Попередня підготовка до виконання:

• ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим індивідуальним рушником. Обов’язково надіти стерильні гумові рукавички, тому що це забезпечує не тільки стерильність, а й профілактику професійного дерматиту на руках у разі постійної роботи з антибіотиками;

• підготувати одноразовий стерильний шприц та голку до маніпуляції.

Запам’ятайте! Для постановки діагностичних проб на індивідуальну чутливість та для внутрішньом’язового уведення антибіотиків слід застосовувати шприци і голки тільки одноразового використання, тому що на шприцах багаторазового використання можуть бути залишки антибіотиків, які набувають стійкої форми. Молекули анти­біотиків потрапляють на внутрішні стінки шприців під час стерилізації і у високосен- сибілізованих пацієнтів спричинюють алергійну реакцію.

Послідовність виконання

Розводити антибіотики можна з розрахунку:

а) 1 мл розчинника на кожні 100 000 ОД антибіотика (1:1);

б) 1 мл розчинника на кожні 200 000 ОД антибіотика (1:2).

1. Узяти флакон із порошкоподібним антибіотиком, уважно прочитати назву препарату, дозу і термін придатності.

2. Підготувати флакони до маніпуляції: один — із порошкоподібним антибіоти­ком, другий — із розчинником.

3. Якщо пацієнтові призначено до 500 000 ОД, то кількість розчинника брати із

розрахунку 1 мл розчинника на 100 000 ОД препарату (тобто розведення має1:1). Наприклад, у флаконі міститься 300 000 ОД препарату, потрібно взяти 3 мл

розчинника.

Запам’ятайте! Під час розведення антибіотиків голку у флакон уводити так, щоб лише проколоти пробку, тому що у разі глибокого уведення у зв’язку з підвищенням тиску у флаконі за рахунок уведеного розчинника через голку самовільно виходитиме розчин антибіотика, потраплятиме на шкіру рук і з часом спричинить професійний дерматит. Окрім того, не витримується точність дозування. Після уведення розчинни­ка флакон із голкою зняти із шприца, добре струсити, щоб ліки повільно розчинилися, приєднати шприц до голки і, відтягуючи поршень, набрати увесь вміст флакона, тобто

З мл. Увести пацієнтові набрану дозу (300 000 ОД) внутрішньом ’язово (найчастіше).

4. Якщо пацієнтові призначено більше, ніж 500 000 ОД, то кількість розчинни­ка брати з розрахунку 1 мл на кожні 200 000 ОД препарату (тобто робити розведен­ня 1:2). Наприклад, у флаконі міститься 600 000 ОД препарату, потрібно увести 3 мл розчинника, струсити флакон і набрати увесь вміст флакона.

5. Якщо у флаконі міститься 1 000 000 ОД (1 г), а пацієнтові призначено 500 000 ОД, можна зробити розведення 1:1, набрати 5 мл розчину, тобто тільки половину, і ввес­ти цьому пацієнтові, а 5 мл розчину, що залишився у флаконі, можна ввести іншо­му пацієнтові.

6. Розчини бензилпеніциліну натрієвої та калієвої солі в розчині новокаїну іноді мутніють унаслідок утворення новокаїнової солі бензилпеніциліну. Однак це не є протипоказанням до внутрішньом’язового уведення.

Ґ. Розведення антибіотика для діагностичної проби на індивідуальну чутливість організму до препарату

Запам’ятайте! Як розчинник антибіотиків для постановки діагностичних проб на індивідуальну чутливість використовують лише стерильний ізотонічний розчин натрію хлориду, 0,25—0,5 % розчин новокаїну не можна використовувати, тому що він сам здатен спричинити алергійну реакцію. Воду для ін ’єкцій у цьому разі теж не викорис­товують, тому що утворений гіпотонічний розчин може дати помилкову реакцію і вірогідність проби буде сумнівною.

Попередня підготовка до виконання:

•ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим індивідуальним рушником. Обов’язково надіти стерильні гумові рукавички, тому що це забезпечує не тільки стерильність, а й профілактику професійного дерматиту на руках у разі постійної роботи з антибіотиками;

• підготувати одноразовий стерильний шприц та голку до маніпуляції.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ

1. Узяти флакон із порошкоподібним антибіотиком, уважно прочитати назву препарату, дозу і термін придатності.

2. Підготувати флакони до маніпуляції: один — із порошкоподібним антибіоти­ком, другий — із стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду.

