1. 

   Мал. 36. Виконання підшкірноїін’єкції:

   а — уведення голки в утворену складку; б — уве­дення ліків

   Намітити місце ін’єкції (зовнішня поверхня плеча, підлопаткова ділянка, передньозовнішня поверхня стегна, бічні поверхні живота) — там, де шкіра і під­шкірна жирова клітковина добре беруться в складку і немає небезпеки ушкодження кровоносних судин, нервів та окістя.

2. Провести пальпацію обраного міс­ця. Не можна виконувати ін’єкцію в міс­цях набряків або ущільнень (інфільтра­тів), які залишилися від попередніх ін’єкцій.

3. Місце ін’єкції двічі протерти сте­рильними ватними кульками, змоченими у 70 % етиловому спирті.

4. Відпрацьовані ватні кульки занурити у 5 % розчин хлораміну в ємності, про- маркірованій “Для використаних ватних кульок”, на 1 год.

5. Наповнений ліками шприц узяти правою рукою так, щоб II палець притри­мував муфту голки, останні пальці своїми кінцями — невимушено циліндр шприца. При цьому голку зрізом повернути догори.

6. II та І пальцями лівої руки шкіру з підшкірною жировою клітковиною у від­повідній ділянці захопити в складку.

7. Швидким рухом під гострим кутом (40—45°) увести голку зрізом догори на 2/3 її довжини в основу утвореної складки, тобто на глибину 1—2 см. При цьому голка потрапляє у підшкірну жирову клітковину. Стежити за тим, щоб голка була введена не повністю і над шкірою лишалася частина її завдовжки не менше ніж

0. 5 см (мал. 36).

8. Після проколу шкіри складку відпустити, І або II пальцем лівої руки надави­ти на ручку поршня і повністю увести ліки під шкіру.

9. До місця ін’єкції лівою рукою прикласти стерильну ватну кульку, змочену у 70 % етиловому спирті і швидким рухом вийняти голку. Цією ж ватною кулькою зробити легкий масаж місця, куди уведено ліки, щоб вони ліпше розподілилися в підшкірній жировій клітковині, а також, щоб запобігти виникненню крововиливів унаслідок поранення стінки судин голкою. Після уведення інсуліну масаж робити не потрібно.

10. Відпрацьовану ватну кульку занурити у 5 % розчин хлораміну в ємності, про- маркірованій “Для використаних ватних кульок”, на 1 год.

11. Шприц і голку після використання продезінфікувати.

Особливості уведення препаратів інсуліну

Препарати інсуліну одержують із підшлункових залоз свиней, великої рогатої худоби та методом генної інженерії. Інсулін призначають переважно хворим на цук­ровий діабет. Щоб запобігти можливим ускладненям у разі введення препаратів інсуліну, медична сестра має добре знати всі правила уведення інсуліну і обов’язково вимагати цих знань від пацієнтів.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ

1. Початкову дозу інсуліну ендокринолог підбирає індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням клінічної картини хвороби, умісту глюкози в крові (гіпер­глікемії), умісту глюкози в сечі (глюкозурії).

2. Лікування інсуліном проводити на тлі дієти, запропонованої ендокриноло­гом (стіл № 9).

3. Запаси інсуліну зберігати в холодильнику за температури від 2 до 8 °С. Така температура підтримується на середній полиці стінки холодильника, яка прикрита пластмасовим екраном. Заморожування препарату не допускається.

4. Холодний інсулін, тільки що взятий із холодильника, уводити не можна, а тому той флакон інсуліну, який пацієнт використовує на цей момент, потрібно зберігати за кімнатної температури (але не вище ніж 22 °С) у темному місці не довше 1 міс.

5. Перед уведенням інсуліну візуально оцінити стан розчину. Флакон з інсулі­ном короткої дії (простий інсулін, суінсулін, моноінсулін, актрапід) має бути абсо­лютно прозорим. Якщо в розчині є стороння домішка, то такий інсулін використо­вувати не можна. На дні флакона з інсуліном подовженої дії є білий осад, а над ним прозора рідина; у цьому разі осад не є протипоказанням до уведення інсуліну.

