2. Алегоричні балети.

Алегоричний балет – це балет в якому поєднувалась хореографічна дія з музичною драматургією.

У 30-і роки XVIII століття постановки опер і балетів носили ще епізодичний характер, але в 40-і роки вони стають більш систематичними. Цьому сприяла поява перших російських артистів балету — учнів Жана Батисту Ланде. А з 50-х років починаються регулярні оперно-балетні спектаклі. Настала пора, коли стало можливо організувати загальнодоступний балетний театр. У 1756 році до Росії приїхала оперно-балетна трупа Локателлі. Класичні балети італійців спочатку захопили увагу глядачів Петербургу і Москви, але дуже скоро інтерес до них вичерпався. Не дивлячись на досконалу художню форму, ці балети були дуже далекі від російського життя і були безсюжетними, бездіяльними виходами. Глядач же хотів дивитися хореографічну п'єсу, наповнену драматичним вмістом.

Що працювали тоді в Росії італійські балетмейстери Кальцеваро, Таулато, Гаспаро Анджоліні, французи Рай, Шарль Ле Пік, австрієць ФранцХільфердінг намагалися створювати такі балети і відповідно до вимог класицизму розробляли трагедійні для героїки балети. У своїй творчості вони спиралися на досягнення інших майстрів, серед яких важливе місце займав французький балетмейстер Жан Жорж Новер. Він ніколи не був в Росії, але балетні постановки у дусі класицизму (напрям в європейському мистецтві) із закінченим драматичним вмістом і дією, що чітко розвивається, йшли на російській сцені. Балетмейстер австрійського придворного театру ФранцХильфердінг шість років пробув в Петербурзі: з 1759 по 1765 рік. Разом з ним приїхав Леопольд Парадіз — французький танцівник і педагог. Перші балетні дивертисменти Хільфердінта, в яких, проте, дотримувалася єдність місця і був найпримітивніший розвиток дії, залучили до себе і глядачів, і російських артистів. Вони із захопленням працювали з Хільфердінгом, тому що ним як представникам російського мистецтва були близькі змістовність і реалістична тенденція його спектаклів. Великий успіх припав на долю балету Хільфердінга «Перемога Флори над Бореєм», виконаного російськими танцівниками. Зовсім простий по сюжету, але проте із закінченим розвитком дії, цей балет дозволив артистам проявити їх індивідуальні можливості, оскільки вимагав від виконавців створення глибших і змістовніших образів. Це було в 1760 році. Таким чином, в Росії сюжетний балет з'явився майже на 15 років раніше, ніж у Франції. 

Білет № 7

1. Розмежування території України по регіонам та особливості їх танцювальної культури.

Західна Україна Хореографічна культура Західного регіону України, окрім рис, притаманних всім українським танцям, ввібрала в себе деякі риси молдавської, угорської, словацької, польської та румунської танцювальних культур. Це швидкі, жваві, веселі та темпераментні танці, характерною особливістю яких є наявність контрастних рухів. Основною побудовою гуцульських танців є колова закрита фігура, в якій виконавці тримають один одного за плечі або за руки. Яскравий приклад такого характерного прийому спостерігається у танці "Гора", де виконавці створюють замкнені двоярусні кола. Присядки за 6 позицією, різноманітні типи бокових ходів, доріжок, подвійні удари з поворотом, притупи є підскоки, тропітка, трясунка, різновиди потрійних кроків для чоловіків різні рухи з топірцями. Характерною рисою малюнку є наявність поперечних ліній.

Центральна Україна - широкі, відкриті, вільні рухи за характером. Поділяються на дівочі (з вінками, хустками, бігунець, голубець, ковирялочка, вихилясник і.т.д) чоловічі(рухи з шаблями, списами, різні присядки, розніжка.)

Південно-Східна Україна (Слобожанщина,Донбас, Призов’я, Крим)- культура танцю цих регіонів залежить від народу який проживає на цій території

• Центрально-Східний регіон( Середнє Подніпров'я, Слобідська Україна або Слобожанщина і Південно-степова Україна)

• Полісся

• Волинь

• Поділля

• Буковина

• Прикарпаття

• Закарпаття

• Гуцульщина

• Слобожанщина