Профілактика ВЛІ об’єднує великий комплекс заходів та засобів, а їх узагальнена схема відтінена на малюнку 2.
Як видно із наданої схеми тут значне місце з профілактики ВЛІ займають:
Адміністративні заходи, які, насамперед, передбачають, що
— головний лікар, керуючись відповідними законодавчими, нормативними та інструктивними положеннями:
а) несе відповідальність за організацію роботи лікувально-профілактичного закладу (ЛПЗ), в тому числі і за профілактику ВЛІ;
б) визначає функціональні обов’язки заступників та керівників структурних підрозділів ЛПЗ з питань профілактики, обліку та аналізу причин ВЛІ (Додаток 3);
в) контролює обов’язкове проходження лікарняним персоналом попередніх (при оформленні на роботу) та періодичних (за окремим графіком) медичних оглядів (Додаток 4);
г) турбується про належні умови перебування пацієнтів, охорону та гігієну праці персоналу ЛПЗ.
Інженерно-технічні заходи в першу чергу передбачають суворе дотримання будівельних норм та правил, а також забезпечення правильної експлуатації споруд та інженерних мереж, створює надійну основу та умови для профілактики ВЛІ. У стислому виді такі заходи передбачають:
— експертизу та погодження проектів будівництва (реконструкції або капітального ремонту) ЛПЗ;
— суворий контроль ( технічний нагляд) за реалізацією проекту;
— принциповий підхід до прийняття об’єкту до експлуатації;
— інженерне забезпечення експлуатації та функціонування споруд (своєчасний ремонт), вентиляції та енергопостачання мереж опалення, питного та гарячого водопостачання, водовідведення та ін. (Додаток 5).
Санітарно-гігієнічні заходи базуються на здійсненні як попереджувального, так і поточного санітарного наглядів.
В епідеміологічному плані профілактика ВЛІ передбачає: попередження та знищення носіїв, розрив шляхів передачі збудників та зміцнення резистентності організму як пацієнтів, так і лікарів, допоміжного медичного та технічного персоналу. У найбільш стислій формі санітарно-гігієнічні заходи з профілактики ВЛІ доцільно розглянути в контексті запровадження повсякденного санітарно-протиепідемічного режиму ЛПЗ (табл. 2).
Таблиця 2
Основний зміст дотримання санітарно-протиепідемічного режиму,
спрямованого на профілактику внутрішньолікарняних інфекцій
Дотримання санітарних правил та норм
Особиста гігієна персоналу та хворих
Медичний контроль за станом здоров’я
Дотримання правил з охорони праці
Надійна дезобробка та стерилізація
Санітарно-протиепідеміч-ний режим
Забезпечення оптимального мікроклімату
Виявлення та ізоляція інфекційних хворих
Імунізація та раціональне харчування
Санітарно-просвітня робота
Бактеріологічний контроль за станом забруднення повітря та інших об’єктів
Виділити медичні заходи як окремі та самостійні, очевидно, важко, адже вони тісно пов’язані з іншими, тому до їх числа необхідно: віднести
— вивчення стану здоров’я всіх працівників лікарні;
— планову та екстрену імунізацію як медичних працівників, так і пацієнтів;
— висококваліфіковану догоспітальну діагностику та обґрунтовану госпіталізацію;
— обґрунтоване призначення антибіотиків та ефективну хіміотерапію;
— мінімізацію тривалості оперативних втручань та термінів госпіталізації;
— забезпечення ЛПЗ необхідними фармацевтичними препаратами та сучасними засобами діагностики і лікування;
— надійність, порядність та добросовісність і, особливо, високий рівень кваліфікації як медичного так і допоміжного технічного персоналу;
— підняття рівня медичних знань як медичних працівників, так і пацієнтів.
Слід також усвідомити що зниження ВЛІ може відбутися лише при покращанні фінансування ЛПЗ, харчування людей, зростанні санітарної культури населення тощо.
Складовою заходів та засобів з профілактики ВЛІ або ліквідації її наслідків та проявів є дезобробка, до якої відносять слідуючі види:
Дезинфекція — зниження збудників інфекційних хвороб (бактерій вірусів).
Дезинсекція — знищення кліщів, комарів, мух, тарганів і т.п.
Дератизація — знищення гризунів (миші, щурі і т.п.).
Якщо дезинсекція та дератизація, у більшості випадків, виконується спеціалізованими структурами станцій дезобробки то більшість заходів із дезинфекції виконується силами ЛПЗ: пральні, автоклавні, печі для спалювання, локальні інженерні споруди каналізації, стерилізаційні та ін.
Існує два види дезинфекції:
Потокова (повсякденна), що проводиться постійно у ЛПЗ з метою знищення збудників інфекційних хвороб (харкотиння, кал, сеча, посуд, білизна, предмети догляду за хворими, інвентар, підлога, стіни та стеля, інструментарій і ін.)
Заключна дезинфекція, проводиться після вибуття (виписки) хворого (одужання, госпіталізація до іншого відділення, смерть).
В залежності від умов, можливостей, вимог санітарно-епідеміологічної служби та показань дезинфекцію здійснюють такими методами: механічні, фізичні, хімічні та поєднані.
Фізичні та механічні методи:
а) Обпалювання, прожарювання лабораторних петель, голок, пробірок. Для цього використовують спиртівки, газові пальники, паяльні лампи та ін.;
б) Спалювання паперу, ганчір’я, сміття, трупів, інфікованих перев’язочних матеріалів, білизни та ін. після хворих із особливо небезпечними інфекційними хворобами. Такі дії виконуються у спеціальних печах (крематоріях), а їх розташування та будова має погоджуватися з СЕС та екологічною інспекцією;
в) Використання гарячого сухого повітря, жару, пари, гарячої води та ін. Названі методи реалізуються в автоклавних, стерилізаційних, пральнях, харчоблоках та буфетних, дезінфекційних камерах. Надійний результат ці методи дають при подальшому прасуванні гарячою промисловою або побутовою праскою (особливо при педикульозі).
г) Сонячні світло, ультрафіолетові та інші промені. Доцільно використовувати як стандартні так і пересувні (переносні портативні), бактерицидно-увіолеві лампи (світильники, опромінювачі) типу БУВ-10 та БУВ-20, ПРК та ін. При досягненні належного світлового коефіцієнту (1:4; 1:5) та систематичному використанні штучних джерел УФ-променів можна досягти надійної санації повітря так і інструментів операційних та ін.
Хімічні методи:
Сучасна дезинфекція часто виконується з застосуванням більш зручних хімічних матеріалів, що поєднують дезінфекційний ефект із мийним і навіть ароматизуючим. Однак такі матеріали дорого коштують. Тому, не втратили доцільності використання такі хімічні речовини як: 3-5% розчин фенолу, 5-10% лізолу, 7-12% формаліну, перекису водню, а також хлору та хлорвмісних препаратів.
Поєднанні (комбіновані) методи:
Це досить поширений різновид дезобробки, при якому вихідним станом є наприклад: очищення повітря і грунту або зняття верхнього шару стін, бруду, залишків крові на хірургічних інструментах та ін. Наступним етапом може бути обробка поверхонь ґрунту 5-10% розчин лізолу, або стін 3-5% розчином мідного купоросу, або меблів 0,5% розчином хлорного вапна. Надалі може застосовуватись обробка одягу, білизни у дезкамерах із подальшим прасуванням, або стерилізація інструментів із використанням відповідних фізичних або хімічних методів.