6. Для уникнення алергійної реакції на препарат інсуліну перед уведенням пер­шої дози слід обов’язково поставити внутрішньошкірну або скарифікаційну діагнос­тичну пробу на індивідуальну чутливість організму.

7. Ін’єкції інсуліну бажано робити інсуліновим шприцом. Якщо інсулінового шприца немає, уміти розрахувати призначену лікарем дозу в мілілітрах. Наприклад, лікар призначив пацієнтові 28 ОД простого інсуліну. Уважно треба прочитати на флаконі, скільки ОД у флаконі, тобто скільки ОД інсуліну міститься в 1 мл (в 1 мл може бути 40 ОД і 80 ОД). Припустімо, що на флаконі позначено: в 1 мл — 40 ОД. Візьміть шприц ємністю 2 мл. Значення однієї поділки (40:10) — 4 ОД. Підрахуєте кількість поділок і отримаєте відповідь, що 28 ОД інсуліну відповідає поділка 0,7 мл. Тому потрібно набрати 0,7 мл інсуліну.

Запам’ятайте! Доза інсуліну має бути набрана точно! У разі передозування може виникнути зниження вмісту глюкози в крові (гіпоглікемія), тобто гіпоглікемічний стан чи гіпоглікемічна кома. У разі недостатнього уведення інсуліну може виникнути різке порушення обміну речовин (гіперглікемія, глюкозурія), тобто діабетична (гіперкето- немічна) кома.

8. Обов’язково врахувати тривалість терапевтичного ефекту препаратів інсулі­ну. Так, інсулін короткої дії (простий інсулін, суінсулін) діє протягом 6—8 год, ін­сулін середньої пролонгованої дії (інсулін Б, семилента) діє 16—20 год, інсулін про­лонгованої дії (суспензія цинк-інсулін) діє протягом 24—36 год.

9. Не дозволяється уводити препарати інсуліну подовженої гіпоглікемічної дії в одному шприці з розчином інсуліну короткої дії. У разі необхідності для швидкої глюкозознижувальної дії розчин інсуліну короткої дії потрібно вводити в іншому шприці.

10. Перед набиранням суспензії в шприц флакон потрібно струсити до утворен­ня рівномірної суміші.

11. У зв’язку з виникненням ураження шкіри при цукровому діабеті: фурунку­льозу, карбункулів, трофічних виразок тощо, під час виконання ін’єкцій медичній сестрі потрібно особливо ретельно дотримуватися правил асептики і антисептики. Однак запам’ятайте, що спирт знижує активність інсуліну, а тому не допускайте потрапляння в розчин інсуліну навіть невеликих доз спирту; це буває під час про­тирання пробки флакона або шкіри пацієнта великою кількістю етилового спирту.

12. Ін’єкції інсуліну робити за 15—20 хв до їди.

13. Інсулін уводити підшкірно можна в такі ділянки тіла: уся поверхня живота, передня і зовнішня поверхня стегон, зовнішня поверхня руки від плечового до лік­тьового суглоба, сідниці. Урахуйте, що із різних ділянок тіла інсулін усмоктується з різною швидкістю: із ділянок живота швидше і, що особливо важливо, препарат одразу ж потрапляє в печінку. Тому в разі уведення інсуліну в живіт його дія най­ефективніша. Найповільніше інсулін усмоктується із стегна. Рекомендується уводи­ти інсулін так: уранці — у живіт, увечері — у стегно або сідницю.

Запам’ятайте! Місце уведення інсуліну потрібно щоразу змінювати, тому що постій­не уведення препарату в одне й те саме місце може спричинити ускладнення — жирову дистрофію підшкірної жирової клітковини (ліподистрофія), рідше — гіпертрофію підш­кірної жирової клітковини.

