Юридична природа та класифікації спеціального звільнення від кримінальної відповідальності.

2. Різновиди спеціального звільнення від кримінальної відповідальності в Особливій частині КК.

3. Перспективи поширення спеціального звільнення від кримінальної відповідальності в Особливій частині КК

Питання для самостійного опрацювання

1. Поняття спеціального звільнення від кримінальної відповідальності в Особливій частині КК.

2. Відмінність спеціального звільнення від загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.

3. Класифікація різновидів спеціального звільнення кримінальної відповідальності в Особливій частині КК.

4. Особливості передумов та підстав спеціального звільнення від кримінальної відповідальності.

Додаткова література:

  1. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: [моногр.] / Ю.В. Баулин. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.

  2. Баулін Ю.В. Спеціальний вид звільнення громадянина України від кримінальної відповідальності за державну зраду / Ю.В. Баулін // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: [щорічн. бюл. Київск. ін-ту внутр. справ]. – К.: КІВС, 2004. - № 9. - С. 21-29.

  3. Дудоров О.О. Шляхи вдосконалення компромісної норми, передбаченої ч. 4 ст. 212 КК України / О.О. Дудоров // Науковий вісник Львіськ. ун-ту внутр. справ. – 2007. - № 3. – С. 309-324.

  4. Тихий В.П. Питання звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні злочинів у сфері господарської діяльності // Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарчої діяльності: [матер. наук.-практ. семінару] / В.П. Тихий. (Харків, 9 листопада 2004 р.) / [редкол. В.В. Сташис (голов. ред.) та ін.] – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 48-51.

  5. Тихий В.П. Специальный вид освобождения от уголовной ответственности, предусмотренной в ч. 2 ст. 222 УК УССР / В.П. Тихий // Проблемы социалистической законности: [респ. межвед. науч. сборн.]. - 1981. - Вып. 7. - С. 114-119.

  6. Хряпінський П.В. Заохочувальні норми у кримінальному законодавстві України: Монографія. – Харків: Харків юридичний, 2009. – 840 с.

  7. Хряпінський П.В. Перспективи розвитку заохочувальних норм Особливої частини кримінального законодавства // Право України. – 2007. - № 11. – С. 110-115.

  8. Хряпінський П.В. Система спеціальних заохочувальних норм у Кримінальному кодексі України // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Прогалини у кримінальному законодавстві. Міжнародний симпозіум, 12-13 вересня 2008 р. Тези і реферати доповідей, тексти повідомлень. – Львів: ЛДУВС, 2008. – С. 308-315.