В лікарняних стаціонарах існує умовне об’єднання предметів та об’єктів для окремої дезобробки:
— медичний інструментарій, прилади та вироби;
— предмети догляду за хворими;
— посуд та кухонний інвентар;
— білизна, одяг;
— приміщення та інвентар;
— інвентар для прибирання.
За якістю дезобробки здійснюється візуальний, хімічний та бактеріологічний контроль:
а) візуальний контроль зумовлює проведення огляду стану інструментів, білизни, одягу, санітарного стану приміщень і ін.
б) хімічний контроль, що передбачає визначення вмісту активнодіючих речовин (наприклад: вміст активного хлору у маточному або робочому розчинах хлорного вапна). Широко використовується йод — крохмальний метод (наприклад: якщо на посуд їдальні після миття нанести йод то можлива поява синього забарвлення свідчить про недостатнє змивання з його поверхні залишків їжі).
в) бактеріологічний контроль, що базується на виявленні бактерій (найчастіше кишкової палички) на предметах або об’єктах після дезобробки. Для цього використовують метод змиву або зіскоблювання та ін. користуючись ватними стерильними тампонами на паличках, що вмонтовані у стерильні пробірки. Перед взяттям проб (змивів) тампон зволожують 1% розчином натрію тіосульфату, протирають ним обстежувану поверхню (посуд, інвентар, руки персоналу), а далі у відповідних лабораторіях СЕС виявляють кількість бактерій. Наприклад: задовільну оцінку дезинфекції дають у разі відсутності росту кишкової палички, незадовільну — при виявлені її росту хоча б в одній із проб.
Використання хімічних засобів дезінфекції
Дезінфекційні засоби хімічної природи, що дозволені для застосування в Україні та затверджені МОЗ України та Центральною санітарно-епідеміологічною станцією станом на 1.06.2003 року складають перелік 378 найменувань.
Розглянемо найбільш поширені з них:
Хлорне вапно — використовується для дезінфекції предметів догляду за хворими, виділень, посуду, іграшок, поверхонь приміщень, предметів обстановки, сантехобладнення у разі виникнення кишкових і крапельних інфекцій, дезінфекції питної води у шахтних криницях, водопровідних і каналізаційних мережах. Хлорне вапно необхідно зберігати без доступу вологи, світла і тепла. Вапно, що вміщує активного хлору нижче 15%, є непридатним до використання. Для дезінфекції поверхонь використовують 0,2 – 5% розчин хлорного вапна.
Хлорамін–Б — використовується для дезінфекції поверхонь приміщень, сантехобладнання, білизни, посуду, іграшок, предметів догляду за хворими, виробів медичного призначення, прибирального інвентарю у разі виникнення бактеріальних і вірусних інфекцій, при дерматофіліях, кандидозах, у вогнищах особливо небезпечних інфекцій (сибірка, холера, тощо, а також для проведення профілактичної дезінфекції на комунальних об’єктах, підприємствах громадського харчування та торгівлі. Це стійкий хімічний засіб у вигляді порошку, що містить 25% активного хлору, проте найчастіше використовується 0,2-0,5% його розчин.
Використання ультрафіолетового бактерицидного випромінювання
з метою санації повітряного середовища
Достатньо відомо, що ультрафіолетове бактерицидне опромінення є смертельним для життєдіяльності багатьох мікроорганізмів, що зумовлюють поширення повітряно-крапельним шляхом небезпечних інфекційних захворювань, таких як туберкульоз, дифтерія, кір, грип, натуральна віспа тощо.
При цьому слід відмітити, що використання ультрафіолетового бактерицидного випромінювання не виключає, а доповнює інші засоби дезінфекції, які забезпечують відповідний рівень знезараження приміщень з метою дотримання діючих санітарно-гігієнічних норм і правил.
Завдяки впливу ультрафіолетового опромінення при достатній циркуляції повітря бактеріальне забруднення приміщень знижується на 70–90%. Для цього енергія опромінення повинна складати 1,5–6,0 мкВт/м2. Найбільш ефективним для інактивації мікроорганізмів є випромінювання з довжиною хвилі 250–270 нм на відстані не більше 2 м при відносній вологості повітря 40-70%.
Необхідно пам’ятати, що ультрафіолетове опромінення утворює озон, який навіть у невеликих концентраціях може викликати вельми неприємні явища.
Існує пряме і непряме ультрафіолетове опромінення. Для організації прямого опромінення ультрафіолетові опромінювачі монтуються у верхній третині приміщення та спрямовуються у бік підлоги, для організації непрямого опромінення їх екранують в бік стелі. Пряме опромінення проводиться при відсутності у приміщеннях людей, тому такий вид опромінення має використовуватись вночі (операційні, кімнати очікування, кабінети, молочні кухні) або під час великих перерв (шкільні класи, ігрові кімнати дошкільних дитячих закладів). Непряме опромінення проводиться у присутності людей в приміщеннях з високою небезпекою розвитку інфекції, де завжди знаходяться люди (палати породіль, відділення інтенсивної терапії). Щоб знизити відбиття ультрафіолетових променів від стін (до 10% і нижче) слід застосовувати фарбу для стін на цинковій або свинцевій основі, скло, емаль тощо.
До теперішнього часу суттєво розширилась номенклатура бактерицидних ламп, розроблені лампи з малим вмістом ртуті, а також безозонові лампи, при роботі яких у повітрі не утворюється озон, який являє собою значну небезпеку для здоров’я людей і особливо для пульмонологічних хворих та дітей. Освоєно виробництво маячних та закритих бактерицидних випромінювачів (настінний рециркулятор ОБН 2х15 – 01), які дозволяють знезаражувати приміщення у присутності людей, внаслідок того, що опромінення повітря проводиться в закритій камері, через яку воно продувається вентилятором, при цьому повністю виключається вихід випромінювання безпосередньо у приміщення.
Створені спеціальні бактерицидні опромінювачі для знезараження салонів машин швидкої допомоги, які витримують ударні та вібраційні транспортні навантаження (опромінював ОББ 2х15). Розроблені та серійно випускаються настінно-стельові опромінювачі з високоефективною світлооптичною системою, яка забезпечує їх високу продуктивність (ОБНП 2х15–01).
Змістовий модуль 6. Радіаційна гігієна
1. Гігієнічна характеристика іонізуючого випромінювання (фізичні властивості, біологічна дія, види доз, прилади та одиниці вимірювання, патологія). Гігієнічні принципи радіаційного контролю. Норми радіаційної безпеки.
Іонізуюче випромінювання — потік часток або квантів електромагнітного випромінювання, проходження яких крізь речовину призводить до його іонізації (перетворення нейтральних атомів в іони) з утворенням електричних зарядів різних знаків.
Одиниця вимірювання радіоактивності — Беккерель (Бк, Вq). 1 беккерель дорівнює одному спонтанному розпаду на 1 сек. Внесистемна одиниця радіоактивності — Кюрі (Кu, Сu). 1 Кu дорівнює 3,7•1010 Бк.
В медичній практиці використовується одиниця активності — мг.екв.радия який враховує гам—постійну, що характеризує радионуклід.
Розрізняють такі види іонізуючого випромінювання:
— випромінювання — потік важких часток, які складені з двох нейтронів і двох протонів.
— випромінювання — потік електронів або позитронів.