3. Набрати у шприц відповідну кількість ізотонічного розчину натрію хлориду із розрахунку 1 мл розчинника на 100 000 ОД або на 0,1 г препарату. Так, якшо у флаконі 1 000 000 ОД, необхідно увести 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Це буде перше розведення.

4. Потім розчин антибіотика першого розведення розвести ще в 10 разів. Для цього взяти шприц ємністю 1 мл, набрати в нього 0,1 мл розчину антибіотика першо­го розведення, додати у шприц 0,9 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Це буде друге розведення (тобто в 1 мл розчину міститься 10 000 ОД або 0,01 г препарату).

5. Якщо у відділенні протягом доби потрібно поставити пробу на індивідуальну чут­ливість до цього антибіотика декільком пацієнтам, розведення можна виконати так:

а) якщо у флаконі міститься 1 000 000 ОД, тобто 1 г препарату, то у флакон за допомогою шприца ємністю 10 мл увести 10 мл ізотонічного розчину натрію хлори­ду (перше розведення);

б) із флакона першого розведення антибіотика за допомогою шприца набрати 1 мл розчину, увести його в стерильний порожній флакон, у якому був антибіотик, потім іншим шприцом ємністю 10 мл додати 9 мл ізотонічного розчину натрію хлориду;

в) флакон слід оснастити додатковою етикеткою, де вказати “Для проби”, дату і свій підпис, поставити флакон у холодильник, і цей готовий розчин для постанов­ки проб можна використовувати протягом доби.

Внутрішньошкірні, підшкірні, внутрішньої^’язові ін’єкції

Внутрішньошкірні ін’єкції застосовують для виконання алергійних проб (вияв­лення різних природних та штучних алергенів), імунологічних проб на туберкульоз (проба Манту), бруцельоз (проба Бюрне), ехінококоз (проба Касоні), на приховані набряки (проба Мак-Клюра—Олдріча), для місцевого знеболювання, вакцинації.

Підшкірні ін’єкції набули широкого застосування, тому що, по-перше, їх техніч­но легко виконати, по-друге, є безліч ліків, які в розчиненому вигляді швидко і добре всмоктуються в підшкірній жировій клітковині. Підшкірні ін’єкції забезпечу­ють відносно швидке (через 15—20 хв) всмоктування лікарських препаратів у загаль­не коло кровообігу.

Внутрішньом’язові ін’єкції застосовують у тому разі, коли потрібно одержати більш швидкий ефект, ніж при підшкірній ін’єкції, бо м’язи краще, ніж підшкірна жирова клітковина, постачаються кров’ю та лімфою, а також у тому разі, коли пре­парат у разі підшкірного уведення спричинює місцеве подразнення тканини. У ви­конанні ін’єкції велика роль належить медичній сестрі. Від того, наскільки грамот­но, чітко та вміло виконує вона свої обов’язки, залежить успіх лікування пацієнтів. Невміле виконання тієї чи тієї ін’єкції, помилки або неуважність під час їх прове­дення, недбале ставлення медичної сестри до своїх обов’язків можуть бути причи­ною тяжких наслідків для пацієнта.

Запам’ятайте! Медична сестра несе не лише моральну відповідальність за охорону здоров ’я пацієнтів, а і юридичну.

Техніка внутрішньошкірних ін’єкцій

Для виконання внутрішньошкірної ін’єкції на чутливість організму до лікарсько­го препарату застосовують той препарат, який уперше призначено пацієнтові (напри­клад, антибіотик, новокаїн, інсулін тощо). Для діагностики туберкульозу використо­вують туберкулін, бруцельозу — бруцелін, туляремії — тулярин, дизентерії — дизен- терин Цуверкалова (усі препарати випускаються у розчинах, готових до введення).

Попередня підготовка до виконання:

•ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим індивідуальним рушником, обробити 70 % етиловим спиртом, надіти марлеву маску і стерильні гумові рукавички;

• звільнити одноразовий шприц та голку від упаковки;

•в однограмовий шприц набрати 0,2 мл лікарського препарату з ампули або флакона;

• покласти шприц із набраним лікарським препаратом на стерильний лоток;

• на цей лоток покласти дві стерильні ватні кульки, змочені в 70 % етиловому спирті, і одну ватну кульку стерильну суху;

• запропонувати пацієнтові зручно сісти на стілець, звільнити руку до ліктьово­го згину від одягу, рука має лежати на столі в зручному розігнутому і розслабленому положенні.