1. Предромантичні балети ш. Дідло.

Світову славу нашому балету приніс Шарль Луї Дідло (1767-1837). Француз але всі його знамениті балети були створенні в Росії. Народився в Стокгольмі в сім’ї танцівника і балетмейстера керівника шведського королівського балету. Навчався в Парижі і вважав своїми вчителем Новера . Дідло деякий час працював з Добервілем (французький балетмейстер який дав розвиток комедійному балету). В цей час він танцює на сцені «Гранд Опери». Пізніше працює в Леоні і потім в Лондоні. Тут він поставив деякі свої балети і про нього почали говорити як про обдарованого хореографа. Його запрошують в Петербург де він спочатку був першим танцівником а потім після від’їзду Вальберха – балетмейстером.

Він створив сильну технічну групу , виховав ціле покоління артистів, покращив техніку сцени, вивчив вкуси публіки. Так як глядачі захоплювались античністю то і балети були в цьому стилі – поетичними, граціозними, ізящними. Його перший балет в Росії «Аполон і Дафна»(1802) Особливу увагу він приділяв жіночій партії . В 1809 р Дідло відкрито признає заслуги Вальберха. Це сприяло зближенню двох балетмейстерів . Відомо, що балети Дідло були сильні в техніці а у Вальберха наповнені змістом. Дідло був видатним педагогом, всі його випускники були яскравими. Чудово володіли танцювальною технікою, зберігали національну манеру виконання. В 1811 р Дідло переїжджає до Лондон а , потім в Париж. В 1816 р знов повертається в Росію, ставе балет «Ацис і Галатея». В 1817 р «Угорська хижина» , «Рауль де Крехи» « Кавказький полонений або тінь нареченої», «Чорна шаль», « Руслан і Людмила», всі ці балети були близькими до романтизму .В 1813 р був звільнений в зв’язку з тим що повністю відмовився від дивертисментського танцю що привело до різних конфліктів з дирекцією.

2. Побутові та сюжетні танці.

Танець - це яскрава творчість народу, яка відображає емоційний художній багатовіковий побут. Народний танець завжди має яскраву відображену тему та ідею, він завжди змістовний. Танець має драматургічну основу та сюжет в якому є художні образи як конкретні так і складні, яі будуються різновидними пластичними рухами та малюнками. Правдивість, конкретність та художність танцювальних образів виявляються їх змістом та танцювальною лексикою, пов'язаною з мелодією, її характером, ритмом та темпом. З допомогою образів танець усіма засобами народної хореографії виражає та розкриває духовне життя народу, його побут, естетичний смак і ідею. В ході розвитку загальності народний танець придбав велике самостійне значення, став однією з форм естетичного виховання.

В кожній області, в кожній місцевості відроджувалися свої традиції, особливості, своя манера виконання та свої самобутні танці. В танці народ передає свої помисли, почуття, настрій, відношення до життєвих явищ. Народний хореографічне відділена від пісень, вони поклали свій відтиск на її характер та стиль, визначивши особливості манери виконання, поповнивши танець змістовною та сюжетною, емоційною виразністю та співучою пластикою. В дохристиянської Русі були широко розповсюджені ігрища, які були приурочені до календарних язичних свят, це відбилося на зміні характеру жесту у танці, почали з'являтися нові танцювальні рухи. Уважне око людини звикле до спілкування з природою, набуває найбільш типового, важливого, характерного в оточуючому світі. Танець намагається передати ці риси за допомогою пластики корпусу, ніг, рук і міміки. Руки і міміка особливо важливі, як засіб виразності. Вже в глибокій давнині люди, різноманітний емоційний стан виражали пластичними рухами. Процес праці знайшов значення ритму. Рухи, підлеглі ритму створили танець - один з найбільш ранніх проявів людської культури. Танець, поступово розвивався і видозмінювався, став основою для створення особливого виду театрального мистецтва - балету.

Перші елементи танцювальної вистави вже присутні у мистецтві первісної людини, де танець був засобом вираження відчуття, сприйняття людиною оточуючого середовища, були присутні елементи театральної вистави. Приклад тому танець - давніх перед полюванням. В них один учасник імітував тварин, другий рухом - мисливця. Вірячи у магічне значення цієї гри, вони інсценували процес полювання. Своєрідна репетиція полювання дійсно допомагала краще організувати полювання і приносила вдачу. Всякий раз обов'язково розігрувався варіант полювання. Мистецтво первісного суспільного племені не виділено в особливу сферу діяльності, воно - невід'ємна частина побуту.

Також у давні часи з'явився і релігійний культовий танець. Первісна людина, бажаючи якось пояснити незрозумілі явища природи, приписувала їх виникнення волі таємничо-вищих істот — божествам. З виникненням релігійного культу, виник і культовий танець. Торжество, присвячене сонцю, відрізнялись особливою пишністю і супроводжувались особливою багато чисельністю танців. Деякі поняття про характер первісно суспільного мистецтва говорять про художню творчість і звичаї народів, випробуваних багатовіковою ізоляцією. Наприклад, в Росії такими народами були

мешканці крайньої Півночі - чукчі, ескімоси, евени та інші. Навіть і сьогодні вони повторюють рухи за оточуючою їх природою, особливо за тваринами, птахами, комахами, у всіх подробицях зображують той чи інший процес праці. Про це говорять назви танцювальних картинок, які виконуються:

«полювання на кита", "Вичинка Шкіри", "Рибалка", "Ворона", "Зайчик". При розповсюджуванні на Русі християнства давні язичницькі святкування не пропали безслідно, а пристосувались до нової релігії і частково дійшли до наших днів. Дякуючи традиційній формі проведення цих святкувань, пов'язані з нею танці у якійсь мірі ще зберегли свій початковий вигляд.