— випромінювання — електомагнітне випромінювання, яке звільнюється при радіоактивному розпаді, тобто при переході ядра атома з одного енергетичного атому в інший. Довжина хвилі його випромінювання 0,05—10 н/м.
Re — випромінювання — електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі < 0,05 н/м.
Кількість енергії, яке передається тканинам при дії іонізуючого опромінення називається дозою.
Дози можуть бути наступні.
Поглинута доза — енергія іонізуючого опромінення, поглинута опроміненим тілом (тканинами організму), в перерахунку на одиницю маси. Одиниця поглинутої дози — грей (Гр,Gу). 1 гр = 100 рад.
Еквівалентна доза — поглинута доза помножена на коєфіцієнт якості випромінювання, що враховує здатність даного вида випромінювання пошкоджувати тканини організма.
Коєфіцієнт якості опромінення найбільший у — випромінення = 20, для та — випромінювання — 1. Одиниця еквівалентної дози — Зиверт (Зв). 1 зиверт = 100 бер (біологічний еквівалент рада).
Ефективна доза — еквівалентна доза, помножена на коефіцієнт, що враховує різку чутливість різних тканин до опромінення.
Якісні характеристики іонізуючого випромінювання
— енергія випромінювання (Дж, еВ)
— проникаюча здатність (м, см, мм)
— іонізуюча здатність.
Кількісні характеристики іонізуючого випромінення.
— поглинута доза
— еквівалентна доза
— експозиційна доза (характеризує іонізуючий ефект, рентген — та — випромінювання)
— густина потоку частинок ( для корпускулярних випромінювань).
Якісні характеристики радіонуклідів
— вид ядерного перетворення ( — розпад, електронний — розпад, позитронний — розпад, К — захват, самовільне ділення ядер, термоядерна реакція)
— період напіврозпаду.
Кількісні характеристики радіонуклідів
— активність — число перевтілено (розпадів) за секунду. Одиниця активності — беккерель (Бк) — 1 бк = 1 ядерний розпад в секунду. Внесистемна одиниця активності — (Кюрі (Ки). 1 Ки = 3,7 . 10.. Бк
Прадіаційний захист являє собою комплекс законодавчих, огранізаційних, санітарно—гігієнічних, та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці при роботі с джерелами іонізуючого випромінювання.
До основних принципів протирадіаційного захисту відносять:
Гігієнічне нормування;
попереджувальний та поточний санітарний нагляд;
виробниче навчання;
санітарну освіту;
радіаційний контроль;
медичний котроль.
Радіаційний контроль — це контроль за забезпеченням радіаційної безпеки, виконанням вимог щодо санітарних норм праці з радіонуклідами, а також отримання інформації, про опромінення медичного персоналу та населення.
Розрізняють 4 види радіаційного котролю:
дозиметричний;
радіометричний;
індивідуально—дозиметричний;
спектрометричний.
Гігієнічне нормування характеризуються у постанові державного санітарного лікаря України “Норми радіаційної безпеки України (НРБУ — 97)” . Встановлено значення допустимих рівнів ефективної дози за рік :
для категорії А — персонал, фахівці, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо з джерелом іонізуючого випромінювання 2 бер 920 м Зв;
для категорії Б — особи, які безпосередньо не заняті роботою з джерелами іонізуючого випромінювання, але можуть отримати додаткове опромінення на промислових майданчиках 0,2 бера (1 м Зв);
для категорії В — все населення — 0,1 бер (1 м Зв).
Відповідно до класифікації основних видів радіаційного котролю, апаратуру, що використовують для проведення радіаційного контролю поділяють на наступні групи:
1. Дозиметричні прилади — визначають потужність дози (рівень радіації).
2. Радіометричні прилади — визначають рівень забруднення поверхонь різних предметів.
3. Індивідуальне та мініатюрні портативні прилади, що призначені для проведення індивідуального контролю дози опромінення за певний проміжок часу.
4. Спектрометричні установки — встановлюють спектр (склад) радіонуклідів у будь—якому забрудненому об’єкті.
Класифікація засобів індивідуального захисту (за С.М.Городинским)
1.Ізолюючі костюми:
а) шлангові;
б) з автономним джерелом повітряного підживлення.
2.Засоби захисту органів дихання:
а) фільтруючі: респіратори, протигази;
б) ізолюючі: пневмошлеми, пневмокаски.
3.Спецодяг:
а) повсякденного призначення;
б) короткочасного використовування: рукавиці, одежа з плівки.
4.Спецвзуття:
а) основне: черевики, чоботи;
б) додаткове: бахіли, напівгалоші.
5.Допоміжні захисні засоби захисту:
а) окуляри;
б) ручні захвати;
в) щітки;
2. Гігієнічна характеристика факторів, які визначають характер і важкість променевих ушкоджень. Кількісні та якісні характеристики радіонуклідів та іонізуючих випромінювань. Гігієнічні принципи радіаційного контролю.
Якісні характеристики радіонуклідів
— вид ядерного перетворення ( — розпад, електронний — розпад, позитронний — розпад, К — захват, самовільне ділення ядер, термоядерна реакція)
— період напіврозпаду.
Кількісні характеристики радіонуклідів
— активність — число перевтілено (розпадів) за секунду. Одиниця активності — беккерель (Бк) — 1 бк = 1 ядерний розпад в секунду. Внесистемна одиниця активності — (Кюрі (Ки). 1 Ки = 3,7 . 10.. Бк
Радіаційний контроль — це контроль за забезпеченням радіаційної безпеки, виконанням вимог щодо санітарних норм праці з радіонуклідами, а також отримання інформації, про опромінення медичного персоналу та населення.
Розрізняють 4 види радіаційного котролю:
дозиметричний;
радіометричний;
індивідуально—дозиметричний;
спектрометричний.
Коротка характеристика основних приладів,
що використовуються для проведення радіаційного контролю
1. Радіометр-рентгенометр ДП—5А (польовий), що призначений для вимірювання рівня радіоактивного забруднення робочих поверхонь та потужності експозиційної дози —випромінювання (Р/год, мР/год) та складається з пошукового зонду з перемикачем (муфтою) для вимірювання — або —випромінювання та реєструвального пристрою, що має шкалу, блок підживлення та телефон (для індикації).
2. Комплект індивідуального дозиметричного контролю ДП — 21 — Б, що призначений для визначення індивідуальної сумарної дози —випромінювання. Комплект складається з малогабаритної іонізаційної камери (у вигляді авторучки) та зарядно—вимірювального пристрою (пульту). Камера установлюється в зарядний пристрій пульту, при цьому зовнішній електрод заряджається позитивно, а внутрішній — негативно. Величина заряду записується в журнал. Після роботи в зоні іонізуючого випромінювання заряд втрачається, про що свідчать результати вимірювання камери у вимірювальному пристрої пульту.
3. ІФКУ — дозиметр індивідуального фотоконтролю універсальний, що Призначений для вимірювання еквівалентних доз у діапазоні 0,05 — 2 Бер, а також теплових нейтронів. Являє собою поліетиленову касету, з світлонепроникаючим корпусом, з внутрішнього боку якого запресовані фільтри, що виключають певні види випромінювань. Всередині дозиметра знаходиться фотоплівка, яка розподілена на 4 поля:
Перше поле — доза —випромінювання, а також фонового випромінювання;
Друге поле — доза фонового —випромінювання;
Третє поле — доза —випромінювання;
Четверте поле — дози теплових нейтронів та —випромінювань.
