Внутрішньовенні ін’єкції

Внутрішньовенні ін’єкції — це відповідальніші маніпуляції, ніж підшкірні та внутрішньом’язові. Виконує їх лікар або досвідчена медична сестра.

Венепункція — прокол вени для уведення у вену різних лікарських засобів стру­минно (внутрішньовенна ін’єкція), краплинно (внутрішньовенне вливання), щоб узяти кров для лабораторних досліджень, для кровопускання, вимірювання веноз­ного тиску.

Найчастіше венепункцію виконують пішкірних вен ліктьового згину, а якщо вони контуруються слабо, можна використати інші вени (тильної поверхні перед­пліччя, кистей, нижніх кінцівок). У дітей раннього віку венепункцію зазвичай про­водять підшкірних вен скроневої ділянки.

Техніка внутрішньовенних ін’єкцій

Внутрішньовенна ін’єкція — це струминне введення в організм невеликої кіль­кості (10—20 мл) лікарських препаратів.

Внутрішньовенну ін’єкцію застосовують для екстреного введення лікарських препаратів при загрозливих станах, а також для введення ліків, які не можна вводи­ти ні підшкірно ні внутрішньом’язово.

Запам’ятайте! Під час внутрішньовенної ін ’єкції препарат потрапляє одразу в кров, і будь-яка помилка (порушення правил асептики, передозування, потрапляння у вену повітря або олійного розчину, помилкове уведення лікарського препарату) може стати для пацієнта фатальною.

Місце проведення: внутрішньовенні ін’єкції бажано проводити у маніпуляцій- ному кабінеті, щоб якомога повніше дотримати правил асептики і антисептики. Однак, якщо стан пацієнта потребує постільного режиму, ін’єкцію виконують у палаті; у разі надання екстреної медичної допомоги пацієнтові при невідкладних станах — у домашніх умовах; потерпілим унаслідок катастрофи — у машині “швид­кої медичної допомоги”.

Попередня підготовка до виконання:

• надягнути поліетиленовий фартух;

•ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, обробити 70 % етиловим спиртом, надягнути стерильні гумові рукавички;

• надіти стерильну маску;

• звірити напис на ампулі (флаконі) з призначенням лікаря (назву, концентра­цію у відсотках, кількість), звернути увагу на термін придатності лікарського засобу, візуально оцінити придатність розчину для використання;

• звільнити одноразовий шприц та голку від упаковки або зібрати шприц бага­торазового використання, що на стерильному маніпуляційному столі, набрати з ам­пули розчин, який не потребує додаткового розчинника;

•сильнодіючі препарати вводити розведеними. Для цього шприц об’ємом 10, 20 мл наповнити сильнодіючою лікарською речовиною (серцеві глікозиди, гіпотен­зивні препарати, спазмолітики, кровоспинні засоби тощо) з ампули, а потім у цей самий шприц набрати розчинник. Зазвичай розчинником є ізотонічний розчин на­трію хлориду, його слід набрати в шприц у достатньо великому об’ємі, тому що струминне введення вищеназваних препаратів може призвести до небезпечних для життя ускладнень.

Запам’ятайте! Для рівномірного розведення сильнодіючої лікарської речовини її набирають у шприц першою, а розчинник — другим. При цьому турбулентні завих­рення у шприці рівномірно розподіляються, розмішуючи лікарський засіб із розчин­ником;

•ретельно видалити із шприца пухирці повітря;

• покласти шприц із лікарськими речовинами на стерильний лоток;

• на цей лоток покласти 3 ватні кульки, змочені у 70 % етиловому спирті;

• під час виконання внутрішньовенної ін’єкції бажано, щоб пацієнт лежав у ліжку, бо під час цієї маніпуляції інколи пацієнт непритомніє;

•якщо пацієнт сидить, то внутрішньовенну ін’єкцію виконують на спеціально­му столику;

• руку пацієнт розміщує на столі в зручному положенні, з максимально розігну­тим ліктьовим згином;

• під ліктьовий суглоб підкладають тверду клейончасту подушечку;

• якщо ін’єкцію виконують у ліжку, то під руку пацієнта слід підкласти клейон­ку, щоб не забруднити постіль.