14. При початкових проявах гіпоглікемії (пацієнт скаржиться на відчуття внут­рішнього неспокою, різку слабість, відчуття голоду, тремтіння рук і ніг, підвищену пітливість) медична сестра має порекомендувати пацієнтові терміново випити міц­ного чаю з достатньою кількістю цукру, з’їсти цукерку, шматочок білого хліба. Якщо ефекту немає і є виражені ознаки коми (у пацієнта з’явилася дезорієнтація, значне рухове збудження, судома, тахікардія, гіпотонія), — увести 20—40 мл 40 % розчину глюкози внутрішньовенно. Якщо пацієнт не опритомніє, вливання глюкози повто­рити і виконати інші вказівки лікаря.

Особливості уведення олійних розчинів

Олійні розчини для ін’єкцій, наприклад, 20 % розчин камфори в олії, 1 % роз­чин прогестерону в олії, розчин ретинолу ацетату (вітаміну А) в олії, можна вводити підшкірно або внутрішньом’язово (не допускаючи потрапляння олійного розчину в судини!).

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ

1. Ампулу з олійним розчином підігріти на водяній бані до температури 30—37 °С.

2. Взяти шприц ємністю 2—5 мл, голку з достатньо широким просвітом (діа­метром 0,8—1 мм).

3. Набрати теплий олійний розчин із ампули в шприц.

4. У разі уведення олійного розчину підшкірно в зовнішню поверхню плеча пацієнтові запропонувати зручно сісти на стілець, звільнити місце ін’єкції від одягу. Рука має бути трохи зігнутою в ліктьовому суглобі.

5. У разі уведення олійного розчину внутрішньом’язово пацієнтові запропону­вати лягти на бік або на живіт.

6. Згідно з правилами підшкірної або внутрішньом’язової ін’єкції після введен­ня голки лівою рукою поршень шприца відтягти на себе і перевірити, чи не потра­пила голка в просвіт кровоносної судини (для уникнення медикаментозної емболії). Якщо крові у шприці немає, повільно увести олійний розчин. Якщо у шприці з’явилася кров, слід увести голку трохи глибше або відтягти шприц із голкою трохи на себе, але не виймаючи її. Знову перевірити, чи не потрапила голка в просвіт су­дини.

7. Повільно увести олійний розчин.

8. Після уведення розчину місце ін’єкції добре помасажувати стерильною ват­ною кулькою, змоченою у 70 % етиловому спирті, а для ліпшого розсмоктування олійного розчину та запобігання утворенню інфільтрату (олеуми) на місце ін’єкції покласти зігрівальний компрес (якщо ін’єкцію було зроблено підшкірно) або грілку (якщо ін’єкцію було зроблено внутрішньом’язово).

9. Відпрацьовані ватні кульки занурити у 5 % розчин хлораміну в ємності, про- маркірованій “Для використаних ватних кульок”, на 1 год.

10. Після використання шприца і голки продезінфікувати їх у хлораміні та зне­жирити у мийному розчині.

Техніка внутрішньою’язових ін’єкцій

Попередня підготовка до виконання:

•ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим індивідуальним рушником або стерильною одноразовою серветкою, обробити 70 % етиловим спиртом, надягнути стерильні гумові рукавички;

• звільнити одноразовий шприц та голку від упаковки або зібрати шприц бага­торазового використання, що на стерильному маніпуляційному столі;

• із флакона або ампули набрати у шприц дозу лікарського препарату, що вка­зана у листку призначень;

• покласти шприц із набраним лікарським препаратом на стерильний лоток;

• на цей лоток покласти 3 стерильні ватні кульки, змочені в 70 % етиловому спирті;

• у разі уведення ліків у ділянку сідниці пацієнтові запропонувати лягти на бік або на живіт. При цьому м’язи повністю розслаблюються. Якщо пацієнт напружив м’язи, попросити його спокійно дихати глибоко і розслабити їх;

•у разі уведення ліків у стегно пацієнтові запропонувати лягти на спину. Ділян­кою ін’єкції є передньозовнішня поверхня стегна;

• у разі уведення ліків у підлопаткову ділянку (в дельтоподібний м’яз) пацієнтові запропонувати сісти на стілець, випрямити спину, притиснути до стільця лівий або правий бік. Руку на боці ін’єкції опустити і трохи відвести назад; при цьому від­повідна лопатка відходить від задньої поверхні грудної клітки, утворюючи невелику ямку.