4. Дозиметр ДРГЗ — 04, що являє собою широкодіапазонний цифровий дозиметр потужності експозиційної дози хвильового випромінювання та призначений для вимірювання потужності експозиційної дози на робочих місцях у суміжних приміщеннях, а також на території підприємств і закладів, які використовують радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючого випромінювання. Крім того, прилад можна використовувати і для контролю ефективності біологічного захисту радіаційних установок та протягом періоду ліквідації наслідків аварійних ситуацій.
Дозиметр—радіометр побутовий “АНРІ — 01 — 02 — Сосна”, що — призначений для індивідуального використання з метою здійснення контролю радіаційної обстановки в робочих приміщеннях. Прилад дозволяє вимірювати потужність експозиційної (польової еквівалентної) дози —випромінювання, щільність потоку —випромінювання забруднених поверхонь, об’ємну активність радіонуклідів в речовині.
ГРУПИ ПРОМЕНЕВИХ ПОШКОДЖЕНЬ
СОМАТИЧНА –ДЕТЕРМІНІСТИЧНА - ( ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ, ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА )
СОМАТОСТОХАСТИЧНА -ЙМОВІРНІСНА - ( ЛЕЙКОЗИ, ОНКОПАТАЛОГІЇ, ГЕНЕТИЧНІ ПАТАЛОГІЇ)
Існує також класифікація органів за чутливістю до опромінення іншого змісту, що виділяє 4 групи критичних органів:
I гр. – гонади, червоний кістковий мозок, лімфоїдна тканина, легені;
II гр. – кришталик, кишки, печінка, нирки, м’язи;
III гр. – шкіра, щитоподібна залоза, кісткова тканина, інші внутрішні органи.
IV гр. – шкіра рук та стоп.
3. Гігієнічні основи протирадіаційного захисту в медицині, в промислових та побутових умовах. Методика оцінки радіаційного фону місцевості. Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами.
Прадіаційний захист являє собою комплекс законодавчих, огранізаційних, санітарно—гігієнічних, та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці при роботі с джерелами іонізуючого випромінювання.
До основних принципів протирадіаційного захисту відносять:
гігієнічне нормування;
попереджувальний та поточний санітарний нагляд;
виробниче навчання;
санітарну освіту;
радіаційний контроль;
медичний котроль.
Правила роботи
з закритими радіонуклідними джерелами і пристроями,
що генерують іонізуюче випромінювання:
пристрій, в якому розміщено радіонуклідне джерело, має бути герметичним та стійким до дії механічних, хімічних та температурних чинників;
забороняється використовувати закриті джерела у випадку порушення їх герметичності або по закінченню терміну експлуатації;
у неробочому положенні всі радіонуклідні джерела повинні знаходитись у спеціальних захисних пристроях, а пристрої, що генерують іонізуюче випромінювання знеструмлені;
для взяття радіонуклідного джерела з контейнера необхідно користуватись дистанційним інструментом або спеціальними пристроями;
забороняється доторкатись до радіонуклідного джерела руками;
при роботі з радіонуклідними джерелами, які вийняті з захисного контейнеру необхідно користуватись відповідними захисними екранами і маніпуляторами;
радіонуклідні джерела, непридатні для подальшого використання розглядаються, як радіоактивні відходи і своєчасно списуються.
Відкриті джерела іонізуючого випромінювання – це рідкі, газоподібні або у вигляді порошків чи суспензій радіоактивні речовини, при використанні яких можливе забруднення оточуючого середовища, потрапляння на одяг хворих та персоналу, на шкіру та в організм. До цієї групи передусім відносяться радіофармацевтичні препарати (РФП) – діагностичні та терапевтичні препарати, які містять радіоактивні радіонукліди.
Правила роботи
з відкритими радіонуклідними джерелами:
комплекс заходів при роботі з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання має забезпечувати захист людини від зовнішнього та внутрішнього опромінення, попереджувати забруднення повітря робочої зони, поверхонь у виробничих приміщеннях, шкіри та спецодягу персоналу, а також об’єктів навколишнього середовища;
кількість радіоактивної речовини на робочому місці повинна бути мінімально необхідною для роботи і не перевищувати встановлених значень сумарної активності радіонуклідів відповідного класу;
для роботи використовувати розчини, а не порошки радіоактивних речовин;
кількість робочих операцій, під час виконання яких можливі втрати радіоактивної речовини (пересипання порошків, сублімація тощо) необхідно зводити до мінімуму;
роботи слід проводити на лотках і піддонах, зроблених зі слабкосорбуючих матеріалів;
необхідно користуватись разовими підсобними матеріалами (пластиковими плівками, фільтрувальним папером) для обмеження забруднення робочих поверхонь, обладнання та приміщень;
у фасувальній та процедурній, де проводиться робота з високоактивними препаратами, поверх спецодягу персонал одягає пластикові напівхалати, гумові рукавички, бахіли та маски;
працюють з радіоактивними препаратами на кюветах, покритих фільтрованим папером або в захисних боксах;
до роботи з радіоактивними препаратами допускаються особи старші 18 років, які не мають протипоказань.
Методи захисту від іонізуючої радіації (кількістю, відстанню, часом, екрануванням) можна поділити на законодавчі (нормативні) та організаційно-технічні.
Захист кількістю законодавчо регламентований НРБУ-97 (ліміти доз, допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм інгаляційним, аліментарним шляхом, допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу, рук персоналу, регламентовані активності радіонуклідів на робочому місці).
Захист часом законодавчо забезпечується скороченням робочого часу персоналу (категорії А), збільшенням тривалості відпустки та більш раннім виходом на пенсію.
Захист відстанню та екрануванням законодавчо забезпечується будівельними нормами; правилами, якими передбачені відповідні норми площі, кубатури відповідних приміщень, їх технічне обладнання.
Умови праці в установах, які використовують відкриті джерела іонізуючого випромінювання, за радіаційною небезпекою поділяються на 3 класи. Під час визначення класу робіт враховують два основні показники радіаційної небезпеки: групи радіаційної небезпеки та активність радіонуклідів на робочому місці.
4. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації рентгенологічного відділення лікарні. Санітарно–дозиметричний контроль. Методика визначення необхідного протирадіаційного захисту.
Рентгенологічне відділення
Серед джерел іонізуючих випромінювань, які використовуються в медичних установах, найбільш розповсюдженими являються рентгенівські діагностичні апарати. Рентгенівське випромінювання, що генерується цими апаратами, характеризується значною проникаючою здатністю, у зв’язку з чим може являти певну небезпеку для персоналу рентгенологічних підрозділів, пацієнтів, яким проводяться рентгенологічні процедури, осіб, які перебувають в суміжних приміщеннях і на прилеглій території.
Вимоги до розміщення, планування, опорядження, санітарно-технічного обладнання рентгенологічних підрозділів медичних установ, протирадіаційного захисту їх персоналу і радіаційної безпеки пацієнтів викладені в “Будівельних нормах і правилах”, “Санітарних правилах і нормах – Рентгенологічні відділення (кабінети)”(ДСанПіН 42-129-11-4090-86), “Санітарних правилах роботи при проведенні медичних рентгенологічних досліджень” (№ 2780-80).