Таким чином ми визначили, що одним з головних джерел народної хореографії є трудовий процес, взаємовідносини людей в праці та їх відносини до праці.

Другим витоком є природно-климатичні умови життя, різні явища природи. Людина спостерігаючи оточуюче середовище, часто звертається до її образів. Яскравим прикладом є танці "Утушка", "Лягушка", "Олень", "Півень", "Море", і таке інше.

Третій виток - життєвий уклад народу, його нрави, мораль, етика, які відтворюються у танці, передаються показом умовного ігрового характеру взаємовідносин. До цієї групи відносяться численні кадрилі, хороводи, пляски, лансьє.

Значне місце серед культурних надбань будь якого народу посідають танці. В них великою мірою розкривається характер народу, в художніх формах відображаються явища, взяті безпосередньо з його побуту і праці, використовується народний одяг та інші атрибути щоденного вжитку7. Танець - це один з видів синтетичної народної творчості, в якому поєднуються поезія, музика і хореографія.

Слов’янський народ здавна славився яскравим народним мистецтвом. Кожна визначна подія в житті громади чи сім'ї перетворювалась у свято, на якому виконувалися пісні, танці, інструментальна музика. Таких подій було дуже багато. В сиву давнину напровесні, як тільки забринить в небі пісня

жайворонка, дівчата гуртом виходили на околицю села чи міста і піснями, які називають веснянками, гаївками, "закликали" весну. В змісті цих радісних пісень відображені воскресаючи природа, тема кохання тощо.

Отже, на формування тієї чи іншої танцювальної культури дуже впливали культурно-історичні та соціально-економічні умови життя народу. Певний вплив мали також традиції, обряди та побут народу. Тому в народі існували обрядові танці, що супроводжували заручини, весілля, різдвяні свята. Наприклад: білоруський танець "Лявониха", молдавський - "Зестря", український "Гиляч", "Березнянка".

Крім обрядових танців існували побутові, що беруть свій початок у хороводах. В цих танцях відображаються характерні риси певного народу: волелюбність, героїзм, завзяття, веселість тощо. Побутові танці є невід'ємною частиною щоденного життя народу. їх виконували на масових вечорах, гулянках. В Україні до жанру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, верховини, польки і кадрилі. В народі танцювали ще й сюжетні танці, які виникли значно пізніше. В них засобами народної хореографії відображаються конкретні явища навколишнього життя і природи Назва танцю визначається його змістом.

Наприклад: танець "Лісоруб" дістав таку назву тому, що сюжетом його є трудовий процес рубання лісу. Що до тематики сюжетні танці можна розподілити на групи, де основною темою є:

а) праця (білоруський танець "Бульба", молдавський - "Тебекеряска"

українські "Косар", "Шевчикк", російський "А ми просо сіяли".

б) народна героїка (укр. - "Аркан" молд. Тайдучаска").

в) народний побут (укр. - "Катерина", "Горлиця").

г) окремі явища природи (молд. -"Винтул", укр. -"Метелиця"),

д) звички птахів і тварин (молд. "Оіца", "Бичок", укр. - "Гусак").

Всі ці танці дійшли до нас завдяки зусиллям фольклористів і є матеріалом для досліджень науковців. Значна частина їх міцно увійшла до репертуару сучасних професійних і самодіяльних колективів. Проте, перш ніж потрапити

до репертуару, танці зазнають відповідної художньої обробки: збагачуються новими танцювальними фігурами, ускладнюється їх хореографічний малюнок тощо. Художня якість твору великою мірою залежить від знання основ народної хореографії, від таланту і ерудиції хореографа.

Балетмейстери, які працюють в галузі народного танцю, досягли значних творчих успіхів. їх робота йде в основному в трьох напрямках. Деякі з них, зберігаючи етнографічну суть і композицію танцю, поглиблюють окремі його сторони, шліфують і ускладнюють ті чи інші танцювальні рухи, жести фігури і т.д. Саме в цьому напрямку працював відомий фольклорист-хореограф В.Верховинець. Інші хореографи вносять в загальну композицію народного танцю скомпоновані ними танцювальні фігури, мета яких - поглибити зміст твору засобами професійного хореографічного мистецтва. У виконанні таких танців більш помітні елементи віртуозності, а в композиції - ускладнення хореографічного візерунку. Найвидатніші майстри хореографічного мистецтва створюють свої, оригінальні композиції танців, в яких використовують засоби виразності народної хореографії, спираючись на існуючі народні традиції. Тут можна назвати ім'я реформатора українського народного танцю П.Вірського.

Білет №6