Основні санітарно-гігієнічні вимоги до рентгенологічних відділень (кабінетів):
мають розташовуватись у спеціально збудованих або реконструйованих для них приміщень (санітарне законодавство не дозволяє розміщення рентгенологічних кабінетів в житлових будинках і дитячих установах);
перевагу віддають блочному розміщенню в окремій прибудові або на першому чи останньому поверсі будівель;
повинні мати приміщення, перелік і площі яких наведені у таблиці 3;
для фарбування стін застосовується баритобетон;
двері повинні бути покриті листами заліза або свинцю, просвинцьованою гумою;
обладнання вікон залізними віконницями (дерев’яними з покриттям їх залізом або просвинцьованою гумою) або підняття підвіконня на висоту 1,6 м над рівнем підлоги;
світловий коефіцієнт у кабінеті повинен знаходитися у межах не менше 1 : 10;
після спорудження відділення стаціонарне захисне обладнання перевіряють за допомогою дозиметричної апаратури;
у процесі експлуатації кабінету контроль повинен здійснюватися не менше 1 разу на 2 роки;
повітря рентгенівського кабінету внаслідок дії іонізуючого випромінювання забруднюється озоном і оксидами озону, тому приміщення повинні обладнуватись припливно-витяжною вентиляцією, норми повітрообміну наведені у таблиці 4;
штучне освітлення повинно бути загальне і локальне (робоче), вимоги до освітлення наведені у таблиці 5;
у кабінетах рентгеноскопії передбачається затемнення і адаптаційне освітлення, у рентгеноопераційних – аварійне освітлення;
розрахункові граничнодопустимі рівні випромінювання (РГДР) мають відповідати нормам наведеним у таблиці 6;
граничнодопустимі рівні опромінення під час експлуатації кабінетів не повинні перевищувати значень, наведених у таблиці 7;
основними видами стаціонарного захисту є стіни, перекриття, перегородки, захисні двері та оглядове скло із свинцю;
індивідуальний захист: мала захисна ширма, що захищає тулуб лікаря-рентгено-лога; гумовий килимок, що захищає ноги; фартух з просвинцьованої гуми; рукавички;
персонал повинен суворо дотримуватись вимог спеціальних правил стосовно місця розташування під час процедур, часу перебування на робочому місці, використання засобів індивідуального захисту тощо;
під час проведення діагностичних (терапевтичних) процедур персонал зобов’язаний забезпечити пацієнта відповідними засобами індивідуального захисту ділянок тіла, які не опромінюються.
Методи захисту від іонізуючої радіації (кількістю, відстанню, часом, екрануванням) можна поділити на законодавчі (нормативні) та організаційно-технічні.
Захист кількістю законодавчо регламентований НРБУ-97 (ліміти доз, допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм інгаляційним, аліментарним шляхом, допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу, рук персоналу, регламентовані активності радіонуклідів на робочому місці).
Захист часом законодавчо забезпечується скороченням робочого часу персоналу (категорії А), збільшенням тривалості відпустки та більш раннім виходом на пенсію.
Захист відстанню та екрануванням законодавчо забезпечується будівельними нормами; правилами, якими передбачені відповідні норми площі, кубатури відповідних приміщень, їх технічне обладнання.
Умови праці в установах, які використовують відкриті джерела іонізуючого випромінювання, за радіаційною небезпекою поділяються на 3 класи. Під час визначення класу робіт враховують два основні показники радіаційної небезпеки: групи радіаційної небезпеки та активність радіонуклідів на робочому місці.
5. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації радіологічного відділення лікарні. Санітарно–дозиметричний контроль. Гігієнічна оцінка ефективності протирадіаційного захисту.
Радіологічне відділення, як правило, поділяють на відділення для дистанційної променевої терапії та відділення для застосування закритих і відкритих радіофармацевтичних препаратів.
Відділення для дистанційної терапії (телегамматерапії). Відділення оснащено установкою «Агат—1». Радіоактивний кобальт знаходиться у контейнері, розташованому в самому апараті. В зв’язку з тим, що —випромінювання має велику проникаючу здатність, указаний контейнер не забезпечує повного поглинання —випромінення. Тому —апарат в робочому стані являє собою певну небезпеку для осіб, які знаходяться у приміщенні процедурної кімнати. Потужність дози, яку створює —апарат при закритому затворі, не повинна перевищувати 3 мР/год на відстані 1 м від кожуха апарату. Під час перезарядки приладу та ряду інших обставин потужність дози може досягти значно більш високих величин. Тому хворого попередньо навчають, як він повинен лягати, обкреслюють колом ділянку, яка підлягає опроміненню з таким розрахунком, щоб укладка хворого не займала більше 2 хвилин. На період здійснення опромінення хворого випромінювач автоматично висувається з контейнера і радіаційна небезпека, звичайно, збільшується.
Для забезпечення радіаційної безпеки головним є улаштування стаціонарного захисту та оптимальний вибір місця розміщення радіологічного відділення і, насамперед, приміщень процедурних. Проектування стаціонарних захисних пристроїв здійснюється виходячи з розрахункових гранично допустимих рівнів випромінювання, які встановлені для зовнішньої поверхні радіаційного захисту або для фактичних робочих місць
Дозиметр ДРГЗ-04, що являє собою широкодіапазонний цифровий дозиметр потужності експозиційної дози хвильового випромінювання та призначений для вимірювання потужності експозиційної дози на робочих місцях у суміжних приміщеннях, а також на території підприємств і закладів, які використовують радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючого випромінювання. Крім того, прилад можна використовувати і для контролю ефективності біологічного захисту радіаційних установок та протягом періоду ліквідації наслідків аварійних ситуацій.
6. Знешкодження та знезараження стічних вод лікарні та здоров’я населення (основні принципи знешкодження та знезараження стічних вод при наявності та при відсутності централізованих каналізаційних систем, локальні очисні споруди сільських лікарень та оздоровчих закладів, що окремо розміщені).
ПОЛIПШЕHHЯ ЯКОСТI ВОДИ (КОHДИЦIОHУВАHHЯ ВОДИ) — це комплекс технологiчних заходiв, що спрямованi на змiну складу та властивостей води з метою iх приведення у вiдповiднiсть вимогам ДЕСТу на питну воду.
Але завжди в процесі кондиціонування води можна видiлити 4 основних процеса полiпшення ii якостi:
1. Очитска
2. Знезаражування
3. Дезактивацiя
4. Знешкодження
О Ч И С Т К А — комплекс технiчних заходiв, що спрямованi на полiпшення органолептичних, фiзичних та хiмiчних властивостей води, а також ii пiдiгрiв або охолодження.
До основних засобiв очистки вiдносяться:
1. ОСВIТЛЕHHЯ — являе собою процес виведення або усунення змулених частинок iз складу води (практичн це засiб боротьби з каламутнiстю)
Hайбiльш розповсюдженими засобами освiтлення являються:
а) ВIДСТОЮВАHHЯ (у вертикальних або горизонтальних вiдстiйниках)
Г о р i з о н т а л ь н и й в i д с т i й н и к являе собою прямокутник, який витягнутий в напрямi руху води. Резервуар забезпечений пристроем для надання водi ламiнарноi течii.
Дно горизонтального вiдстiйника мае нахил в бiк вхiдноi частини, де знаходиться приймальник для зiбрання мулу.
Вода для освiтлення поступае через водозливний лоток i долi через дiчрчату перегородку з однiеi iз торцевих сторiн вiдстiйника, а виходить з другоi через таку ж дiрчату перегородку.
Як правило, вiдстiйник розбивають на ряд паралельно працюючих корiдорiв, шириною не бiлдьше 6 метрiв.
В е р т i к а л ь н и й в i д с т о й н и к — це резервуар конiчноi або пiрамiдальноi форми. В його центрi розмiщена залiзна труба, в верхню частину якоi поступае вода, що потребуе освiтлення.
Потiм вода поступае у зону осадження, яку проходить по перетину знизу вверх с невеликою швидкiсттю.
б) КОАГУЛЯЦIЯ. Коашгуляцiю називаеться процес укрупнення, збiльшення i агрегацii колоiдних сумiшiв води, що проходить внаслiдок iх взаемного злипання пiд дiею сил молекулярного притягання.
Коагуляцiя завершуеться утворенням видимих неозброеним оком агрегантiв—пластiвцiв.
Видiляють 2 види коагуляцii:
а) к о а г у л я ц i ю в в i л ь н о м у о б ‘ е м i, що проходить у камерах пластоутворення (камерах реакцii);
б) к о н т а к т н у к о а г у л я ц i ю, що проходить в масi завислого мулу.
Коагуляцiя проходить пiд впливом хiмiчних реагентiв — коагулянтiв, в якостi яких використовують солi Al або Fe.
В вiтчизнянiй практицi як коагулянт найчастiше використовуеться неочищений глинозем / хiмiчна формула Al2 (SO4)3*H2O/, який вмiщуе 33% безводного сульфату Al.
Як коагулянт також застосовують:
— алюмокислий галун [Al2(OH)] CL*6H2O;
— алюмiнат натрiю NaAlO2;
— залiзний купорос FeSO4*7H2O;
— хлорiд залiза FeCl3.
в) ФЛОКУЛЯЦIЯ використовуеться для прискорення процесу коагуляції та iнтенсифiкацii роботи очисних споруд шляхом застосування в якостi коагулянтiв—флокуоянтiв високомолекулярних синтетичних сполук. (таких як полiакриламiд, К—4, К—6, ВА—2, активiзована кремнiева кислота та iн.)
г) ФIЛЬТРАЦIЯ (через фiльтри з зернистою загрузкою)
Фiльтри класiфiкують:
1) за швидкiстю фiльтрування:
— повiльнi (0,1 — 0,3 м/ч);
— прискоренi (швидкi) (5 — 10 м/ч).
2) за числом фiльтруючих шпрiв:
— одношаровi;
— двохшаровi.
Практично завжди фiльтр з зернiстою загрузкою являе собою бетонний резервуар, що заповнений фiльтруючим матерiалом в 2 шари.
Верхнiй ф i л ь т р у ю ч и й шар виготовляють з вiдсортированого матерiалу, що володiе великою фiльтруючою здiбностю та достатньою механiчною щiльнiстю (кварцевий пiсок, антрацiтова крихта, керамзiт та iн.).
Hижнiй п i д т р и м у ю ч и й шар служить для того, щоб мiлкий фiльтруючий матерiал не зносився разом з фiльтруючою водою через отрори розподiльноi системи.
Фiльтрацiя води здiйснюеться двома принципово рiзними методиками: пливковою та об’емною.
П л и в к о в а фiльтрацiя передбачае утворення плiвки з ранiше задержаних домiшок води в верхньому фiльтруючому шарi води. Така методика досить характерна для роботи так званих ПОВIЛЬHИХ фiльтрiв.
_____________________________________________iнеральних та органiчних речовин осадку (вiн мае ще назву бiологiчна плiвка).
Саме повiльнi фiльтри, якi вiдрiзняються простотою будови та експлуатацii, були першими очисними спорудами мiських водомереж на початку ХIХ сторiччя.
В подальшому, в зв’язку з збiльшенням водоспоживання i потужностi вододжерел, вони звiльнили мiсце швидким фiльтрам, перевагою яких е бiльша продуктивнiсть i менша площа, що дуже важливо в умовах сучасного мiста.
В основi роботи ШВИДКИХ фiльтрiв лежить так зване о б ‘ е м н а фiльтрацiя. За своею суттевiстю воно являе собою фiзико—хiмiчний процес.
При об’емнiй фiльтрацii механiчнi домiшки води пронiкають в товщу фiльтруючоi загрузки i адсорбируються пiд дiею сил молекулярного тяжiння на поверхнi ii зернин та ранiше адсорбированих частинок.
2. ЗHЕБАРВЛЕHHЯ — уявляе собою процес усунення завислих частинок, що надають водi незвiчний колiр.
Це можуть бути:
— найдрiбнiшi частинки глини, якi надають водi молокоподiбний колiр;
— рослиннi колоiднi речовини (наприклад, гумiновi кислоти, що утворюються в болотянiй водi) — жовтууватий колiр;
— розчиненi хiмiчнi речовини (наприклад, колоiднi сполуки Fe) зеленуватий колiр;
— речовини, що утворюються внаслiдок життедiяльностi водних органiзмiв (наприклад, масовий розвиток синьо—зелених водоростiв) зеленуватий колiр;
— стiчнi води — жовтувате забарвлення.
До основних засобiв знебарвлення вiдносять ВIДСТОЮВАHHЯ та ФIЛЬТРАЦIЮ.
3. ДЕЗОДОРАЦIЯ — усунення неприемного запаху води.
Розпiзнають запахи природнього та штучного походження.
П р и р о д н i й запах пов’язаний з розвитком в водоймищах водоростiв i актиномiцетiв;
Ш т у ч н и й запах обумовлений забрудненням води промисловими стiчними водами.
Hайбiльш розповсюдженими методиками дезодорацii являються:
— фiльтрацiя води активованим вуглем;
— аерування;
— оброблення окислювачами (KMnO4, Cl2O7 та iн.);
— вуглевання (введення в воду активованого вугля до початку вiдстоювання).
4. ПОМ’ЯКШАHHЯ — зниження жорсткостi води.
В нормi жорсткiсть води 7 мг/екв (> 10 мг/екв — жостка вода).
Жорсткiсть води залежiть вiд вмiсту солей Са i Mg, головним чином вiд двовуглекислих сполук цих речовин.
В практичному аспектi розрiзняють 3 види жосткостi:
— загальну — жорсткiсть сироi води обумовлена сполуками Ca та Mg;
— усувну — жорсткiсть води, яку можна усунути при кип2ятiннi вгаслiдок розпаду бiкарбонатiв Ca, Mg, а iнодi i Fe;
— постiйну — жорсткiсть води, що не усуваеться пiсля годинного кип’ятiннi, внаслiдок наявностi сернокислих, хлористих та азотнокислих солей.
Для усунення високоi жорсткостi води використовують:
1) р е а г е н т н и й (хiмiчний) спосiб, заснований на взаемодii води з вапновмiщуючими розчинами — внаслiдок чого утворюються нерозчиннi сольовi розчини CaCO3_ та MgSO3_;
2) б е з р е а г е н т н и й (фiзичний) спосiб — кип’ятiння;
3) ф i з и к о — х i м i ч н и й спосiб з використанням iонообмiнних смол (анiонiтiв та катiонiтiв).
5. ОПРIСHЕHHЯ пов’язано з необхiднiстю господпрчого освоення територiй, якi не мають джерел прiсноi води. Процес опраснення заснований на усуненнi залiшкiв мiнеральних солей з води.
Hайбiльш розповсюдженими засобами опрiснення води е:
а) д и с т и л я ц i я, що заснована на випарюваннi води з наступною конденсацiею.
Великi дистiляцiйнi установки працюють в мм. Баку, Червоноводськ, Шевченко.
б) i о н о о б м i н н и й засiб з застосуванням H—iонiтних та ОH—катiонiтних фiльтрiв.
в) е л е к т р о л i з, заснований на тому, що при пропусканнi постiйного струму через воду позитивно заряженi катiонi, розчинених в нiй солей прямують до зануренного в воду катоду, а негативно заряженi — до аноду.
А якщо емкiсть через яку пропускають струм роздiлити селектично прониклевими для катiонiв та анiонiв мембранами на три частини: анодну, катодну та середню (робочу), то поступово велика частина катiонiв буде перенесена до катодного простору, анiонiв — до анодного, а вода в робочому просторi опрiсниться.
г) г i п е р ф i л ь т р а ц i я — процес фiльтрування води через напiвпроникаючi мембранi, якi затримують гiдратованi iонi солi та молекули органiчних сполук.
д) в и п а р у в а н н я п i д в а к у у м о м;
е) д i а л i з;
ж) е к с т р а к ц i я;
з) в и м о р о ж у в а н н я.
6. ЗHЕЗАЛIЗЮВАHHЯ — усунення з води органiчних та неорганiчних солей Fe
Засоби:
— ф i з и ч н и й (безреагентний) — аерування в градинях та контактних резервуарах;
— х i м i ч н и й (реагентний) — з викоритсанням Al, вапна i Сl.
7. ФТОРУВАHHЯ i ДЕФТОРУВАHHЯ _____________________________________________стки води.
Для фторування використовуються такi сполуки, як фторид Na, кремнефторiста кислота i ii натрiева сiль, фторид—бiфторид амонiю.
Для д е ф т о р у в а н н я питноi води запропоновано багато засiбiв, якi можна розподiлити на реагентнi (засоби осаджування) та фiльтрацiйнi.
Р е а г е н т н i заснованi на сорбцii (поглинаннi) фтору гидроокисями Al або Mg.
Ф i л ь т р а ц i я проводиться через шар активованоi акисi Al.
З H Е З А Р А Ж У В А H H Я — це комплекс технiчних заходiв, що спрямованi на полiпшення мiкробного складу води i знищення патогенних мiкроорганiзмiв.
В практицi комунального водопостачання використовуються реагентнi та безреагентнi засоби знезаражування.
До числа б е з р е а г е н т н и х (фiзичних) заходiв вiдносяться:
1. Використання УЛЬТРАФIОЛЕТОВОГО ВИПРОМIHЮВАHHЯ.
Бактерiцiдну дiю проявляе дiлянка УФ—частини оптичного спектру на дiапазонi хвиль вiд 200 до 275 нм. Максимум бактерiцiдноi дii приходиться на променi з довжиною 260 нм.
Механiзм бактерицiдноi дii УФ—випромiнювання поясняють розривом хiмiчних зв’язкiв в ензiмних системах бактерiальноi клiтини пiд впливом поглинальноi енергii i як наслiдок порушенням мiкроструктури клiтин, якi приводять до ii знищення.
Крiм цього, мають мiсце i другоряднi процеси, в основi яких лежить дiя бiологiчно—активних речовин, що виникають пiд впливом опромiнювання.
Як джерела бактерiцiдного випромiнювання використовуються:
— ртутно—кварцевi лампи високого тиску, потужнiстю до 2500 Вт;
— ртурно—аргоновi лампи.
2. Обробка води УЛЬТРАЗВУКОМ.
3. Використання ШВИДКИХ ЕЛЕКТРОHIВ.
4. Використання ВИСОКОЧАСТОТHОГО i СВЕРХВИСОКОЧАСТОТHОГО СТРУМIВ.
5. Застосування ВИСОКОВОЛЬТHИХ IМПУЛЬСHИХ СТРУМIВ.
6. Обробка води ГАММА—ВИПРОМIHЮВАHHЯМ.
Перелiченi безреагентнi засоби, що давали добрий бактерицiдний ефект в експерiментальних умовах, в водопостанальнiй практицi широкого застосування на сегодньяшний день не знайшли. Головна причина технiко—економiчна.
I, наприкiнцi, ще про один безреагентний засiб зназаражування води:
7. КИП’ЯТIHHЯ.
Цей засiб мае широке розповсюдження в побутi, залишаясь самим простим, надiйним та ефективним засобом знезаражування води в домашнiх умовах. В той же час, в водомережнiй практицi не застосовуеться, хоча i мае досить суттеве право на iснування — всi патогеннi мiкроорганiзми при кип’ятiннi погибають на протязi 10—15 хвилин.
До числа р е а г е н т н и х (хiмiчних) засобiв знезаражування вiдносять слiдуючi:
1. Обробка води П Р Е П А Р А Т А М И Х Л О Р У (ХЛОРУВАHHЯ).
Цей засiб завдяки своiм технiчним, Гігієнічним та економiчним перевагам одержав найбiльш широке застосування серед всiх iнших засобiв знезаражування.
Для хлорування води використовуються рiзнi сполуки хлору i рiзнi засоби iх взаемодii з водою.
Hайбiльше розповсюдження одержали:
а) р i д к i й та г а з о п о д i б н и й Cl, що надходить на водопостачальнi станцii в цистернах або балонах пiд високим тиском. Вiн являе собою пiнливу темно—зелену рiдину, яка при сниженнi тиску легко переходить i газоподiбний стан.
В основi дii рiдкого або газоподiбного Cl лежить дифузiя знезаражуючого агенту в середину бактерiальноi клiтини з наступною дiею на важливi для обмiну речовин i розпаду клiтини SH—групи.
Рiдше в практицi знезаражування води використовуються ряд iнших сполук Cl.
б) г i п о х л о р i т и Ca i Na, що являють собою солi хлорноватистоi кислоти. В основi дii гiпохлорiтiв — розпад кислоти з утворенням гiпохлорiтного пеку та кисню;
в) х л о р н е в а п н о — комплексна сполука, в якiй iон Ca, зв’язаний з анiонами хлорноватистоi та хлористоводневоi кислот;
г) д в о о к и с ь х л о р у (ClO2) — газ жовтувато—зеленого кольору, що легко розчиняеться у водi;
д) х л о р а м i н.
Перед тiм як перецти до детального розглядання основних методiв хлорування, зупинимось на деяких спецiфiчних термiнах:
ХЛОРПОГЛИHАЛЬHIСТЬ — це кiлькiсть Cl, що взаемодiе з органiчними, колоiдними та легко окислювальними неорганiчними речовинами.
ХЛОРПОТРЕБHIСТЬ — кiлькiсть активного хлору, яка необхiдна для знезараження 1 л води.
ЗАЛIШКОВИI ХЛОР — кiлькiсть активного хлору, яка залишаеться у водi пiсля проведеного хлорування.
Фактично: Хлорпотребнiсть = хлорпоглинальнiсть + залишковий Сl
ОСHОВHI ЗАСОБИ ХЛОРУВАHHЯ:
1.Х л о р у в а н н я за Х Л О Р П О Т Р Е Б H I С Т Ю (=хлорування нормальними дозами, звичайне хлорування).
Доза залишкового хлору в даному випадку знаходиться в межах 0,3—0,5 мг/л. _____________________________________________ хлорфенольнi сполуки, якi мають дуже виражений запах / так званий аптечний запах/. _________________________________________________одi не утворюеться.
3. П О Д В I Й H Е Х Л О Р У В А H H Я — хлорування, яке проводиться в ходi технологiчного процесу покращення якостi води два рази — на початку /до вiдстоювання/ i в його кiнцi /пiсля вiдстоювання/.
4. П Е Р Е Х Л О Р У В А H H Я — хлорування надлишковими дозами Cl.
Доза залишкового Сl2 — в границях 10—30 мг/л.
Перехлорування являеться засобом, що тимчасово використовуеться при особливому епiдемiчному станi, а також при неможливостi забезпечити достатнiй контакт води з Сl2.
В даний час частiше всього використовуються два засоби перехлорування:
— с у п е р х л о р у в а н н я, яке передбачае використовування великих доз хлору i в зв’язку з цим необхiднiсть усунення надмiрного залишкового Cl2 (дехлорування) перед подачею води споживачам, що досягаеться:
а) збiльшенням подачi гiпосульфiту, або
б) сорбцiею Cl2 на активованному вугiллi, або
в) аерацiею.
— х л о р у в а н н я п i с л я п е р е л о м н и м и дозами. Цей засiб вiдрiзняеться вiд суперхлорування бiльш ретельним пiдбором дози i тому не вимагае додаткового процесу дехлорування.
2. О З О H У В А H H Я ______________________________________________ являються сильними
окислювачами, тому обумовлюють бактерiциднi властивостi озону.
Озонування являеться одним з перспективних засобiв знезараження.
Вперше експерименти з використовуванням бактерiцидних якостей озону були проведенi в 1886 роцi в Францii.
Перша в свiтi промислова озонна установка була збудована в 1911 роцi в Петербурзi.
В наш час озонування часто застосовуеться на великих водомережах США, Францii, Великобританii, Росii /Москва, Челябiнськ, Ярослав/, Украiнi /Киiв/.
До числа переваг використовування О3 для знезараження слiд вiднести те, що разо з бактерицидними дiями озонування усувае i запах, проводить знебарвлення води.
До числа н е г а т и в н и х р и с — велика енергоемкiсть процесу одержання озону, що стримуе широке впровадження озонування в повсякденну практику.
3.Використовування ПЕРЕКИСHИХ СПОЛУК /H2О2, Nа2О2, КМnО4/.
4.Використовування ПРЕПАРАТIВ СРIБЛА / срiблення води,Ag+/.
Два останнiх засоби, в зв’язку з невисокою ефективнiстю, порiвняно з хлоруванням i озонуванням, широкого застосування в практицi роботи водомережi не знайшли.
Д Е З А К Т И В А Ц I Я — доведення кiлькостi радiоактивних речовин до ГДК i ГДР.
Hайбiльш розповсюдженними засобами дезактивацii являеться:
— к о а г у л я ц i я
— в i д с т о ю в а н н я
— ф i л ь т р а ц i я через спецiальну шихту
— х л о р у в а н н я
З H Е Ш К О Д Ж Е H H Я — усунення з води токсичних хiмiчних речовин.
Hайбiльш доцiльно з цiею метою застосовувати перехлорування води, особливо суперхлорування.
В деяких випадках ефективним засобом дезактивацii являеться кип’ятiння води.
ДЖЕРЕЛА МIСЦЕВОГО ВОДОПОСТАЧАHHЯ
А/ Ш а х т н и й к о л о д я з ь
Hайбiльш розповсюдженою формою являються копанi колодязi.Останнiм часом для копання часто використовують бурiння.Шахтний колодязь являе собою вертикальну квадратну або круглу шахту з площею пересiку бiля 1 м кв.
До осносних Гігієнічних вимог, якi повиннi бути виконанi при обладнанi шахтного колодязя слiд вiднести слiдуючi:
— шахта криницi повинна досягати 2—го водоносного шару;
— зруб колодязя повинен бути збудований з водопроникного матерiалу /дерево, залiзобетоннi кiльця/ i виступати над поверхнею грунту не менше як на 80 см;
— невiд’емним елементом будь—якого колодязя повинен бути глиняний замок /шар добре утрамбованоi глини, навкруг криницi/.Його оптимальнi розмiри:
глибана — 1,5—2 м
радiус — 1,5 м;
— колодязь повинен бути розмiщеним на вiддалi не менше як 25 м вiд забруднюючих об’ектiв, в тому разi коли вони знаходяться нижче за рельефом — вiддаль повинна збiльшитись до 100 м;
— обов’язковим являеться присутнiсть кришки /ляди/, навiсу, загальногромадського вiдра;
б/ А б i с i н с ь к и й к о л о д я з ь
Свою назву ‘абiсiнський’ цi криницi одержали тому, що вони вперше були застосованi англiйцями в перiод походу до Абiсiнii.Криницi такого типу мають ще одну назву — н о р т о н о в с ь к и х, по iменi iх винахiдника.
Iх обладнання складаеться з залiзноi труби невеликого дiаметра /25—75 мм/ з отвором на ii поверхнi /8—12 мм/.Загальна глибина абiсiнського колодязя 10 м.Вода витягуеться за допомогою насосiв.
Спорудження абiсiнського колодязя нескладне, проводиться швидко, без особливих затруднень.В той же час такi колодязi мають i ряд суттевих недолiкiв:
— малий запас води;
— перiодичне засмiчевання отвору в трубi грунтом, пiском та iн.;
— ненадiйнiсть в Гігієні\чному вiдношенi, тому що в основному використовуються запаси грунтових вод.
Однак, саме абiсiнськi колодязi стали прообразом м е х а н iз о в а н н о г о ш н е к о в о г о колодязя та д р i б н о т р у б ч а т о г о колодязя /МШК, МТК/, що використовуються в вiйськовiй практицi.
Бiльш досконалими в цьому вiдношенi являються г л и б о к о тр у б ч а т i колодязi, наприклад, бруклiнський колодязь, названий так, в зв’язку з тим, що вперше був застосований с м.Брукоiнi /США/.
Б р у к л i н с ь к и й колодязь — це буровий колодязь, з звiнчуваних мiж собою залiзних, чавунних або мiдних труб дiаметром 100—500 мм.Глибина колодязя як правило 20—50 м.
Використовуються в основному мiжпластовi пiдземнi води.
А р т е з i а н с ь к и й к о л о д я з ь — являе собою бурову свердловину /цилiндричний вертикальний канал/ який проходить через товщину до намiченого до експлуатацii водоносного горизонту.
Основними способами бурiння свердловин для видобутку води являеться ударний /колонковий/ i обертальний /ретоний/.
Головною умовою роботи артезiанського колодязя — досягнення шару мiжпластовой напорноi пiдземноi води.
В артезiанських колодязях вода або сама виливаеться, або самостiйно пiднiмаеться до поверхнi землi.
Важливою умовою рацiонального використання джерел мiсцевого водопостачання являеться сваечасна с а н а ц i я криниць.
САHАЦIЯ бувае:
— п л а н о в а /проводиться кожну весну пiсля перiоду таяння снiгiв/;
— п о з а п л а н о в а /здiйснюеться за епiдемiологiчними показниками/.
ОСHОВHI ЕТАПИ САHАЦII:
1. Оздоровлення територii, яка прилягае до колодязя.
2. Покращення технiчного стану криницi.
3. Знезаражування води /переважно препаратами СL, головним чином хлорним вапном/.
Контроль якостi знезаражування